Самостійна робота № 20

Тема: Облік витрат виробництва.

Мета: засвоїти поняття та необхідність допоміжних виробництв та порядок відображення в обліку напівфабрикатів власного виробництва.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Облік витрат допоміжних виробництв.

2 Облік напівфабрикатів власного виробництва.

Література:

1. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2. Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4. Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5. Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6. Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7. Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

8. Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І. Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

Облік витрат допоміжних виробництв

Kожному підприємству при його створенні ставиться цілком конкретна ціль, яка пов’язана із виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг.

Ті підрозділи підприємства, які безпосередньо пов’язані із реалізацією його статутних засад, відносяться до основного виробництва. Проте, в залежності від географічного розміщення підприємства на території країни або його технологічних особливостей на підприємствах можуть створюватися допоміжні виробництва.

Головною метою створення і діяльності таких виробництв є забезпечення необхідних умов для реалізації завдань, поставлених перед підрозділами основного виробництва.

На підприємствах можуть створюватися такі види допоміжних виробництв:

1) енергосилові — пов’язані із виробництвом і забезпеченням підприємства усіма видами енергії і т.ін. (електроенергії, води, тепла, пари, стиснутого повітря тощо);

2) транспортні — пов’язані із забезпеченням потреб як підрозділів основного виробництва, так і постачанням сировини і транспортування покупцям реалізованої продукції (автомобільний, залізничний, повітряний, водний, гужовий тощо);

3) ремонтні (інструментальні) — пов’язані як із здійсненням ремонтів основних засобів підприємства, так і виробництвом інструментів, інвентаря і т.ін. власними силами.

Проте, треба зазначити, що створення підрозділів допоміжного виробництва, поряд з іншим, може бути зумовлене і економічною стороною даного питання. Так, незважаючи на те, що підприємство може знаходитися на території централізованого забезпечення електроенергією, водою, централізованим опаленням, а також є можливість замовляти транспорт у транспортних компаній та здійснення ремонтів у спеціалізованих станцій технічного обслуговування, — все ж таки, спираючись на проведені розрахунки і економічну вигоду, на підприємстві може бути прийняте рішення про започаткування у себе тих чи інших видів допоміжних виробництв.

Допоміжні виробництва (допоміжні цехи) призначені для обслуговування:

- цехів (участків, підрозділів тощо) основного виробництва;

- загальновиробничих, адміністративних та збутових служб;

- інших допоміжних виробництв.

Кількість та конкретні завдання допоміжних виробництв залежать від технологічних особливостей та масштабу підприємства.

Допоміжні виробництва поділяються на два основних види:

1) допоміжні виробництва, які виробляють нескладну за своїм технологічним процесом однорідну продукцію (електростанції, котельні, водо каналізаційні установки, транспортні, очисні та інші, які обслуговують декілька цехів підприємства та поставляють їм свою продукцію).

Однорідна продукція допоміжних виробництв щомісячно розподіляється між замовниками і на кінець звітного періоду не має залишків. Тому розрахунок такої собівартості одиниці продукції визначається шляхом ділення суми фактичних витрат на кількість виготовленої в цьому періоді продукції;

2) допоміжні виробництва, які виробляють більш складну за своїм технологічним процесом різнорідну продукцію (інструментальні, ремонтно-механічні, деревообробні, тарні та інші цехи).

Облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості різнорідної продукції здійснюється:

- в механічних, ремонтних, інструментальних цехах – позамовним методом;

- в деревообробних та інвентарних цехах – по передільним методом обліку затрат.

Собівартість продукції (робіт, послуг):

- виконаних допоміжним виробництвом цехам основного виробництва та іншим допоміжним цехам – складється з фактичних основних витрат та частини загальновиробничих витрат;

- виконаних допоміжним виробництвом для власних потреб допоміжного виробництва – розраховується виходячи з прямих основних витрат;

- виконаних невеликими допоміжними виробництвами, які повністю використовуються підприємством – окремо не калькулюють ся, а витрати на їх виробництво включаються безпосередньо в статті витрат на обслуговування виробництва.

Розподіл витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв між споживачами здійснюється в наступному порядку:

- виробнича собівартість однорідної продукції розподіляється пропорційно її споживанню. Тобто, кількість спожитої кожним споживачем продукції помножується на виробничу собівартість одиниці такої продукції;

- собівартість різнорідної продукції, облік якої ведеться позамовним або по передільним методом, розподіляється між споживачами по фактичній виробничій собівартості.

Метод прямого розподілу заклечається в розподілі витрат допоміжних виробництв тільки між виробничими підрозділами, які споживають продукцію таких допоміжних виробництв.

Метод послідовного розподілу заклечається в тому, що витрати допоміжних виробництв послідовно розподіляються між іншими допоміжними виробництвами та цехами основного виробництва.

Метод взаємних послуг – розподіл витрат, використаних допоміжними виробництвами, між такими споживачами; розподіл витрат допоміжних виробництв між основними виробництвами методом прямого розподілу.

Кожне підприємство обирає найбільш оптимальний метод для себе.

Облік напівфабрикатів власного виробництва

Напівфабрикат – це продукт окремих технологічних фаз, який повинен пройти ще одну або декілька технологічних фаз переробки, перш ніж стати готовою продукцією. При цьому для переділу, в якому виготовлений даний продукт, він є завершеним.

Облік витрат на виготовлення напівфабрикатів може здійснюватися двома варіантами:

1) напівфабрикатним;

2) безнапівфабрикатним.

Ці варіанти використовуються при використанні по передільного методу калькулювання собівартості продукції.

Напівфабрикат ний використовується:

- при наявності великого асортимента та кількості напівфабрикатів власного виробництва;

- в випадку, якщо напівфабрикати власного виробництва споживаються одночасно декількома різними підрозділами підприємства;

- в цілях нормування витрат початкових матеріалів на напівфабрикати, а не на кінцеву продкцію виробництва.

Сутність даного способу обліку витрат заклечається в тому, що передача напівфабрикатів із цеха в цех або на склад відображається в бухгалтерському обліку і кількісному і вартісному вираженні. Для цього необхідно щомісячно визначати виробничу собівартість не тільки готової продукції, але і всіх видів напівфабрикатів кожного цеху.

В бухгалтерському обліку передача напівфабрикатів з одного цеха в інший здійснюється по фактичній виробничій собівартості.

Для обліку напівфабрикатів власного виробництва напівфабрикат ним варіантом обліку витрат призначений рахунок 25 «Напівфабрикати». По дебету – надходження напівфабрикатів, по кредиту – вибуття в результаті продажу.

Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат здійснюється підприємствами, які використовують напівфабрикати власного виробництва тільки для своїх потреб.

Сутність даного метода заклечається в тому, що:

- облік і рух напівфабрикатів відображається тільки в оперативному обліку в натуральних вимірниках;

- собівартість напівфабрикатів по переділам (цехам) не калькулюється.

В бухгалтерському обліку застосування безнапівфабрикатного варіанта виробничі витрати цеху обліковуються на рахунку 23 «Виробництво», а рахунок 25 не використовується.

Питання для самоконтролю:

1 Як ведеться облік витрат в допоміжних виробництвах?

2 Назвіть види допоміжних виробництв.

3 Як розподіляються витрати допоміжних виробництв між споживачами?

4 Облік випуску і руху напівфабрикатів.

5 Як відображаються на рахунках бухгалтерського обліку витрати допоміжних виробництв?