Типи податкової політики.
Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи - дискреційну і не дискреційну.
Залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи — справляння максимальних податків; помірну; високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 1).
Рис. 1. Типи податкової політики
Формуючи свою податкову політику, держава, шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої соціальної політики.
Ефективність державного податкового менеджменту багато в чому залежить від типу прийнятої податкової політики. Цим пояснюється важливість класифікації податкової політики. Її можна провести за декількома функціональними критеріями:
за масштабністю і тривалістю цілей;
залежно від пріоритетів загальної цільової і стратегічної спрямованості;
за територіальною ознакою;
за вузькою спеціалізацією.
За масштабністю і тривалістю цілей і завдань слід розрізняти: стратегічну (зазвичай довготривалу, на термін від трьох і більше років) і тактичну (від року до трьох років) складові загальної податкової політики. Стратегія і тактика повинні доповнювати і розвивати одна одну. Якщо тактичні завдання постійно змінюються, не вирішуючись до кінця і суперечать загальній податковій стратегії, то сумнівно очікувати від такої податкової
політики дієвого позитивного результату.
Залежно від пріоритетів загальної цільової спрямованості заходів у сфері управління податковим процесом слід виокремити такі різновиди податкової політики:
• фіскальну;
• регулюючу;
• контрольно-регулятивну;
• комбіновану (рівноважну).
Фіскальний тип податкової політики характеризується тим, що наріжним каменем її є пріоритет максимально можливого збільшення доходів без урахування стратегічних інтересів економіки країни, регіонів і платників податків. Різновидом такої політики є політика «високих податків» з властивими їй великою кількістю податків і зборів, високими податковими ставками і надмірним податковим тягарем, мінімумом податкових пільг, «ножицями» тягаря нарахованих і сплачених податків тощо.
У регулюючій податковій політиці акцент ставиться на посиленні регулюючої ролі податків (навіть за умов збитковості реалізації їх фіскального потенціалу). Такій політиці властиві надмірне захоплення податковими пільгами, пільговими економічними зонами і податковими режимами, слабкість податкового контролю, встановлення ставок податків на рівні, що не забезпечує мінімальних потреб держави у фінансових ресурсах тощо.
Контрольно-регулятивна політика в чистому вигляді зустрічається украй рідко і обумовлена, як правило, або слабкістю виконання податками фіскальної і регулюючої функцій, або тривалістю проведення державою жорсткої політики «високих податків». Це призводить до масового ухилення підприємствами та громадянами від оподаткування і відтоку легальної економіки в «тінь». Держава, не змінюючи практично елементи податкового процесу, намагається відшкодувати фіскальні і економічні втрати репресивними контрольними заходами, штрафами, іншими санкціями. За такої політики метою податкового контролю є не створення умов для нормального функціонування податкового процесу і запобігання порушень податкового законодавства, а пошук винних і максимально можливий збір штрафів, що все частіше приймають характер стабільного та суттєвого джерела державних доходів.
Усі перелічені типи податкової політики мають очевидні суттєві недоліки. Тому ефективною, збалансованою зазвичай є тільки комбінована податкова політика (стратегія і тактика), спрямована на максимальну реалізацію в комплексі всіх функцій податків. Таку політику можна назвати ще рівноважною податковою політикою, спрямованою на забезпечення цінової, фіскальної, регулюючої і контрольно-регулятивної рівноваги функцій податків та інтересів держави і платників податків.
Комбінована (рівноважна) податкова політика орієнтована на створення умов для стабільного і рівномірного забезпечення бюджетної системи податковими доходами. Їх збільшення досягається за рахунок зростання легальних обсягів виробництва, споживання та доходів, активізації інвестиційної діяльності та ефективного функціонування системи податкового контролю за умов оптимізації ставок основних податків і податкового тягаря, раціоналізації складу та структури податкової системи, податкових пільг і податкових санкцій, підвищення рівня добровільної сплати податків і зниження заборгованості за розрахунками з бюджетом.
У реальному житті складно, а іноді неможливо провести чіткі межі між першими трьома типами податкової політики. Як правило, податкова політика, що проводиться державою, має комбінований (з переважанням рис однієї з них), але не завжди рівноважний (збалансований) характер. Тому найважливіше завдання держави — розроблення ефективної комбінованої податкової стратегії і тактики.
Залежно від стратегічної спрямованості державного регулювання слід розрізняти стимулюючу і стримуючу податкову політику. Останній тип податкової політики можливий для країн із розвиненою ринковою економікою в періоди, коли виникає необхідність запобігання кризі перевиробництва і встановлення за цих умов жорсткіших податкових режимів. Для країн, що знаходяться в умовах стагфляції, мова може йтися тільки про ефективну стимулюючу політику.
За територіальною ознакою податкову політику умовно можна розділити на державну та місцеву. Умовно тому, що на цей час місцеві органи влади в Україні не володіють поки що відповідними податковими правами і повноваженнями, достатніми для проведення самостійної податкової політики. Можливо найближчою перспективою ситуація зміниться у цій сфері. Проте державною залишиться прерогатива розроблення основних напрямків податкової стратегії і тактики, в межах яких регіони і органи місцевого самоврядування повинні формувати свою податкову політику. Це необхідно для дотримання і зміцнення принципу єдності податкового простору і податкової політики на території всієї країни.
За ознакою вузької спеціалізації виокремлюють такі види:
інвестиційну політику;
соціальну політику;
митну політику;
політику у сфері застосування спеціальних податкових режимів;
політику податкового регулювання доходів тощо.
Приведена класифікація податкової політики має не лише теоретичне, а і прикладне значення, оскільки дає змогу проаналізувати і дати різносторонню оцінку податкової політики, що проводиться в країні, а на цій основі визначити напрями, пріоритети і конкретні шляхи побудови ефективної податкової стратегії і тактики, ухвалювати адекватні управлінські податкові рішення.
Податкова політика України відображає суперечливий характер сучасного етапу розвитку країни. З одного боку, завдання, що стоять перед суспільством у сфері структурної перебудови економіки та соціальної сфери, вимагають збільшення податкових надходжень до бюджетної системи. З іншого сторони, необхідність прискореного економічного зростання, активізації інвестиційної діяльності і підтримки приватного підприємництва передбачає проведення ліберальної податкової політики, зокрема зниження податкових ставок і розширення податкових преференцій. За цих умов ефективною слід вважати комбіновану податкову політику, яка забезпечує податкову рівновагу - ефективне виконання податками всіх функцій.