1. свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців.  спадкодавець в будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити за­повіт чи скасувати взагалі. Ми вважаємо, що це положення є головним принципом спадкового права. Принцип свободи воле­виявлення спадкодавця знайшов своє закріплення у ст.ст. 1234-1237, 1240, 1242-1244, 1246, 1254, 1302, 1308 ЦК України. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї;

2. Принцип універсальності спадкового правонаступництва полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває, і що певні її об'єкти невідомі спадкоємцю в момент прий­няття спадщини. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадко­ємця переходять не лише права, а й обов'язки. Причому неприпустимо прийнят­тя спадщини частково, за умовою або з певними застереженнями.

3. черговість закликання до спадщини при спадкуванні за за­коном. Суть цього принципу, який знайшов своє закріплення у ст. 1258 ЦК полягає в тому, що кожна наступна черга спадкоємців за законом набуває право на спадщину лише у випадку від­сутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Із цього загального правила виняток може зробити лише суд у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 1259 ЦК;

4. рівність спадкових часток при спадкування за законом. За загальним правилом спадкоємці однієї черги набувають пра­во на спадщину в рівних частках. Це положення знайшло відоб­раження у ст. 1267 ЦК. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення;

5. Державно-правовий захист непрацездатних родичів і членів сім´ї заповідача.

3.Значення спадкування у сучасному суспільстві

Спадкове право захищає власність фізичних осіб, стимулює їхню матеріальну зацікавленість у результатах праці, врешті, зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

4.Види спадкування.

Спадкування може бути двох видів: за заповітом або за законом. У разі спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається у заповіті. При спадкуванні за законом воно відбувається незалежно від волі спадкодавця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив свого бажання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридичне недійсним.

За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином і тому регулюється не

тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про недійсність правочинів.

Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування. Якщо заповіту нема або його визнано недійсним, або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини або померли до відкриття спадщини, то настає спадкування за законом. У цьому випадку спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпним образом визначене у законі (спадкоємців за законом).

Цивільний кодекс передбачає також спадкування на підставі рішення суду. Такий вид спадкування застосовується у випадку так званої «відумерлості спадщини», тобто, існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою.

Згідно ст. 1277 ЦК, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх

від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спадщина, яку він визнав відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (див. коментар до ст. 1277 ЦК). Таким чином, ЦК визнає також існування третього виду спадкування (а йтися має саме про спадкування, оскільки згідно зі ст. 1277 ЦК до територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця) — за рішенням суду і вказує, що суб'єктом спадкування - спадкоємцем — у таких випадках є територіальна громада за місцем відкриття спадщини.

5.Усунення від права на успадкування

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.