4.1.2. Клас Трематоди або Дигенетичні присисні.

Черви цього класу, як і інших наступних, в більшості ендопаразити (гр. endon – всередині). Паразитують вони в травному тракті, порожнинах тіла, кровоносній системі, нирках, легенях хребетних тварин. Частина трематод є збудниками небезпечних хвороб тварин і людини.

Загальна кількість видів представників цього класу близько 4 000. В Україні відмічено 600.

У звязку з паразитуванням у внутрішніх органах у трематод еволюційно виникають деякі зміни в будові та функціонуванні.

По-перше, паразитування всередині організму хазяїна зумовлює зміни в будові шкірних покривів (рис. 43). Війки зникають, а ядра поверхневих клітин шкіри переміщуються вглиб паренхими. Клітинні оболонки руйнуються і утворюється суцільна цитоплазматична пластинка – тегумент.

Рис.43. Порівняльна будова війчастого епітелію вільноживучих (зверху) та паразитичних (нижче) плоских червів: 1 – війки; 2 – ядра епітеліальних клітин; 3 – шари мязів; 4 – залозиста клітина, яка продукує слиз; 5 – тегумент.

Цей утвір надійно захищає паразита від кислого або лужного середовища порожнин тіла хазяїна.

По-друге, паразиту тепер необхідно закріпитися, оскільки рідини порожнин весь час рухаються. У звязку з цим у трематод виникають два присоска. Один розташований на передньому кінці тіла і носить назву ротового. В його центрі міститься ротовий отвір. Другий присосок розташований приблизно в центрі тіла і виконує виключно функцію прикріплення - черевний (рис. 44).

По-третє, в порожнинах тіла або рідинах внутрішнього середовища організму відсутній кисень. Тому паразит використовує для дихання так званий безкисневий спосіб розщеплення органічних речовин. Хоча при цьому отримується і менше енергії, але цього вистачає для забезпечення метаболізму паразита. Значно небезпечніше таке дихання для хазяїна. При безкисневому диханні утворюються сполуки, які є отрутами і зумовлюють порушення функцій та зміну структур тканин, органів хазяїна. Досить часто надмірна кількість паразитів викликає його смерть.

Рис.44. Схема розташування присосок у

деяких трематод.

Нарешті, виключного значення набуває спосіб розмноження паразита. Розмножуватися в тілі хазяїна невигідно, оскільки це, наймовірніше, призведе його до загибелі, а з тим загине і сам паразит. Тому в процесі спряженої еволюції паразита та хазяїна виникли і вдосконалювалися складні цикли розмноження та розвитку червів-паразитів. Виникають організми, що стають проміжними хазяйнами і на яких паразитують не дорослі, а личинкові форми. Ті ж організми, на яких паразитують дорослі паразити стають основними хазяйнами. На рис. 45 зображена схема розвитку одного з найнебеспечніших паразитів - печінкового сисуна.

Звичайно цей паразит мешкає в жовчних протоках печінки тровоїдних тварин (велика рогата худоба, вівці). Особливо страждають вівці – їх смертність може сягати 100%. Статевозріла гермафродитна особина, яка називається марита, виділяє велику кількість яєць – близько 40 тис. Яйця через травний тракт виходять назовні і для подальшого розвитку повинні потрапити до водойми.

У воді з яйця виходить личинка вкрита війками – мірацидій. Ця личинка активно плаває в пошуках проміжного хазяїна – малого ставковика (черевоногого молюска). З величезної кількості мірацидіїв до молюска потрапляють одиниці. У тілі ставковика мірацидій втрачає війки і перетворюється у нову личинку – спороцисту. Використовуючи поживні речовини проміжного хазяїна, спороциста починає продукувати яйця. Звичайно ці яйця розвиваються без запліднення і в біології такий розвиток носить назву партеногенезу (гр. parthenos – незаймана дівчина + genesis – походження, виникнення, утворення).

З яєць спороцисти формується нове покоління личинок – редії. Це мікроскопічно малі видовжені червячки. З часом в тілі редій починається розвиток нового партеногенетичного покоління таких же редій, а материнські редії відмирають. Тобто, редії розмножуються двічі. Нарешті друге покоління редій дає початок новій личиночній формі – церкарії. Ця личинка вже більш схожа на дорослого черва, маючі два присоски та розвинутий кишечник. До того ж церкарії мають хвіст, за допомогою якого активно рухаються у воді. Саме це покоління личинок, ззовні схоже на пуголовка, виходить з тіла ставковика у воду і піднімається до поверхні. Тут церкарія втрачає хвіст, вкривається щільною оболонкою і приклеюється до травинок або просто плавають на поверхні.

Рис.45. Схема життєвого циклу печинкового сисуна: 1 – доросла форма (марита); 2 – яйце; 3 –мірацидій виходить з яйця; 4 – ставковик малий; 5 – спороциста; 6 – редія з новим поколінням редій; 7 – церкарія; 8 – адолескарій; 9 – адолескарії, що прикріпилися до рослин.

Ця остання личинкова форма носить назву адолескарій. Зараження основного хазяїна відбувається при споживанні корму або на водопої. Адолескарії витримують тривале висушування і тому можливе зараження через сіно. Виганяють паразита відваром кореневища папороті, або препаратами, що виготовлені на його основі.

В окремих випадках основним хазяїном може стати людина. Тоді ця хвороба – фасціольоз – (від латинської назви печінкового сисуна – Fasciola gepatica) протікає важко і з різними ускладненнями. Тому дотримуйтесь елементарних гігієнічних вимог перебуваючи біля водойми.

Загалом описаний нами складний цикл розвитку трематод вказує на виняткову пристосованість паразита для підтримання своєї чисельності. Досить одному мірацидію потрапити до тіла молюска, як два послідовні партеногенетичні покоління личинок збільшують чисельність паразита у тисячі разів. Це в свою чергу різко збільшує можливість червів потрапити до основного хазяїна.

Серед інших небезпечних трематод слід згадати котячого сисуна – збудника дуже важкої хвороби опісторхозу. Людина заражається через споживання сирої або слабко солоної річкової риби. Ланцетоподібний сисун викликає захворювання (і людей також) дикроцеліоз. Частина трематод паразитують у кровяному руслі хазяїна. Це паразити з роду шистосома. Шистоматоз людини прозповсюджений у субтропічних та тропічних областях.

На Україні зустрічається шистосомний дерматит або так звана водяна сверблячка. Вона поширена у місцях із стоячими, зарослими водоймами – ставки, ставочки, пойми річок. Справа у тім, що церкарії паразитів водоплавних птахів вбуравлюються у шкіру, спричиняючи її подразнення. Незабаром ці церкарії гинуть і захворювання цим і обмежується.