Безробіття та його соціально-економічне значення.
Економічна система, яка не повністю використовує пропоновані на ринку праці ресурси робочої сили, функціонує, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Величина суспільного продукту, недоодержаного внаслідок існування безробіття, іноді навіть може досягти великих значень. Проте, на думку більшості населення країн з масовим безробіттям, ці великі розміри нествореного продукту мають вторинне значення порівняно із втратами від безробіття у нормативному розумінні, тобто втратами, які враховують шкоду, нанесену життєвим інтересам людей і системі суспільних цінностей.
Для багатьох людей почуття власної гідності безпосередньо пов'язане з тією справою, якою вони зайняті. Тому, виявивши, що жоден підприємець не має в них потреби, люди переживають тяжкі психологічні потрясіння. Статистичне шкоду такого роду можна прослідкувати у тенденціях динаміки показників рівня розлучень і розпаду сімей, а також показників злочинності і захворювань, суіциду.
Американський вчений М. Харвей Бренер на основі аналізу даних про населення США у 1970 р. відмічав, що упродовж 30 років збільшення безробіття на 1% за умови його збереження протягом шестирічного періоду зумовлює зростання показників «соціальної патології»: загальної смертності — на 2%, числа самогубств - на 4,1%, кількості вбивств — на 5,7%, збільшення числа ув'язнених в тюрмах - на 4%. Не викликає подиву те, що політичні діячі західних країн дуже уважно стежать за повідомленнями про безробіття. Нині ця проблема у зв'язку із довготривалою кризою все більше загострюється в Україні. Тому важливо знати, як здійснюється розрахунок основних показників рівня безробіття та пов'язаних з ним економічних процесів.
Визначаючи рівень безробіття, потрібно, в першу чергу, з'ясувати суть та відмінності понять "безробітний" і "непрацюючий".
Згідно з методологією Міжнародної організації праці безробітними вважаються особи, які (на обстежуваному тижні) відповідали одночасно трьом критеріям:
- не мали роботи (прибуткового заняття);
- шукали роботу, тобто намагалися знайти оплачувану роботу чи організувати власну справу;
- готові приступити до роботи протягом найближчих двох тижнів. Законом України "Про зайнятість населення" безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших непередбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Такий підхід до визначення безробітного або "неспроможного знайти роботу" нерідко веде до того, що безробітними вважається більша кількість людей, ніж насправді тих, які не можуть знайти роботу. Так, до числа безробітних потрапляють люди, лише тимчасово звільнені з роботи, діяльність яких на попередній посаді буде відновлена.
Безробітними вважаються також люди, які вже знайшли роботу, але передбачають приступити до своїх обов'язків протягом 30 днів. Крім того, безробітними вважають і тих, хто легко міг би знайти ту або іншу роботу, але продовжує пошуки в надії на кращий варіант (відмітимо, що люди, в сім'ї яких є декілька джерел доходів, більш вимогливі при виборі варіантів порівняно з тими, у кого інших джерел доходу нема). Є категорії людей, яких реєструють як безробітних згідно з вимогами, що висуваються програмами із перерозділу доходів. Хоча цілком можливо, що вони не мають того кваліфікаційного рівня, який необхідний для одержання роботи, і займаються тим, що ходять з одного місця на інше, пропонуючи свої послуги.
Таким чином, віднесення того чи іншого громадянина до складу безробітного є досить складною проблемою. Тому не дивно, що показники рівня безробіття, які подаються державними органами і профспілками, як правило, не збігаються.
Рівень безробіття визначається, як відношення числа безробітних до загальної чисельності робочої сили у відсотках, за формулою:
У’=У/Р.С. · 100,
де У- рівень безробіття; У - число безробітних; Р.С. - загальна чисельність робочої сили.
Ринок праці — це постійний рух зайнятих і безробітних: одні втрачають роботу, а інші її знаходять. Рівень безробіття є показником, що найбільш широко використовується для характеристики ринку праці і водночас для визначення загальної економічної ситуації.
