4.3.6 Професія, вид економічної діяльності, статус зайнятості

У рамках обстеження робочої сили зайнятих осіб опитують щодо професії, заняття, виду економічної діяльності підприємства, установи, організації  або власної справи, де вони працювали, а також щодо статусу зайнятості.

За отриманими відповідями респондентів розподіляють за відповідними класифікаціями (класифікаторами):

– Класифікатор професій  (КП);

– Класифікація видів економічної діяльності  (КВЕД);

– Міжнародна класифікація статусів зайнятості (ISCSE-93), прийнята відповідно до рекомендації 15-ї Міжнародної конференції статистиків праці (1993 р.).

Відповідно до положень ISCSE-93, а також національних особливостей соціально-трудових відносин при аналізі матеріалів обстеження робочої сили застосовують таку систему класифікації статусів зайнятості:

 

 

Працюючі за наймом (наймані працівники) – особи, які уклали письмовий або усний трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації, фізичною особою про умови й оплату трудової діяльності.

Працюючі не за наймом у секторі самостійної зайнятості – особи, які, на відміну від найманих працівників, самостійно здійснюють свою трудову діяльність на базі організації та ведення господарської діяльності  фізичної або юридичної особи, відповідають за результативність і ефективність цієї діяльності, а також за виконання зобов'язань по відношенню до інших осіб, зокрема щодо виконання умов трудових договорів з найманими працівниками тощо. До таких осіб належать: роботодавці,самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім'ї.

Роботодавці – це особи, які працюють на власному підприємстві із  залученням на постійній основі найманих працівників.

Самозайняті – особи, зайняті індивідуальною/самостійною трудовою діяльністю, яку здійснюють самостійно, тобто без залучення постійних найманих працівників.

Безкоштовно працюючі члени сім`ї – особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, що очолює родич (у випадку, якщо ця діяльність належить до економічної).

 

4.3.7. Зайнятість у неформальному секторі економіки

Визначення обсягів зайнятості у неформальному секторі економіки здійснюють, починаючи з 1999 року, відповідно до методики, затвердженої наказом Держкомстату України від 29.02.2000 № 73. Указана методика розроблена на основі положень Резолюції щодо статистики зайнятості в неформальному секторі, що прийнята 15-юМіжнародною конференцією статистиків праці (МКСП) у 1993 році. Віднесення підприємств до неформального сектору повинно одночасно відповідати таким критеріям:

–  ринкова спрямованість економічної діяльності;

–  обмежене число працівників (до 5 осіб);

–  відсутність державної реєстрації підприємницької  діяльності.

Підприємствами неформального сектору вважають домашні господарства чи некорпоративні підприємства, які належать домашнім господарствам, що здійснюють виробництво товарів і послуг для ринкової реалізації та не мають правового статусу юридичної особи.

З урахуванням національних особливостей щодо поширення неформальних трудових відносин критерії визначення кількості зайнятих у цьому секторі розширені за рахунок уключення осіб, які працювали за усною домовленістю з роботодавцем в офіційному секторі, тобто без укладення офіційного трудового договору (контракту), що свідчить про відсутність  мінімальних соціальних гарантій.

Для аналізу використовують показник рівня участі зайнятого населення у неформальному секторі економіки (Рунс), який  визначають як відношення (у відсотках) кількості зайнятих у неформальному секторі економіки віком 15–70 років до всього зайнятого населення зазначеного віку або за відповідною соціально-демографічною ознакою.

 

Рунс=Знс/Зн*100,

(8)

де :

Знс – кількість населення у віці  15–70 років, зайнятого у неформаль-

         ному секторі економіки;

Зн – загальна кількість населення у віці 15–70 років.