1 Сократ міг уникнути суду, залишивши Аттіку. А для виступу перед судом міг замовити якомусь ораторові зворушливу й майстерну промову, яка б розжалобила суддів.

п ісля смерті філософа, мас форму промови, і виголошеної Сократом на суді. Цей твір був складений, щоб довести безпідставність пред'явлених Сократові закидів. Він містить загальний виклад життя і вчення Сократа, в ньому показаний його метод і пояснені причини, ворожого ставлення афінян до філософа. Це немов сповідь Сократа. Перед нами натхненний, ідеалізований образ філософа — втілений моральної величі й краси; зразок служіння ідеалам добра і правди.

Змістом діалогу «Крітон» є відвідання Сократа у в'язниці за два дні до смерті вірним учнем Крітоном. Учень намовляє Сократа до втечі, для якої вже все підготовлена але філософ рішуче відкидає цю пропозицію, мовляв, втеча недостойна його як громадянина. У цьому діалозі Платой вводить персоніфіковані закони, які виступають на захист Сократа що їх шанує. Філософ сміливо йде назустріч смерті.

Один із найдовершеніших діалогів Платона, «Федот вводить нас в обстановку останніх годин життя Сократа. В - ньому відтворена розмова, яку філософ вів зі своїми учнями у в'язниці перед тим, як. прийняти отруту. Діалог трактує питання, що здавна хвилюють людей: про тіло і душу, їх взаємини, про життя і смерть, про існування душі після смерті тіла. Ще до Платона піфагорейці проповідували метемпсохоз (дослівно: переселення душі). Вони з нехіттю говорили про тіло, вважаючи його темницею, в якій ув'язнено душу. Погляд піфагорейців на безсмертя душі запозичує Платон, але намагається обгрунтувати влас­ними доказами, приписуючи їх Сократові. «Федон» — твір наскрізь драматичний, сповне­ний непідробного трагізму. Платон уміє звору­шити звору­шити читача змалюванням мужньої передсмерт­ної поведінки вчителя, прощання з близькими людьми , мученицької смерті після випиття чари з отрутою. Трилогія «Апологія Сократа, «Крі­тон» і «Федон», зображуючи в хронологічній послідовності відрізок життя Сократа від зло­щасного процесу до страти, становить важливий документ для характеристики цього філософа і його вчення, зворушливе свідчення учнівської приязні Платона до наставника.

© Йосип Кобів, 1992.

на твій розсуд? Бо тобі, наскільки можна передбачити людську долю, не загрожує завтра смерть; отож подих небезпеки не перешкоджає тобі пізнавати правду. Отож поміркуй, чи правильно кажуть, що не з усіма судженнями людей лід погоджуватися — одні можна схвалювати, а інші ні. Що ти скажеш а це?

КРІТОН. Це правда. .

СОКРАТ. Отож на слушні судження варто зважати, а на хибні не варто? КРІТОН. Атож.

СОКРАТ. Але слушні судження — це судження розумних людей, а хибні — нерозумних? КРІТОН. Безперечно.

СОКРАТ. Отже, що виходить: людина, яка вправляється в гімнастиці й віддається їй, бере до уваги судження — схвальне чи осудливе — першого-ліпшого, чи тільки лікаря або вчителя гімнастики?

КРІТОН. Тільки їх.

СОКРАТ. Отож цій людині слід боятися осуду чи радіти похвалі знавця, а не всього загалу?

. КРІТОН. Очевидно, що так.

СОКРАТ. Отож ця людина повинна гартувати своє тіло, їсти й пити тільки відповідно до приписів того, кому вона вірить і хто на цьому ділі знається, а не так, як це вважають усі інші.

КРІТОН. Погоджуюся з цим.

СОКРАТ. Гаразд. Але якщо він не слухається цього знавця, якщо він нехтує його порадами і його похвалами і якщо він зважає на думку й похвали більшості, яка в цьому не знається, то чи не зазнає він лиха? .

КРІТОН. Очевидно, що так.

СОКРАТ. Яке ж це лихо? Якої біди завдасть воно йому? Яка буде шкода тому, хто не слухається розуму?

КРІТОН. Очевидно, шкоди зазнає його тіло; тим він зашкодить своєму тілу.

