4. Моральна диспозиція особи. Переконання та позиція.
Моральна диспозиція особи – це найзначніший вираз її духовно-практичної природи. Вираз живої єдності діяльності й свідомості, як вона реально проявляється в особистості. Елементами диспозиційної структури виступають: мета, потреби, інтереси, мотиви, ідеали, ціннісні орієнтації. Вчинки завжди здійснюються через відповідну моральну диспозицію, окремі елементи якої не завжди виходять за межі утилітарного спрямування, як і не завжди мотивовані власними потребами (стихійність, гуртова психологія).
Інтереси – підгрунтя для почуття співпричетності, яке мобілізує й дисциплінує значно ґрунтовніше, ніж заклики та умовляння. Без реальної співпричетності не може бути переконливих почуттів відповідальності, піклування, відданості, взаємності, вірності, обов’язку тощо. Всяка ідея осоромить себе, якщо вона відривається від інтересу.
Мотиви. Можна прекрасно знати норми, мати чудові принципи, але при цьому не ворухнути пальцем для їх практичного втілення в життя. Для реалізації потрібні реальні рушійні сили, які б сполучили вимоги свідомості зі світом конкретних людських дій і вчинків. Такі рушії – внутрішні, суб’єктивно значущі спонуки до дії – і називають мотивами. Мотив – це зацікавленість суб’єкта в певній дії. Це відповідь на питання – чому він її вчинив? Моральна вартість самого вчинку далеко не завжди відповідає моральній вартості мотиву, який знаходиться у підвалинах дії. Можна керуватись надзвичайно моральними мотивами, але коїти щось сумнівне, недоречне або й зовсім шкідливе: добрі наміри, як відомо, – шлях до пекла, “ведмежа послуга” тощо. Що ж класти в основу моральної оцінки людської дії – мотив чи результат? Мораль не може бути байдужою до власної гідності мотивів, на яких базуються вчинки. Зовнішня відповідність дій людини моральним вимогам ще ні про що не говорить. Адже при цьому можуть переслідуватися виключно поза моральні цілі і мотивація. Дія – зовнішнє у вчинку, мотив – внутрішнє!
Ціннісні орієнтації. Якщо мотивація дає відповідь на запитання, чому, для чого людина діє певним чином, то ціннісна орієнтація висвітлює заради чого діє людина., чому присвячує діяльність свою. Це довгострокові план і сенсова перспектива поведінки, всієї діяльності, це найважливіший прийом морального освоєння світу, що просякає всі рівні людської психіки (свідоме, підсвідоме, почуття й розум, волю). Вони забезпечують функціонально-регулятивну єдність всієї структури моральної свідомості і буття. В історії моралі вони були підставою морально-ціннісної символіки, що координувала й субординувала поведінку та стосунки людей. Ціннісна орієнтація – це інтенція свідомості, настанова особи (диспозиція) на певні речі, якості, людей, життєвий успіх, суспільний статус, самореалізацію, це – закріплення стійкого корінного сенсу існування у стосунках з іншими. Сама моральна цінність не існує поза ціннісного відношення, яке визначає стиль (культуру) стосунків, наближує моральне й художнє мислення, бо оцінна домінанта свідомості оперує не окремими поняттями, а цілісними блоками сенсів (ансамблями команд-оцінок), у яких органічно переплетені раціональні й емоційні, понятійні й інтуїтивні моменти.
Моральні якості – це найбільш типові й свідомо підтримувані риси характеру людини, які забезпечують стійкість її поведінки та поводження. Субстратом моральних якостей може бути лише особа. Вони можуть бути позиційними (принциповими) та контр-позиційними (безпринципними). Колись контр-позицію позитивним якостям називали “антиподами комуністичної моралі”. До позитивних позиційних якостей відносяться такі: порядність (зародок досконалості), працьовитість, чуйність, шанобливість, щирість, доброзичливість, мужність, благородство. Не варто всі та всякі моральні риси та властиве людині ставлення відносити до якостей. Інтегральна якість в диспозиції ідеалу – досконалість! В диспозиції цінності людини – гідність. Вчинки – очевидні показники моральних якостей.
Моральна позиція людини. – це органічна частина її життєвої позиції. Добро не може бути зовсім тотожнім життю: воно спрямовується також ідеалами, принципами, особистими переконаннями. Людина може займати активну, пасивну чи байдужу позицію, бути конформістом чи новатором. Зустрічається нерідко й фальшива позиція, демонстрація на публіку при гнилій моральності. Забезпечуються позиції людини її переконаннями.
Переконання – основа свідомої моральної діяльності (психологічний стан активної “живої” свідомості, вірність вірі), вищий механізм регуляції поведінки, що спирається на моральні якості, орієнтації та моральну позицію людини. Отже, це не ситуативна ідея, а стан всієї свідомості, духовного світу особи, глибоко укорінена й сумлінна моральна уява, яка веде до певної практичної реалізації. Доброта й благородство почувань надійні лише при твердих переконаннях, коли добре відпрацьована думка зливається з вольовим забезпеченням, коли узгоджені факти життя й отримані знання. Зв’язок знань (емоційно пережитих, сердечно укорінених), вчинків і переконань може бути прямим і зворотнім (“слово та діло”, ідеї лягають на раніше сформовані настанови, кожний етап життєвого шляху дещо трансформує переконання). Але є багато чинників, від яких залежить якість переконання: вік, стать, освіта, фах, клас, соціальний статус, політична прихильність. Головний чинник – якість самої людини як особи, її вимогливість до себе, бо до інших – то невелика чеснота. Люди без переконань у своїй масі не прощають різкої зміни їх у інших навіть один раз у житті. Звичайно, що мова йде не про кон’юнктурників, які змінюють погляди залежно від ситуації й геть безболісно. Зміна переконань може бути лише принциповою для особистості, болючою для серця.
Переконаність – це результат відношення людини до своїх вчинків, переконань, впевненість у власній правоті. Мистецтво переконувати – важливий чинник міжособистісного спілкування, життєвого успіху – це процес передачі моральних уявлень іншим людям: аргументовані пояснення, докази, емоційний колорит, авторитетність суджень глибокого змісту й сенсу, досвід особистості. При однакових знаннях, уподобаннях, почуттях й ідеалах переконання не обов’язково однакові. Уміти бути переконливим важливо, але не пихою авторитарності, не самовпевненістю в одвічній своїй правоті, не сугестивно-харизматичним впливом чи перевагою волі, нав’язливістю, цинізмом тощо
Основні диспозиційні орієнтації та синтетичні моральні якості особистості знайшли теоретичний вираз у моральній філософії епікуреїзму, стоїцизму, скептицизму, утилітаризму.
Додаток до лекції.
Матеріал до теми Struktura ethik.
Діяльність і свідомість.