Головні тенденції сучасних соціально-демографічних змін в Україні (протягом першого десятиліття ххі ст.):

1. Низькі рівні показників народжуваності. Варто пригадати, що з 60-х років минулого століття народжуваність в Україні не забезпечує навіть простого відтворення.

Загальний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж усього життя) у 2010р. становив лише 1,2, тоді як для простого відтворення поколінь потрібно 2,15.

Причини низької народжуваності: низький життєвий рівень широких верств населення; погіршення медичного обслуговування; погіршення стану дитячого дошкільного та шкільного виховання.

2. Високі рівні показників смертності населення. За останні 10 років коефіцієнт смертності коливався в межах від максимального рівня 16,6⁰/₀₀ у 2005р. до мінімального рівня 15,2 ⁰/₀₀ у 2010р., що значно перевищує рівень показників народжуваності. Між тим сприятлива тенденція щодо зниження загального рівня смертності в Україні, на жаль, не супроводжувалася адекватною тенденцією щодо смертності населення працездатного віку. Навпаки, протягом того ж періоду смертність населення працездатного віку зростала, а у найбільш продуктивній віковій групі (25-40 років) приріст становив 30%. Особливо високою є смертність серед чоловіків працездатного віку: лише ²/₃ українських чоловіків доживає до пенсійного віку.

Структура смертності населення України за причинами смерті практично не відрізняється від структури в економічно розвинутих країнах: хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, зовнішні причини (нещасні випадки, отруєння і травми). Але вікові рівні смерті від цих причин в Україні скорочені на 2-3 роки.

Причини високої смертності: високий рівень загальної захворюваності, зокрема розвиток інфекційних, паразитарних хвороб та соціально небезпечних хвороб, у тому числі туберкульозу, СНІДу; низька якість харчування; погіршення екологічного середовища; психічні розлади через невизначеність майбутнього, високу ймовірність втрати роботи; поширення шкідливих звичок.

3. Поглиблення деформації шлюбно-сімейних процесів за рахунок:

- зниження кількості зареєстрованих шлюбів (максимальне значення коефіцієнта шлюбності відноситься до 2007р. (9,0 ⁰/₀₀); у 2010р. він становив 6,7⁰/₀₀ і є одним з нижчих за останні 10 років);

- поширення тенденції бездітності та однодітності;

- активізація міграційних процесів, що призводить до послаблення інституту сім’ї.

4. Формування позитивного сальдо зовнішньої міграції, тенденція відносно якого сформувалася в Україні з 2005р., однак при невеликих величинах абсолютних і відносних показників міграційного руху за рахунок прибуття в нашу країну жителів країн СНД та країн, що розвиваються. Так, у 2010р. коефіцієнт прибуття в країну становив 0,8 ⁰/₀₀ при коефіцієнті вибуття 0,5 ⁰/₀₀. Коефіцієнт механічного приросту протягом останніх 3-х років є незмінним (0,3⁰/₀₀) і таким, що в 15-18 разів поступається коефіцієнту природного зменшення (знизився з (-)5,3 ⁰/₀₀ у 2008р. до (-)4,4 ⁰/₀₀ у 2010р.) і тому не в змозі компенсувати зменшення населення за природними причинами.

5. Демографічне постаріння населення. Сучасне відтворення населення характеризується суттєвими віковими змінами: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен й називають демографічним постарінням, яке є характерним явищем для усіх європейських країн. Його головною причиною є зниження народжуваності.

Нинішній віковий склад сучасної України викликає стурбованість: працездатне населення України становить лише 58%, 24% - це люди, старші працездатного віку, у той час як 18% - мають молодший від працездатного вік.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення України є однією з найвищих у світі, що негативно впливає, насамперед, на демографічне навантаження осіб працездатного віку непрацездатними особами. Україна також є лідером в СНД за часткою пенсіонерів у загальній чисельності населення. Отже, у країні відбувається постаріння населення як «зверху», за рахунок зростання чисельності людей похилого віку, так і «знизу» - через постійне скорочення кількості дітей у результаті низької народжуваності.

6. Скорочення тривалості життя. Середня тривалість життя в Україні збільшилася з 68,2 років у 2009р. до 68,6 років у 2010р. У світовому рейтингу за даним показником наша країна нині посідає 104 місце. Найбільша тривалість життя у країнах з найвищим індексом людського розвитку: Японія – 83,2 роки, Гонконг – 82,5 років, Швейцарія – 82,2 роки. Найменша – Афганістан (44,6 років).

Крім того, в Україні має місце значна різниця між тривалістю життя жінок і чоловіків (відповідно: 73 і 62 роки), що виникло через зростання масштабів алкоголізму та соціальні стреси.

Отже, визначальною компонентою сучасної демографічної кризи є низький рівень матеріального добробуту та умов життя переважної більшості населення, проблема здоров’я, постаріння населення та низької народжуваності.

Зазначені тенденції депопуляції істотно погіршують кількісні показники майбутнього трудового потенціалу, а це призводить до дефіциту трудових ресурсів, гострої нестачі висококваліфікованих працівників, необхідних для розвитку економіки України (відомо, що нині близько 30% промислових і майже 60% сільськогосподарських підприємств відчувають нестачу кваліфікованих робочих кадрів), що знижує конкурентоспроможність нашої країни і гальмує розвиток трудового потенціалу.

Сучасний стан відтворення населення потребує:

- створення сприятливого клімату для виходу із стану депопуляції;

- подолання негативних явищ у сфері працевлаштування з метою зупинення відтоку висококваліфікованих трудових ресурсів;

- покращення системи охорони здоров’я та освіти;

- підняття мінімальної заробітної плати на рівень, вищий за прожитковий мінімум, що дасть змогу задовольнити найнеобхідніші потреби для функціонування й відтворення трудового потенціалу.

Успішне впровадження заходів дасть змогу реалізувати Концепції людського розвитку, яка передбачає вирішення економічних і соціальних проблем, розглядає розвиток людських здібностей як кінцеву мету суспільного прогресу і створює передумови для нарощування людського інтелектуального потенціалу суспільства.