СОКРАТ. Дуже добре. А це Крітоне, слушно і щодо інших речей; не буду перечислювати їх усіх. Отже, якщо йдеться про справедливе і несправедливе, гарне й потворне, слушне і хибне, а то річ, яку ми саме обмірковуємо, чи нам слід боятися думки загалу, а чи думки однієї людини, яка на цьому знається, якщо є така людина, що її треба поважати і боятися більше, ніж усіх інших укупі? Я маю на думці таку людину, якої не можна не слухатися без шкоди для себе, як я вже сказав, бо людина від справедливості стає краща, а від несправедливості гине. Невже ж це марна думка?

КРІТОН. Я, Сократе, такої самої думки.

СОКРАТ. А якщо ми зневажимо судження тямущих людей і знехтуємо те, що від здорового стає кращим, а від нездорового руйнується, то чи варто буде жити після того, як воно буде зруйноване? А це стосується і нашого тіла, правда? .

КРІТОН. Так.

СОКРАТ. То чи варто нам жити з хирлявим, недужим тілом? КРІТОН. Мабуть, що ні.

СОКРАТ. А чи варто нам жити, коли зруйноване те, чому несправедливість шкодить, а справедливість корисна? Чи, може, ми надаємо більше ваги тілу, ніж іншій частці нашого єства, яка чутливо сприймає несправедливість і справедливість?

КРІТОН. Аж ніяк.

СОКРАТ. Чи вона нічого не важить?

КРІТОН. Важить куди більше.

СОКРАТ. Отже, дорогий мій друже, в першу чергу ми повинні зважати не на думку більшості, а на судження людини, яка розуміє,що справедливе, а що несправедливе, одне слово, людини, яка знає істину. Отож твоя найперша помилка полягає в тому, що ти вважаєш.'буцімто ми повинні зважати на думку більшості — і що справедливе, гарне, а що ні. Хоча можуть сказати, що більшість здатна нас убити.

КРІТОН. Очевидно, що скажуть, Сократе.

СОКРАТ. Так, мій любий друже. Але мені здається, що це наше судження схоже на попереднє. І думка, що найбільша цінність для людини не саме життя, а життя хороше, лишається в силі, так чи ні?

KPITOH. Так, лишається.

СОКРАТ. А що хороше, красиве, справедливе — це одне й те ж, вважаємо ми чи ні?

KPITOH. Вважаємо, що одне й те ж.

СОКРАТ. Отож, керуючись цими думками, які ми визнали слушними, нам треба виснувати/ чи справедливо буде зробити спробу звільнитися з ув'язнення, не питаючи дозволу афінян, чи ні; якщо справедливо, то спробуємо це зробити, якщо ні, то будемо смирно сидіти. А щодо твоїх міркувань про грошові витрати, про людський поговір, про виховання моїх дітей, то остерігаймося, Крітоне, щоб вони не прислужилися тим, хто ладен убивати людей, а потім, якби була спромога, воскрешати їх, і це все так, з дурного розуму, тобто тій самій більшості. А нам з тобою, як цього вимагає наше судження, треба розглянути тільки те, про що ми щойно говорили: чи справедливо ми вчинимо, якщо підкупимо тих, які мене звідси виведуть, чи самі втечемо і допоможемо втікти іншим, чи, кажучи одверто, не буде така поведінка злочинна? Якщо з'ясується, що чинити так злочинно, то нема чого зважати на те, що коли залишимося тут і сидітимемо без спротиву, нам доведеться вмерти або зазнати іншого лиха, тільки щоб не допуститися злочинної дії.

KPITOH. Думаю, Сократе, твої слова слушні.

СОКРАТ. Нумо ж, друже, розглянемо все це вкупі, і якщо ти зможеш висунути якісь заперечення, то зареречуй, і я тебе послухаю, а якщо ні, то перестань, мій речистий Крітоне, товкмачити мені одне й те ж, що я повинен звільнитися з ув'язнення всупереч постанові афінян. Я наполягаюча тому, щоб ти схвалив моє рішення, бо нічого не хочу робити всупереч твоїй волі. Отож, поміркуй, чи задовольняють тебе наші засновки і намагайся відповісти на мої питання з усією щирістю,

KPITOH. Постараюся.

