У чому сенс життя?
Кожна людина чи рано пізно задається питанням про кінцівку свого індивідуального існування. Людина – істота, що усвідомлює свою смертність і може робити її предметом міркування. Неминучість власної смерті сприймається людиною не як відвернена істина, а викликає найсильніше емоційне потрясіння, торкається самих глибин її внутрішнього світу. Перша реакція людини після усвідомлення своєї смертності – почуття безнадійності і розгубленості (іноді навіть панічної). Людина, переборюючи це почуття, існує все життя, обтяжена знанням про прийдешню власну смерть; це знання стає проте основним у наступному духовному розвитку людини. Наявністю такого знання в значній мірі і розуміється та гострота, з якою перед людиною постає питання про сенс життя (зміст смерті) і мети життя (мети смерті).
Міркування над цим питанням виявляється вихідним пунктом у виробленні основної “лінії” життя, що підкоряє собі поведінку і вчинки людини на різних рівнях: суспільство в цілому, трудовий колектив, родина, близькі друзі і т.п.. Відхилення від цієї “лінії” приводять до болісних моральних страждань у його життєдіяльності, а втрата “лінії” – до моральної (іноді фізичної) загибелі людини. Мета і зміст індивідуального життя кожної особистості тісно зв'язані із соціальними ідеями і діями, що визначають ціль і зміст усієї людської історії, суспільства, людства як цілого, його призначення, відповідальність на Землі і у Всесвіті. Цією відповідальністю окреслюються межі того, що можуть і чого не можуть робити людина і людство. Цим же визначається і те, якими засобами можуть чи не можуть вони домагатися своїх цілей.
Навіть, якщо людина керується в житті визначеними моральними цілями і використовує для їхнього досягнення адекватні їм засоби, вона знає, що не завжди і не у всіх випадках може домогтися бажаного результату, який у моральних категоріях за всіх часів позначався як добро, правда, справедливість...
Виникає багато питань:
Життя людини єдине і неповторне – якоюсь мірою зрівнюється з життям тих, хто живе безцільно, безглуздо й аморально, діє зло, неправдиво і несправедливо?
Життя кожної людини не нескінченне, а обривається смертю, небуттям?
Чи не втрачають внаслідок цього зміст такі моральні категорії, як добро і зло, правда чи неправда, справедливість і несправедливість?
Чи все приходить у бутті людському і чи все “зрівнюється” у небутті?
Люди завжди шукали вихід з цього обтяжуючого протиріччя. І знаходили його на початку в релігійному постулаті про “безсмертя душі” і загробному “возданні”, потім – в уявленнях про “абсолютний розум” і “абсолютні моральні цінності”, а середньовічні алхіміки століттями шукали “еліксир життя”.
Усвідомлюючи кінцівку свого земного існування і, задаючи питанням про сенс життя, людина починає виробляти власне відношення до життя і до смерті. Ця тема займає центральне місце у всій культурі людства. Історія світової культури розкриває споконвічний зв'язок пошуків змісту людського життя зі спробами розгадати таїнство небуття, а так само з прагненням жити вічно і якщо не матеріально, то хоча б духовно, морально перемогти смерть.
Пошуками відповіді на це питання займаються численні напрямки філософії. Філософія, якщо вона не є догматичною, апелює насамперед до розуму людини і виходить з того, що людина повинна шукати відповідь самостійно, додаючи для цього власні духовні (і фізичні) зусилля. Філософія допомагає людині, акумулюючи і критично аналізуючи попередній досвід людства в цих пошуках.
Філософський матеріалізм заперечує можливість особистого фізичного безсмертя для людини, не залишає йому надії на “загробне життя”. Приймаючи матеріалістичний світогляд, людина робить важкий крок, що вимагає особистої мужності і сили духу, оскільки відмовляється тим самим від можливості розради, хоча б і ілюзорної. Накопичений людством моральний досвід довгий час осмислювався в рамках релігійних систем, а знання моральних цінностей, що обґрунтовуються ними, підпиралося посиланнями на суд і воздання, що очікують кожного після смерті.
Як показало 20 століття, насильницьке масоване нав'язування людям матеріалістичного світогляду неминуче спричиняє серйозні втрати в моральному розвитку. А це особливо тривожно і небезпечно, коли діяльність людини як у науково-технічному, так і соціальному плані стає масштабною за всіма наслідками і тому вимагає особливо відповідального до себе ставлення.