Розвиток пізнавальних процесів дитини молодшого шкільного віку план

1. Розумовий розвиток молодшого школяра.

2. Характеристика пізнавальних процесів молодшого школяра:

1. Розвиток мислення молодшого школяра;

2. Особливості сприйняття в молодшому шкільному віці;

2.3. Види пам'яті та особливості процесів запам'ятовування в молодшому шкільному віці;

4. Види та образи уяви в молодшому шкільному віці;

5. Роль умов для розвитку уваги в молодшому шкільному віці.

3. Навчальна діяльність як провідна діяльність у молодшому шкільному віці.

4. Особливості трудової і ігрової діяльності молодшого школяра.

Література:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1998.

2. Аверин В.А. Психология детей и подростков. - СПб., 1998.

3. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

1. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников.-М-, 1976.

2. Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Парина К.П. Психология младшего школьника. - М., 1976.

3. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. Ред. А. А. Реана-СПб., 2002.

Основні поняття: конкретно-образне мислення, розумові операції, індукція і дедукція, творча уява, образи уяви, довільна увага, властивості уваги, ремінісценція, навчальна діяльність, навчальні дії, учбова задача, внутрішній план дій.

1. Вік від 6 до 10-11 років являється надзвичайно важливий для психічного та соціального розвитку дитини. Змінюється її соціальний статус - вона стає школярем, що призводить до перебудови всієї системи життєвих відносин. У неї з'являються обов'язки, яких не було раніше і які визначаються тепер не лише дорослими, а й оточуючими її однолітками.

Якщо в попередні вікові періоди основним видом діяльності дитини була гра, то тепер на перше місце в її житті виходить цілеспрямована

154

155

пізнавальна діяльність, в процесі якої вона отримує та переопрацьовуе великі обсяги інформації.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються дал основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприйняття, уваги пам'яті, уяви, мислення й мови), необхідність змін яких пов'язана з вступом дитини до школи.

З "натуральних" (за Л.С. Виготським) ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати "культурними", тобто перетвориться у вищі психічні функції, пов'язані з мовою, довільні й опосередковані.

Молодший шкільний вік містить значний потенціал розумового розвитку дітей. За перші 3-4 роки навчання в школі прогрес розумового розвитку дітей стає досить помітним. Від домінування наочно-дієвого й елементарного образного мислення, від допонятійного рівня розвитку мислення і логічно бідного міркування школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок молодшого шкільного віку пов'язаний, за термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням у дитини доопєраційного мислення, а кінець - з перевагою операційного мислення у поняттях. У цьому віці досить добре розкриваються загальні і спеціальні здібності, які дозволяють судити про дитячу обдарованість.

Розумовий розвиток дитини у молодшому шкільному віці йде кількома різними напрямками: засвоєння й активного використовування мови як засобу мислення; з'єднання і взаємозбагачення впливу один на одного усіх видів мислення; виділення, відокремлення і відносно незалежного розвитку в інтелектуальному процесі двох фаз: підготовчій і виконавчій. На підготовчій фазі вирішення завдання здійснюється аналіз його умови і виробляється план, а на виконавчій фазі цей план реалізується практично. Отриманий результат потім співвідноситься з умовами і проблемою.

Перший з напрямків пов'язаний з формуванням мови дітей та активним її використанням при вирішенні різноманітних завдань. Розвиток у цьому напрямку йде успішно, якщо дитину навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки та називати отриманий результат.

Другий напрямок у розумовому розвитку дитини успішно реалізується, якщо дітям даються задачі, вирішення яких потребує від школяра одночасно і розвинених практичних дій, і уміння оперувати образами, і здатності користуватися поняттями, вести міркування на рівні логічних абстракцій.

Якщо один з цих аспектів представлений слабо, то інтелектуальний розвиток дитини проходить як однобічний процес.

Підготовча фаза в інтелектуальному процесі в умовах розв'язуваної задачі школярем є дуже важливою для розвитку його інтелекту, тому що діти на практиці часто не справляються з задачею саме тому, що не вміють аналізувати її умови. Встановлено, що першокласники можуть прийняти поставлену перед ними задачу, але її практичне виконання можливе для

них тільки з опорою на наочний зразок. Уже в З класі молодші школярі самі можуть скласти план роботи над задачею і виконувати його, не спираючись на запропонований наочний зразок.

Таким чином, розумовий розвиток у шкільному віці визначається подальшим вдосконаленням пізнавальних процесів дитини, їх ускладненням та розвитком їх довільності.