СОКРАТ. Чи вважаємо ми, що ніколи не треба порушувати законність, чи можна робити це за певних умов, а за інших — ні? Чи визнаємо, що незаконний вчинок ніяк не може бути хорошим чи прекрасним, як це ми з тобою погоди­лись недавно? Чи може, всі ці наші погодження розвіялись за ці останні дні? Чи, може, ми, Крітоне, ми, люди похилого віку, довго й поважно розмовляючи один з одним, не помітили, що вже зовсім здитиніли? Чи, може, всі наші судження таки справедливі незалежно від того, чи вони подобаються, чи не подобаються більшості? І якщо нам доведеться постраждати від цього більше чи менше, все одно незаконний вчинок це зло і ганьба тому, хто його вчинить? Чи стверджуємо це чи ні?

KPITOH. Так.

СОКРАТ. Отож ніколи не треба чинити незаконно.

KPITOH. Мабуть, що ні.

СОКРАТ. Навіть на несправедливість' не треба відповідати несправедли­вістю, як це вважає більшість, бо ні в якому разі не слід чинити неправедно.

KPITOH. Мабуть, що ні, Сократе.

СОКРАТ. А відплачувати злом на зло — це справедливо, як вважає більшість, чи несправедливо?

KPITOH. Ні, це несправедливо.

СОКРАТ. Бо робити комусь зло — це означає бути несправедливим.

KPITOH. Ти кажеш правду.

СОКРАТ. Отож не треба ні відплачувати за несправедливість несправедли­вістю, ні робити комусь зло, навіть якщо хтось тобі зло заподіяв. Зваж, Крітоне, що ти, погоджуючися з цим, ідеш усупереч судженню більшості, бо я знаю, що так вважають і будуть вважати лиш одиниці. А коли одні думають так, а інші інакше, тоді вже не буває загального судження, і кожен зневажає іншого за його спосіб мислення. Тому поміркуй добряче, чи поділяєш мою думку і чи по­годжуєшся зі мною, і чи можемо ми розпочати обговорення, засновуючись на тому, що ніколи не добре чинити несправедливо, ні відповідати на несправедли­вість несправедливістю» ні відплачувати зло за зло. Чи, може, ти змінюєш думку і відмовляєшся від цієї засади? Бо щодо мене, то я віддавна вважав її правдивою і вважаю такою і нині. Але якщо ти іншої думки, то скажи і поясни мені, якої саме. А якщо ні, якщо ти тієї самої думки, то послухай, що з того ви­пливає.

КРІТОН. Я тієї ж думки і поділяю твій погляд. Кажи далі.

СОКРАТ. В такому разі я буду говорити про висновки, але спочатку j запитаю: якщо ти визнав щось справедливим, то треба це виконувати чи ні? і

КРІТОН. Треба.

СОКРАТ. А тепер слухай. Якщо ми вийдемо з в'язниці самочинно, не питаючи згоди держави, чи не робимо ми комусь зла, і то якраз тим людям, які найменше на це заслуговують, так чи ні?

КРІТОН. Я, Сократе, не можу відповісти на твоє запитання, бо я його не розумію.

СОКРАТ. Ну, гаразд, поставимо запитання інакше. Допустимо, що ми збираємося звідси втекти, а втім, називай це, як хочеш, і тут до нас приходять Закони і Держава, стають перед нами і питають: «Скажи нам, Сократе, що ти намислив зробити? Те, що ти задумав, не Що інше, як намагання знищити нас, Закони, і всю Державу, наскільки це в твоїй силі.-Невже ж ти вважаєш, що Держава може існувати і що вона не розвалиться, коли судові вироки, видані в ній, не матимуть сили, коли приватні особи можуть їх зневажити і скасувати їхню дію?» Що відповімо ми, Крітоне, на це питання та інші такі? Справді, які аргументи можна висунути,— тим паче ораторові,— на захист цього закону, який ми зневажили і який вимагає, щоб судові вироки зберігали свою чинність? і Ми скажемо: «Але ж Держава скривдила нас, вона засудила нас несправедливої Чи так ми скажемо?

КРІТОН. Саме так, клянуся Зевсом, Сократе.