Так, якщо рівень безробіття підвищується, то є всі підстави стверджувати, що економічна ситуація погіршується, і навпаки. Але якщо рівень безробіття не змінюється, то це не означає, що економіка країни знаходиться у стані стагнації. Справа полягає в тому, що з ряду причин зміни загального рівня зайнятості не завжди корелюють зі змінами показника рівня безробіття.
Так, показник рівня безробіття залишиться незмінним, незважаючи на створення нових робочих місць та збільшення обсягів національного виробництва. Справа полягає в тому, що рівень безробіття змінюється під впливом зростання чисельності населення, робочої сили і створення нових робочих місць. Приріст чисельності робочої сили компенсує збільшення кількості нових робочих місць таким чином, що значення рівня безробіття залишаються незмінними, не дивлячись на абсолютне збільшення кількості зайнятого населення.
Якщо чисельність робочої сили залишається незмінною, то норма безробіття зростає, коли швидкість поповнення перевищує швидкість відтоку людей з числа безробітних, і знижується, якщо швидкість відтоку перевищує швидкість поповнення чисельності безробітних. Різниця між швидкістю поповнення і швидкістю відтоку визначає тривалість строку, протягом якого людина перебуває у стані незайнятості.
Розрізняються не тільки середньорічні значення тривалості періоду безробіття, але і його тривалість для кожного окремого безробітного. Залежно від стану економічної кон'юнктури тривалість пошуку роботи для одної частини безробітних становить кілька тижнів, а для другої - декілька місяців.
Безробітними можуть бути люди молодого, середнього і старшого віку, жінки і чоловіки, малокваліфіковані і висококваліфіковані фахівці. Незалежно від того, хто є безробітним, це проблема для кожної людини і для суспільства й цілому, бо вона, погоджує, небажані соціальні і економічні наслідки. Оскільки безробіття, в першу чергу, — макроекономічна проблема, то виділяють такі його форми: фрикційне, структурне і циклічне. Вони виражають не тільки тривалість періоду незайнятості, але й причини.
Фрикційне безробіття. Поняття фрикційного безробіття використовується для позначення короткострокової незайнятості. Воно пов'язане з потребою у вільному часі для пошуку місця роботи даної кваліфікації. Як правило, ці нетривалі періоди безробіття є добровільними. Даний тип безробіття об'єднує людей, які є незайнятими або у зв'язку із переходом з одного місця роботи на інше; або безробіття диктується тим, що громадяни вже знайшли роботу і протягом тижня передбачають приступати до діяльності на новому місці; а також працівників таких галузей, де тимчасове звільнення є звичайним явищем, до того ж воно не впливає на величину їх річного доходу (наприклад, будівельні працівники).
Економісти вважають, що деякий рівень фрикційного безробіття є неминучим, оскільки звільнення за власним бажанням у зв'язку із зміною професійних інтересів, місця проживання, незадоволеності умовами праці, перспективами зростання кар'єри тощо, а також через недосконалість інформації про вакансії і претендентів на робочі місця - явища, властиві будь-якій країні. Особливістю даного виду безробіття є те, що ця категорія безробітних має необхідні навики для роботи, які можна продати на ринку праці. Рівень фрикційного безробіття визначається загальними витратами часу на пошук нової роботи.
Структурне безробіття. Його головною причиною є професійно-кваліфікаційна і територіальна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними в результаті структурних зрушень в економіці, які постійно відбуваються під впливом науково-технічного прогресу: виникають нові технологи, нові товари, які витісняють старі. Відбуваються зрушення у структурі попиту на ринку капіталів, на ринку товарів і на ринку праці. В результаті цього відбуваються зміни у професійно-кваліфіційній структурі робочої сили, що вимагає її постійного територіального і міжгалузевого перерозподілу.
Структурне безробіття має місце тоді, коли робітники, які втратили внаслідок структурних зрушень роботу в одних секторах економіки, не можуть бути влаштовані на вільних робочих місцях, які є в інших галузях (секторах, регіонах). Цей вид безробіття поширений нині в Україні, яка повинна здійснити глибоку реструктуризацію своєї економіки.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного. Воно є переважно вимушеним, більш тривалим, оскільки у представників цієї категорії безробітних немає готових до продажу навиків роботи і отримання робочих місць для них пов'язане з професійною перепідготовкою, набуттям нової професії та нерідко передбачає зміну місця проживання. Воно протікає більш болісно як для людини, так і для суспільства.
