4. Зарубинецька і черняхівська культура та їх місце в культурному надбанні слов'ян

Зарубине́цька культу́ра – одна з головних археологічних культур України періоду залізного віку.

Територія розповсюдження зарубинецької культури – басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час – приблизно 200 рік до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 р. і засвідчена понад 500 місцями, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я.

Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник із тілоспаленням поблизу с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: у м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки.

Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярів або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько 2 га. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 м², які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев'яно-каркасне будівництво. Дахи були двосхилими, для покрівлі брали солому, очерет або жердини. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.

Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь із цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і рибальство. Видобували залізо.

На поселеннях зарубинців виготовляли кераміку, існувало гончарне коло ручного типу, готовий посуд випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної бронзи. Із льону і конопель виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького верстата.

Обряд поховання, могильники, характерні для зарубинецької культури, були ґрунтові, тілоспалення в урнах чи в ямах, існував поховальний інвентар і безкурганні поховання. Також відомі трупопокладення, хоча вони зустрічаються рідко.

Черняхівська культура — археологічна культура в 100-500 рр. залізної доби.

Поширена на території лісостепового Подніпров'я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії.

Відкрита в 1900—1901 рр. Вікентієм Хвойкою біля с. Черняхова на Київщині.

Пам'ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобоскотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях.

Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях використовувалися римські монети.

Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена племенами різного етнічного походження (даки, сармати, германці, скіфи, анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території поширення цієї культури. Черняхівська культура була знищена, імовірно, навалою гунів наприкінці IV ст.

Найвідоміші пам’ятки черняхівської культури на території України: Черняхівський та Ромашківський могильники, Жуківецьке та Ягнятинське поселення.