СОКРАТ. Але тоді Закони скажуть нам: «Сократе, невже так ми з тобою домовилися? Невже ти ладен не вважати чинними судових вироків Держави, хоч які вони є?» А коли ми здивуємося на ці слова, вони напевно скажуть: «Не дивуйся, Сократе, нашій мові, але відповідай нам, тому що це твій звичай питати й відповідати. То що ти закидаєш нам, нам і _Державі, за що намагаєшся нас занапастити? Найперше, чи це не нам ти завдячуєш своє народження, хіба це не ми освятили шлюб твого батька з твоєю матір'ю і дозволили йому сплодити тебе? Кажи, чи ти можеш засудити тих із нас, що усталює шлюб? Чи ти ч вважаєш, що ці закони погано складені?» — «Аж ніяк»,— відповім я. — «А ті, що дбають про опіку над дітьми, про їхнє виховання, отож і про твоє? Чи були рвони погані, ті, що звеліли твоєму батькові навчити тебе музики і гімнастики?» — «Вони добрі» — скажу я. — «Гаразд. А якщо ти народився, якщо тебе вигодували й виховали, чи можеш ти твердити, що ти не наш, не походиш від нас, не наш раб, ти сам і твої нащадки? А якщо це так, невже ти вважаєш, що ми і ти маємо однакові права і якщо ми хочемо щось вчинити з тобою, невже ти ^ можеш законно нам протидіяти? Ти не можеш мати рівних прав з твоїм батьком, якби він у тебе був, чи рівних прав з твоїм господарем, якби належав і йому .якби вони присилували тебе до чогось, ти не міг би присилувати їх, ти не повинен відплачувати ні образою за образу, ні ударом за удар, ні чимось таким; то невже з Батьківщиною і Законами буде тобі .це дозволено? Отож якщо ми, зважаючи це справедливим, вирішимо вкоротити тобі віку, а ти в міру своїх сил спробуєш заподіяти смерть нам, Законам, і Батьківщині, і при цьому скажеш, що чиниш справедливо, ти, який воістину повинен дбати про чесноту! Отож ти, вважаючи, себе мудрим, не відаєш, що треба шанувати Батьківщину більше, ніж матір, більше, ніж усіх предків, що вона над усе дорога, над усе священна, що вона посідає найвище місце в помислах богів і розумних людей, отож її треба шанувати, їй поступатися, їй коритися, коли вона розгнівана, більше, ніж, батькові; треба або Ті переконати, або виконувати те, що вона повелить, навіть витерпіти смиренно її вирок — чи то тілесну кару, чи то кайдани, чи,веління йти на війну, де тебе чекають рани і смерть; все це треба робити, бо це все справедливе. І не можна ні ухилятися, ні відступати, ні залишати свого місця в шерензі. І скрізь — і в бою, і в суді — треба виконувати те, що велить Держава j Батьківщина, а, якщо ми не згодні з їхніми веліннями, можна переконати їх змінити їхню думку, але законним способом. Чинити ж насильство над матір'ю чи над батьком це злочин проти богів, а тим більший злочин чинити насильство над Батьківщиною» Що ми скажемо! на це, Крітоне? Погані закони чи. спра­ведливі?

KPITOH. Думаю, що_вони справедливі.