Структурне безробіття має місце в будь-якій країні. Фрикційне і структурне безробіття існують як у сприятливі періоди економічного розвитку, так і в період економічного спаду. Загальне число безробітних обох видів часто називають природним рівнем безробіття, або рівнем безробіття при повній зайнятості, тобто це такий рівень, який відповідає потенційно можливому обсягу виробництва ВНП, макроекономічній рівновазі.
Циклічне безробіття. В економічних реаліях сьогоднішнього дня рівень безробіття не завжди залишається таким, що дорівнює своєму природному значенню. У процесі розвитку економічна система проходить етапи розширення (експансії) і стиснення (рецесії). Одночасно змінюється і
рівень безробіття. В результаті потужного піднесення економічної активності норма безробіття може опуститися нижче від свого природного рівня. В такі періоди ситуація на ринку праці стає настільки напруженою, що тривалість середнього періоду безробіття зменшується порівняно із нормальним значенням, скоротивши фрикційних безробітних. Знаходять роботу навіть багато з тих, хто складає найменш гнучку частину "структурних безробітних".
Навпаки, в періоди спаду ділової активності норма безробіття перевищує свій природний рівень. Тоді навіть найбільш совісні робітники, які мають кваліфікацію вищого рівня, можуть стати тимчасово звільненими. Тривалість середнього строку незайнятості виходить за межі того інтервалу, в рамках якого безробіття вважається природним.
Різниця між фактичною величиною норми безробіття, зареєстрованою в даний період часу, і величиною природної норми безробіття називають циклічним безробіттям. Коли відбувається спад ділової активності, циклічне безробіття додається до природного (фрикційного і структурного).
В періоди найвищого піднесення ділової активності циклічне безробіття відсутнє, воно має мінусове значення. Розрахунки фактичного і природного рівнів безробіття є досить трудоємкими. Так, природний рівень безробіття визначається в результаті усереднення фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (або за більш тривалий період) і наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням ймовірної динаміки очікуваного рівня інфляції).
В індустріальних країнах (наприклад, США) для отримання відповідного моніторингу статистичне управління міністерства праці щорічно проводить вибіркове опитування приблизно 60 тис. сімей про зайнятість. Проте статистичні похибки неминучі, бо особи, які активно не шукають роботу, можуть вказати в анкеті, щоб одержати допомогу по безробіттю, що вони її шукають. З іншого боку, безробітними часто називають себе ті, хто зайнятий в "тіньовій" економіці - в результаті рівень
безробіття тим вищий, чим більша частка тіньового сектора.
Останнє особливо актуальне для економік перехідного періоду, де значна частина зайнятих у "тіньовому" бізнесі поєднується з відсутністю адекватного статистичного моніторингу економіки, нерозвиненістю інфраструктури ринку праці, підтримкою "прихованого" безробіття як фактора відносної стабілізації державних витрат і зниження соціального ризику. Тому розрахунки рівня безробіття в перехідних економіках, у тому числі і в українській, нерідко мають характер експертних оцінок.
Основними причинами існування природного (сталого) рівня безробіття вважають такі:
1. Збільшення часу на пошуки роботи в умовах існування системи страхування по безробіттю. Виплата допомоги по безробіттю відносно знижує стимул до швидкого працевлаштування - збільшується час на пошуки відповідної роботи, на перепідготовку і т.п.
У довготривалому періоді це сприяє досягненню більшої збалансованості структури робочих місць і структури робочої сили, в той же час, збільшенню допомоги по безробіттю і підвищенню рівня безробіття. Інструментом вирішення цієї проблеми є державні інвестиції в інфраструктуру ринку праці (розгортання різних систем перепідготовки кадрів, підвищення їх професійної і географічної мобільності, надання інформації про вакансії і т.д.).
2. Стала жорсткість заробітної плати породжує "безробіття очікування".
