4. Захист ґрунтів від девеґетації та дегуміфікації.

Девегетацією називається втрата грунтами свого природного лісового, кущового та трав'янистого покриву.

Девегетація - це явище, яке призводить до поступового зне-живлення едафотопу, до пониження його біопродуктивності та втра­ти екологічних функцій. Ґрунти з штучно збідненим рослинним по­кривом втрачають кореневу біомасу, відповідно і запаси цінних міне­ральних та органічних речовин, втрачають свої біоенергетичні ре­сурси, стають стерильними, безструктурними, легко еродуються. Для боротьби з цим явищем необхідно забезпечувати: в пасовищному гос­подарстві - оптимальне навантаження поголів'я худоби, підсіви та підживлення трав, впровадження системи загонів та огорож; в польо­вих сівозмінах - збільшення частки багаторічних трав, регулярність внесення органічних добрив, контурний обробіток полів з врахуван­ням особливостей рельєфу; в лісовому господарстві - швидке віднов­лення і збереження лісової рослинності; на гірських та схилових лан­дшафтах - створення лісоплодових насаджень і терас; в дорожному та міському господарствах - деревонасадження, парки, сквери, сади, трав'янистий дерновий покрив у дворах, на вулицях та узбіччях доріг.

Часто девегетація є початковою стадією дегуміфікації, оскіль­ки зменшується кількість органічної речовини, що надходить у грунт з рослинними рештками, а гумус таких грутів активно окиснюєть-ся. Однак, основною причиною дегуміфікації є оранка. При такому обробітку, особливо цілинних грунтів, спостерігається швидке змен­шення вмісту та запасів органічної речовини.

Дегуміфікація призводить до зменшення вмісту і запасів гу­мусу на 30-40%, потім цей процес стабілізується на більш низь­кому рівні через 30-50 років. Найбільш різке зменшення вмісту й запасів гумусу відбувається в перші 5-10 років. Процес де-гуміфікації не стабілізується у випадку розвитку ерозії.

Найбільш різкі зміни відбуваються в орному шарі, але розход­ження по вмісту гумусу в орних ґрунтах в порівнянні з цілинними можуть простежуватися до 80 см.

Зміна вмісту гумусу визначається структурою посівних площ, співвідношенням у сівозмінах просапних і суцільного посіву куль­тур, питомою вагою багаторічних трав, застосуванням органічних і мінеральних добрив.

Процес дегуміфікації має місце в усьому світі. У США, Ка­наді, Аргентині на ріллі щ о р і ч н а втрата гумусу складає близько 1 , 5 т/га, а на чорних парах досягає 8 т/га. Вміст гумусу в орних горизонтах степових грунтів прерій знизився на 30-40%, у ґрунтах Бра­зилії - у 3 рази (з 6 до 2%), що збільшило щільність ґрунтів на 50% і погіршило водопроникність у 15-20 разів (В. А. Ковда, 1981). У нашій державі найбільшої дегуміфікації зазнали чорноземи лісостепової зони внаслідок посилення мінералізації детритної частини гумусу та роз­витку ерозійних процесів. Втрати гумусу в чорноземній зоні за ос­таннє століття коливались в межах 1 - 4 % , що складає від 0,5 до 1 , 8 т/ га. Запаси специфічної органічної речовини ґрунту скоротилися на 15-40% , про що свідчать результати повторного порівняння вмісту і запасів гумусу в чорноземах, де понад ста років тому працював В.В.Докучаев, (Г.Я.Чесняк та ін., 1983).

Значні втрати гумусу часто спричинені безвідповідальністю людей, які економлячи кошти на заробці пожнивних решток в ґрунт спалюють їх. Вогонь нищить органіку на поверхні ґрунту, яка могла б стати джерелом гумусу. Він термічно "стерилізує" поверхневі го­ризонти, вбиваючи всю біоту, що бере активну участь у процесах гуміфікації. Зрештою вогонь швидко пересушує верхні декілька сан­тиметри ґрунту, в яких гумус просто горить.

Меліорація торф'яних ґрунтів також супроводжується втратою органічної речовини. Процес осушення супроводжується зменшенням потужності торф'яного шару в середньому на 2-3 см/рік. Цей процес відбувається за рахунок ущільнення торф'яної маси внаслідок частко­вого зневоднювання, коагуляції колоїдів і зміни природної структури торфу (1,9-2,5 см/рік), а також у результаті безповоротних втрат, обу­мовлених мінералізацією й ерозією торфу (0,1-0,5 см/рік).

Людина може сприяти наростанню гумусу в ґрунті застосуван­ням органічних добрив, вапнуванням кислих ґрунтів, використанням у сівозміні багаторічних трав, регулюванням співвідношення площ про­сапних і зернових культур та іншими прийомами. Підраховано, що для створення бездефіцитного балансу органічної речовини в ґрунти в се­редньому варто вносити 8-12 т/га органічних добрив щорічно. Природ­но, що при цьому важливо враховувати властивості ґрунтів, особливо якість органічних добрив. Відновлюють і стабілізують вміст і запаси гумусу оструктуреність ґрунтів, покращення їх водно-фізичних влас­тивостей, посів багаторічних трав. Позитивно діє заробка в ґрунт по­жнивних решток. Сполучення науково-обґрунтованих доз мінеральних добрив з органічними сприятливо позначається на зростанні родючості грунтів, збільшенні врожайності рослин і якості врожаю.

Важливим фактором збереження гумусного стану грунтів є обробіток, який щадить грунт. У даний час на значних територіях півдня нашої країни застосовують безполицеву оранку. Полегшення машин, мінімалізація обробітку сприяють збереженню і нагромад­женню гумусу в грунті. Варто відзначити, що важливо піклуватися не тільки про вміст і запаси гумусу, але і про його якість.