СОКРАТ. «Отож бачиш,Сократе,— можуть сказати Закони,— хіба ми не правильно твердимо, що ти збираєшся вчинити знаєш дуже несправедливо. Ми, що тебе породили, вигодували_виховали, обдарували всілякими гараздами, як і всіх інших громадян;однак ми проголошуємо, що кожен афінянин, який цього хоче, після того, як одержав громадські права, після того, як він познайомився з державними справами і з нами, Законами, може, якщо ми йому не подобаємо­ся, забрати все своє майно і піти з Афін,— переселитися туди, куди йому зама­неться. Ніхто з нас, Законів, не чинить йому в цьому перешкоди. Ніхто не забо­роняє тому з вас, коли не подобаються ми і Держава, переїхати в колонію чи на­віть переселитися в іншу державу, яка йому до вподоби, з усім своїм майном. Але якщо хтось із вас залишиться тут, знаючи наші Закони і як ми їх здійснює­мо, знаючи, як ідуть наші державні справи, тоді ми можемо твердити, що він узяв на себе обов'язок коритися нашим велінням; а якщо він їм чинить опір, то, значить, він винуватий потрійно; тому що бунтується проти нас, які його породи­ли, проти нас, що його виховали, і тому що, зобов'язавшись нас слухатись, чи­нить нам опір, і якщо ми, можливо, помиляємося, він не намагається переконати нас, що ми помиляємось. І хоч ми радимо, а не наказуємо виконати наші веління, і пропонуємо йому вибрати одне з двох: або переконати нас або послухатися, він не робить ні того, ні того. Такі заходи будуть спрямовані проти тебе, Сократе, якщо ти вчиниш те, що замислив, до того ж куди гостріші, ніж проти будь-кого іншого з афінян»..А якщо я запитаю їх: «А чому це так?» — во­ни нагадають мені, що я погоджувався з ними більше, ніж будь-хто з афінян. Вони скажуть мені: «У нас, Сократе, є багато доказів, що ми тобі подобалися, ми і наша Держава. Ти б не влаштувався в ній міцніше, ніж будь-який афінянин, якби вона тобі не подобалася так дуже. Ти так звик до неї, що ніколи не виїздив за її межі заради свят, за винятком Істмійських ігор, не бував у чужих краях, крім тих випадків, коли доводилося брати участь у воєнних виправах, і не подо­рожував нікуди, як це роблять інші, не виявляв бажання побачити інше місто з іншими законами, ти цілком задоволений нами і цією Державою. Ти завжди ста­вив нас усіх високо, ти завжди погоджувався жити під нашою владою. І саме в цьому місті ти дав життя своїм дітям, також цим засвідчуючи, що воно тобі по­добалося. Більше того під час процесу ти міг, якби хотів, просити, щоб тебе ви­слали у вигнання; а отже те, що ти думаєш зробити сьогодні всупереч волі Дер­жави, ти б зробив за її згодою. Замість цього ти вдавав із себе смільчака, робив вигляд, що ти байдужий до смерті, заявляв, що волієш смерть, ніж вигнання; а сьогодні, безсоромно забувши ті свої запевнення, знехтувавши нами, Законами, ти хочеш нас занапастити. Ти чиниш так, як міг би вчинити найпідліший раб, бо збираєшся втекти усупереч своїм обіцянкам та зобов'язанням, які ти взяв би на себе, Погодившись жити як громадянин. Отож, дай нам відповідь, скажи нам, чи зобов'язувався ти жити під нашою владою? Так чи ні? І чи думаєш ти це робити не на словах, а на ділі?» Що ми відповімо на це, Крітоне? Чи можемо ми не погодитися з цим?

KPITOH. Треба погодитися, Сократе.

СОКРАТ. «Отож, що ж ти робиш? — далі скажуть вони. — Ти ж пору­шуєш наші умови, свої зобов'язання, які ти дав і до яких ніхто тебе не силував і не вводив в оману, ніхто не примушував тебе вирішувати справу поспішно, бо ж ти сімдесять років для роздумів, протягом яких міг би переселитися в іншу державу, якби ми були тобі не до вподоби, якби наші умови здавались тобі несправедливими. Але ти не віддав переваги ні Лакедемонові, ні Крітові, державний устрій яких ти безперестанку вихваляєш, ні жодній іншій державі, грецькій чи варварській; ти якщо й виходив за межі міста, то аж ніяк не далі, ніж криві, сліпі та інші афінські каліки. Це місто, а отже і ми, твої Закони, дуже подобалися тобі, подобалися більше, ніж іншим афінянам; бо хіба якесь місто може подобатись тому, хто не любить його законів? А тепер ти чиниш наперекір своїм зобов'язанням? Цього, Сократе, ти не зробиш, якщо послухаєш нас, бо, дременувши з міста, ти тільки виставиш себе на посміховище.