Безробіття очікування виникає в результаті того, що рівень реальної заробітної плати перевищує її рівноважне значення.
Рівноважна ставка заробітної плати
g
/р
"Жорсткість" заробітної плати приводить до відносного дефіциту робочих місць: люди стають безробітними тому, що при даному рівні заробітної плати (g/p), де g - фонд зарплати, р - кількість робітників, пропозиція праці (SL) більша від попиту на працю (DL). І люди "очікують" можливості отримати роботу за фіксованою ставкою оплати.
"Застигання" ринку праці в нерозвиненому стані зумовлене:
а) законодавчим встановленням мінімуму заробітної плати, яке обмежує її вільне коливання;
б) фіксацією рівня заробітної плати в колективних угодах з профспілками та індивідуальних трудових угодах;
в) незаінтересованістю фірм у зниженні рівня заробітної плати через ризик втратити кваліфіковану робочу силу, збільшення загальної плинності, зниження продуктивності праці, трудової дисципліни і обсягу прибутку.
Тенденція до збільшення природного рівня безробіття у довгостроковому періоді пов'язана із:
а) збільшенням молоді у складі робочої сили;
б) збільшенням частки жінок у складі робочої сили;
в) більш частими структурними змінами в економіці;
г) підвищенням загального рівня добробуту народу, зменшенням частки малозабезпечених у складі населення країни.
Існування безробіття (незалежно від форми) веде до зменшення фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого. Зв'язок між коливаннями рівня безробіття і коливаннями величини ВНП виражає закон Оукена. Артур Оукен виявив існування непрямого (оберненого) зв'язку між відхиленнями фактичного безробіття і реального безробіття від природного і відхиленнями реального ВНП від природного рівня.
Суть розкритого ним зв'язку можна сформулювати так: 1% відхилення фактичного безробіття від природного рівня означає відхилення реального ВНП від потенційного на 2,5%.
Так, наприклад, якщо в даному році фактичний ВНП становив 4862 млрд. дол., фактичний рівень безробіття -7,6%, а природний рівень - 6%, то економіка країни недоодержала продукції на 194,5 млрд. дол., що складає 2,5% х 1,6% = 4% від фактично виробленого ВНП. Потенційний ВНП за умови певної зайнятості становив би 5056,5 млрд. дол. Економічні втрати від безробіття можна розрахувати за формулою:
де V - фактичний обсяг виробництва валового внутрішнього продукту;
Vх - потенційно можливий обсяг виробництва валового внутрішнього продукту за умови повної зайнятості робочої сили;
и - фактичний рівень безробіття;
її4 - природний рівень безробіття;
В- коефіцієнт чутливості валового внутрішнього продукту до динаміки циклічного безробіття (за А. Оукеном він становить 2,5%).
Аналізом безробіття і пошуками шляхів його скорочення та збільшення зайнятості займаються представники різних економічних концепцій. Тому теоретичні погляди на дану проблему характеризуються різними напрямами і школами у структурі світової економічної теорії.
Неокласична школа представлена працями Д. Гідлера, А.Лаффера, М. Фелдстайна, Р. Холла та ін. За основу взято положення класичної теорії А.Сміта. Ці автори розглядають попит і пропозицію робочої сили як внутрішньо неоднорідну динамічну систему зв'язків, які підпорядковуються законам ринку. Рівень заробітної плати (ціна праці) впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їх співвідношення і підтримує необхідну рівновагу. Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон'юнктуру ринку, вона підвищується або знижується залежно від реальної його потреби.
За допомогою підвищення чи зниження заробітної плати регулюється попит і пропозиція робочої сили. Якщо в результаті збільшення пропозиції робочої сили порівняно з попитом на неї виникає безробіття, то воно впливає на ціну праці у сторону зниження і вона знижується до тих пір, поки не встановиться рівновага на ринку праці. Неокласична модель зайнятості ґрунтується на принципі саморегулювання ринку праці.
