Світове розмежування та види світових фінансових центрів.

В даний  час існує два види світових фінансових центрів:

- одні  виникли на базі національних  ринків капіталу;

інші  – на базі міжнародних ринків  капіталу.

Хоча  перші з′явилися раніше, нині вони мають підлегле значення. Переважна  ж більшість світових фінансових центрів являє собою зовсім нові утворення, що виникли на основі міжнародних ринків капіталу, а точніше, євроринків. Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі  по обсягу міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і  депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом.

Великими  міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також  Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург.

Цюріх – найбільший у світі  фінансовий центр по реекспорті (це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах) капіталу, найбільший (поряд з Лондоном) ринок золота, один з найбільших валютних ринків і ринків банківських кредитів.[10, с.345]

Париж – переважно ринок міжнародного капіталу у формі банківських  кредитів.[9, с.147]

Головні ринки Франкфурта-на-Майні – ринок  банківських кредитів і ринок  цінних паперів. Це економічний центр  ЄС – тут знаходиться Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).

Люксембург  – типовий приклад світового  фінансового центра нового часу, найбільший у світі ринок довгострокового  капіталу. Його швидкому післявоєнному  зльоту сприяв статус «фінансового оазису», розташованого в самому центрі Західної Європи (у Люксембурзі діє більше 200 банків, переважно іноземних).[13, с.222]

Нью-Йоркський  центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним  ринком капіталу, ринком іноземних  кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острови). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій.

В останні  десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій в Японії.

У 70-80-ті рр.. у міжнародних валютно-кредитних  відносинах істотно зросла роль світових фінансових центрів, розташованих у країнах, що розвиваються. Вони виникли переважно на основі росту там власних національних ринків капіталів чи на базі пільгового податкового і валютного режимів в так званих «офшорних» центрах і зонах. Останні є важливою складовою частиною ринків євровалют, через них здійснюється великий обсяг кредитно-банківських розрахунків і перекладів. Пануюче положення в нових фінансових центрах займають банки західних країн, особливо США.

Найбільший район міжнародних кредитних операцій у країнах, що розвиваються – зона Карибського басейну. Безперечне лідерство тут належить Багамам; інші великі міжнародні фінансові центри – Кайманові острови, Панама, о. Кюрасао (Нідерландські Антіли). До центрів цього регіону відносять і розташовані в Атлантиці Бермуди.

Два найбільших міжнародних фінансових центрів  в Південно-Східній і Східній  Азії (не вважаючи Токіо) – Сінгапур і Сянган (Гонконг). Активно формуються нові – в Аомині (Макао) і на Тайвані.

На Близькому Сході нові міжнародні фінансові центри – Бахрейн (найважливіший і найбільш динамічний у районі), Об′єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт. Їхнє утворення почалося після стрибка цін на нафту в 1973 р.

Основа  світового ринку позичкових капіталів  – так названий ринок євровалют. Він виник наприкінці 50-х рр.. , спочатку як євродоларовий ринок. США ввели у 1957-58 рр. ряд обмежень на експорт капіталу, так що американський ринок на довгий час виявився закритим для іноземних постачальників. У відповідь банки США розширили свою філіальну мережу за кордоном, особливо в Західній Європі. Стали здійснювати операції в доларах і банки ряду європейських країн. Долари США, переведені на рахунки в банки за межами цієї країни і використовувані для кредитних операцій у всіх країнах, одержали назву євродоларів. Після створення в Нью-Йорку в 1981 р. вільної банківської зони в географію євроринку був включений і ринок позичкових капіталів США. Поступово євродоларовий ринок трансформувався в євровалютний. Крім доларових на ньому відбуваються також операції євро марками, євро єнами, євро швейцарськими марками, євро французькими франками та іншими валютами. Варто мати на увазі, що євровалютами називаються платіжні засоби, що обертаються не тільки в Західній Європі, але і за її межами. Хоча долари, використовувані для операцій на валютних ринках Азії, часто називають також азіатськими доларами. Євровалюти належать іноземцям і знаходяться у формі записів на рахунках в іноземних банках.

Ринок євровалют залучає відсутністю  контрою з боку національних урядів, більш прийнятними, у порівнянні з національними ринками капіталів, процентними ставками, можливістю для комерційних банків, фірм та інших організацій одержати на цьому ринку кредит у доларах, не звертаючись безпосередньо в США. Тому євроринок розвивається винятково високими темпами – у 1979 р. його загальний обсяг був 1трлн. доларів, а на початку 90-х рр.. – приблизно 4.5 трлн.. Найбільш розповсюдженим видом кредитування є так названі синдиковані євро кредити, тобто кредити, надані позичальнику не одним, а групою (синдикатом) банків. Більш скромне місце займають єврооблігації (євробонди).

Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямах фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося  більше ½ ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилась після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот складав 2 трлн. дол.. і перевершував оборот фондових та інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджирування. Акумулюючи, у тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, «обвалюючи» валюту якої-небудь країни й одержуючи десятки і навіть сотні мільйонів доларів прибутку.

В останні  роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем за лідерство системі європейських фінансів, що формується. Так, Лондон нагромадив за кілька сторіч різнобічний досвід, має кадри висококваліфікованих фахівців, розвинуті, давно налагоджені міжнародні зв′язки, а також гнучку й ефективну систему державного регулювання фінансової сфери. Цими ж перевагами в порівнянні з іншими конкурентами багато в чому володіє Цюріх. На Лондон і Цюріх приходиться більше ½ капіталізації фондових ринків Європи. Франкфурт-на-Майні робить ставку на новітні технології, вигідне географічне положення усередині зони євро і сильні позиції німецької марки як інтернаціональної валюти.[13, 230]