Подумай хоч трохи. Якщо ти порушив наші умови і допустишся помилки, що доброго зробиш ти для себе самого і для своїх друзів? Адже і їх ти наразиш на небезпеку вигнання, позбавлення громадянських прав, втрату майна, це і певна річ. Але перш за все ти сам, якщо прибудеш до якогось із найближчих міст, чи то до Фів, чи до Мегари,— бо ж і те і те місто має добрі закони,— якщо ти, Сократе, прийдеш туди, тебе там вважатимуть ворогом їхнього державного устрою: адже всі тамтешні мешканці дбають про своє місто й дивитимуться на тебе, як на ненависника законів; і ти підтвердиш правоту твоїх судців, бо ж виходить, що вони правильно тебе засудили,— адже ненависник законів може згубно вплинути і на молодь, і на людей недалекого розуму. Отож чи не доведеться тобі уникати міст, які встановили у себе добрі закони, і людей доброї волі? Але що то буде за життя? Чи, може, ти зважишся оселитися там і станеш безсоромно' повчати їх? Що ти їм казатимеш, Сократе? Те, що ти говорив тут, що чеснота, справедливість це найцінніше у світі, так само як право і закони? Невже ти вважаєш, що це буде достойно Сократа. Невже щодо цього можуть бути якісь сумніви?

Але, допустимо, що ти подався кудись далі і прийшов би у Фессалію, до друзів Крітона. У тих краях панує безлад, тамтешній люд розбещений, і він, очевидячки, з задоволенням слухав би твою розповідь про те, як ти втік із в'язниці, переодягнений наче на сміх у козячу шкуру або ще в якусь личину, що її вдягають злочинці при втечі, і змінивши свою зовнішність до невпізнання. А що ти, уже, вважай, старий чоловік, якому, річ природна, недовго залишилось жити, вирішив боягузливо чіплятися за життя, зневаживши найосновніші закони, хіба ніхто так про тебе не скаже? Можливо, і ніхто тобі цього не скаже, якщо ти ні з ким не посваришся, а в іншому разі, Сократе, доведеться тобі почути чимало такого, чого ти зовсім не заслужив. І ось. будеш ти жити, кланяючись усім і принижуючись, а що будеш робити? Хіба що насолоджува­тись їжею, немовби ти примандрував до Фессалії, щоб пообідати. А до чого ж були твої повчання про справедливість та інші чесноти? Ти хочеш жити, либонь, заради дітей, для того, щоб їх виховати і вивчити? Г що з того? Ти забереш їх у Фессалію, вигодуєш і виховаєш заради того, щоб вони стали чужоземцями? Отака буде користь із цього? А, може, Ти гадаєш, що коли залишишся живий, то вони, виховуючись тут, у Афінах, незважаючи на твою відсутність, одержать краще виховання і освіту, тому що твої близькі подбають про них? Виходить таке: якщо ти попадеш у Фессалію, то вони подбають про твоїх дітей, а якщо попадеш у Аїд, то не подбають? Мабуть, подбають і тоді, якщо ті, хто називає себе твоїми близькими, справді доброчесні люди. Отож, Сократе, послухай нас, своїх вихователів, і не цінуй нічого вище за справедли­вість — ні дітей, ні життя, ні нічого іншого, щоб, з'явившись в Аїд, ти міг усе це сказати на свій захист перед його володарями. Справді-бо, Сократе, якщо ти зробиш те, що замишляєш зробити, то такий вчинок ніхто не визнає ані гарним, ані справедливим, ані доброчесним, ані ти сам, ані будь-хто з твоїх близьких, і не буде тобі добре там, куди ти втечеш. Якщо тепер підеш із життя, то підеш покривджений не нами, Законами, а людьми.

Якщо ж ти втечеш з в'язниці, ганебно відплативши кривдою за кривду і злом за зло, порушивши укладені з нами домовленості й угоди, то ти заподієш зло тим, кому менш усього слід було заподіяти — собі самому, друзям, Батьківщині і нам. Ми розгніваємося на тебе тут, поки ти живий, а там наші брати, Закони Аїда, недоброзичливо сприймуть тебе, знаючи, що ти і нас намагався занапастити в міру своїх сил. Не дай Крітону намовити тебе зробити те, що він радить, послухай радше нас».

Любий друже Крітоне, мені вважається, що я чую такі слова, як наслідувачам корибантів здається, що вони чують звуки флейт, і відгомін цих промов гуде в моїх вухах так, що я не можу чути нічого іншого.

От і знай, що я тепер думаю, якщо ти спробуєш мені заперечувати, то говоритимеш даремно. Зрештою, якщо збираєшся сказати щось супротивне, говори!

КРІТОН. Але мені нічого сказати, Сократе.

СОКРАТ. Отож, годі про це, Крітоне, і зробимо так, як велить Бог.