Фармакопея

Лікарські засоби мають певні хімічні й фізичні властивості, повинні мати постійну фармакологічну активність,. не містити сторонніх домішок. Способи виготовлення повинні забезпечувати відповідну стандартну якість. Норми якості лікарських засобів і сировини, що використовують для одержання лікарських препаратів, установлюються відповідними державними установами країни й публікуються у вигляді спеціального збірника - Державної Фармакопеї.

Фармакопея (греч. pharmakon - ліки, отрута й poieo - роблю) - це збірник обов'язкових загальнодержавних стандартів і положень (фармакопейних статей), що нормують якість лікарських засобів, лікарського сировини й препаратів, а також правил виготовлення, зберігання, контролю й відпустки лікарських засобів.

Вимоги до лікарських препаратів складаються на підставі новітніх експериментальних досліджень із обліком існуючих міжнародних стандартів, що рекомендують Всесвітньою Організацією Охорони здоров'я (ВІЗ).

ВІЗ регулярно видає Інтернаціональну Фармакопею з метою уніфікації номенклатури лікарських засобів і вимог, пропонованих до їхньої якості.

ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ

Лікарська форма - наданий лікарському засобу або лікарській рослинній сировині зручний для застосування стан, при якому досягається необхідний лікувальний ефект.

Лікарські форми залежно від консистенції поділяють на тверді (порошки, таблетки, драже), рідкі (розчини, краплі, мікстури, настойки, рідкі екстракти, настої, відвари, емульсії) і м'які (мазі, пасти, рідкі мазі, пластири). Лікарська форма має велике значення для лікувальної дії препаратів.

ТВЕРДІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ

(Formae medicamentarum durae) Порошки (Pulveres,-um)

(powder, -s; poudre, -s; polvo, -s)

Порошок - тверда лікарська форма для внутрішнього й зовнішнього застосування, що володіє властивістю сипкості.

Розрізняють прості порошки (pulveres simplices), що складаються з однієї речовини, і складні (pulveres compositi), що складаються із двох і більше інгредієнтів. По ступені здрібнювання розрізняють наступні види порошків: великий порошок (pulvis grossus), дрібний порошок (pulvis subtilis), найдрібніший порошок (pulvis subtilissimus).

Pulvis subtilis - порошок звичайного ступеня здрібнювання для лікарських засобів, прийнятих усередину. Pulvis subtilissimus застосовують головним чином для нанесення на рану або слизувату оболонку.

Дрібний порошок при місцевому застосуванні не викликає механічного подразнення, має велику адсорбуючу поверхню. Порошки, застосовувані зовнішньо, називають присипками (aspersiones). Розрізняють не дозовані (pulveres indivisi), порошки й дозовані (pulveres divisi).

Недозовані порошки виписуються й відпускаються загальною масою від 5 до 100 г і дозуються за вказівкою лікаря самим хворим. У недозованих порошках виписуються речовини що, не потребуютьо точного дозування. Недозовані порошки використаються частіше зовнішньо - на шкіру й слизуваті оболонки, рідше - для внутрішнього застосування. Виписуючи недозований порошок, указують назву речовини, його загальну масу, а далі пишуть сигнатуру.

Приклади рецептів.