Кейнсіанський напрям розглядає Зайнятість, безробіття, попит на працю, рівень заробітної плати як такі, що встановлюються не на ринку праці, а визначаються розмірами ефективного попиту на ринку споживчих та інвестиційних товарів і послуг. На ринку праці формується лише рівень заробітної плати і залежна від неї величина пропозиції праці. Проте пропозиція праці не відіграє визначальної ролі у формуванні фактичної зайнятості, а характеризує лише її максимально можливий рівень при даному розмірі заробітної плати.
Попит на робочу силу регулюється сукупним попитом, обсягами інвестицій і виробництва. Наявність вимушеного безробіття зумовлюється недостатньою ефективністю сукупного попиту, ліквідувати який можуть експансіоністські заходи бюджетного і кредитно-грошового регулювання.
Держава, впливаючи на сукупний попит в бік його збільшення, сприяє збільшенню попиту на працю, що веде до збільшення зайнятості та зменшення безробіття. Великий вплив на зайнятість має не просто сукупний попит, але і те, як розподіляється загальний попит між різними галузями, тобто структура сукупного попиту. На думку кейнсіанців, ефективним засобом забезпечення достатнього рівня зайнятості є розширення інвестиційної діяльності держави, забезпечення ним оптимальних розмірів інвестицій згідно з конкретними умовами розвитку економіки. Кейнсіанська теорія зайнятості ґрунтується на державному втручанні в управління макроекономічними процесами.
Представники монетаристського напряму (М. Фрідмен, Е. Фелпс та ін.) обґрунтовують положення про те, що ринкова економіка настроюється сама, її ціновий механізм сам визначає раціональний рівень зайнятості. Втручання держави веде лише до збою механізму саморегулювання ринку, а грошовий вплив на сукупний попит з боку держави, у підсумку, веде до розкручування інфляційної пружини.
Монетаристи вважають, що відхилення від природного рівня можуть бути лише короткочасними. Якщо рівень зайнятості більший від рівноважного, то це веде до прискорення інфляції, якщо менший - до прискореної дефляції. Політика щодо стабілізації зайнятості повинна спрямовуватися на боротьбу з відхиленнями безробіття від його природного рівня, з коливаннями виробництва і числа зайнятих. З цією метою вони пропонують використовувати, в основному, важелі грошово-кредитної політики.
Концепція гнучкого ринку (Р. Буае, Г. Стендінг) отримала розповсюдження в кінці 70-х років. За її основу взято положення про необхідність дерегламентування ринку праці, переходу до гнучких, функціонально індивідуалізованих і нестандартних форм зайнятості (часткова зайнятість, неповний робочий день або тиждень, короткострокові контракти тощо).
Такий підхід, на їх думку, повинен забезпечити зменшення витрат структурної перебудови економіки країни. В цілому концепція гнучкого ринку праці передбачає формування різноманітних форм взаємовідносин підприємців і робітників і спрямована на раціоналізацію сукупних витрат, підвищення прибутковості і підтримання високого динамізму ринку праці.
Головним завданням України у питаннях зайнятості і безробіття є формування ефективного ринку праці. Науковцями і урядом України розроблена програма формування ринку праці.
Основні її положення зводяться до наступного:
1. Безумовний пріоритет надаватиметься формуванню зайнятості на її природному рівні для людей у працездатному віці. Допускається структурне безробіття на рівні 5%.
2. У міру впровадження ринкового механізму відбуватиметься економічне пожвавлення, тобто матиме місце одночасне вивільнення і залучення людей до праці.
3. Мають бути сформовані біржа праці, навчально-виробничі комбінати та інші ефективні служби зайнятості.
4. Змінюватимуться підходи до спеціальної освіти. Незважаючи на труднощі із пошуком нової роботи, працевлаштуванням, престиж освіти зростатиме.
Динаміка чисельності пенсіонерів, які зайняті в народному господарстві, визначатиметься кон'юнктурою ринку.
Україна включається в міжнародні економічні зв'язки, тобто з'являється новий фактор стабілізації зайнятості на внутрішньому ринку.
Невідкладним завданням Української держави є подолання економічної кризи, забезпечення економічного зростання в умовах повної зайнятості робочої сили.