2. Суттєві зміни відбувається в пізнавальній сфері молодшого школяра. Якщо для початкових стадій цього віку характерно домінування наочно-образного мислення, то в подальшому у дитини відбувається формування абстрактно-логічного мислення.

Під впливом виконуваної діяльності змінюється характер функціонування пам'яті дитини. Основним видом пам'яті стає довільна пам'ять, а разом з тим змінюється структура мнемічних процесів.

Не менш суттєві зміни відбуваються в розвитку мови дитини та інших психічних процесах. Отже, розглянемо більш детально зміни, які відбуваються в пізнавальних процесах молодшого школяра.

2.1. Мислення молодшого школяра носить конкретно-образний характер, який виявляється у тому, що ту чи іншу розумову задачу учні можуть вирішити правильно тоді, коли за словами знаходяться конкретні предмети чи уявлення.

Конкретність мислення виявляється у тому, що протягом тривалого часу молодші школярі не можуть самостійно загальні положення проілюструвати прикладами, застосовувати їх до конкретних форм. Для них легше проаналізувати конкретні факти і зробити відповідний висновок, ніж навести приклади до загального положення. Тобто в молодшому шкільному віці діти скоріше опановують індуктивним умовиводом, а дедукція розвивається пізніше.

У розвитку абстрактної сторони мислення велику роль відіграють уроки математики, тому що предметом її вивчення є абстрактні поняття. У процесі навчання математики учні переходять від дій з предметами до дій подумки, спираючись на числа і поняття. Це дає можливість оперувати з числами, відволікаючись від конкретних предметів.

Як показують дослідження, вже в молодшому шкільному віці діти цілком можуть опанувати елементами алгебри, наприклад, установлювати відношення між величинами.

Велике значення в розвитку абстрактної сторони мислення молодшого школяра відіграють уроки граматики, оскільки вона вимагає від дитини відволікання від конкретно-змістовної сторони слова і виділення особливостей різних слів з боку їхньої належності до певної граматичної категорії. У школі слово стає предметом спеціального дослідження. При навчанні грамоти слово виступає перед свідомістю учня зі звукового і графічного, а при оволодінні граматикою слово виступає як частина мови.

156

157

З початку навчання в школі велику увагу приділяють формуванню у учнів наукових понять, серед яких розрізняють предметні поняття і поняття відношень.

Предметними поняттями є знання загальних і суттєвих ознак і властивостей предметів об'єктивної дійсності. Поняття відношень відбивають зв'язки відношень, що існують в об'єктивному світі.

Успішне оволодіння поняттями здебільшого залежить від рівня розвитку у молодшого школяра розумових операцій. Розглянемо більш детальніше як відбувається їх розвиток в процесі навчання в школі.

Розвиток аналізу йде від практично-дієвого, чуттєвого до розумового. У молодших школярів переважними видами аналізу є практично-дієвий і чуттєвий. Це означає, що учні порівняно легко вирішують ті задачі, де можна використовувати практичні дії з самими предметами. Аналітичне мислення школярів проходить ряд етапів. Розвиток йде від елементарного аналізу до комплексного і системного. Розвиток аналізу протікає одночасно з розвитком синтезу. У молодших школярів переважним є практично-дієвий синтез, тобто синтез, здійснюваний на основі практичної дії з предметами.

Характерно, що аналіз для молодших школярів є більш легким розумовим процесом і розвивається значно швидше, ніж синтез. Аналіз і синтез тісно взаємопов'язані та розвиваються в єдності.

Розумова операція порівняння в цьому віці має ряд особливостей: при порівнянні учні легше знаходять відмінності в ознаках предмета або явища і важче їх подібність; нерідко порівняння підмінюється простим розташуванням предметів. Переважно учні випробують утруднення тому, що не можуть самостійно скласти план порівняння.

Розвиток абстракції учнів виявляється у формуванні здатності виділяти загальні й суттєві ознаки предметів і явищ, їх зв'язки і відношення, а також розрізняти несуттєві ознаки і зв'язки і відволікатися від них. На основі абстракції відбувається узагальнення і формування понять у школярів.

Однією з особливостей абстракції учнів є те, що за суттєві ознаки вони можуть приймають зовнішні, яскраві, часто сприймані ознаки. Інша особливість полягає в тім, що діти легше абстрагують властивості предметів і явищ, ніж зв'язки і відносини, що існують між ними.

Однією з особливостей узагальнення молодших школярів є те, що вони використовують тільки ті суттєві ознаки, які ними усвідомлено.

Виділяють три рівні розвитку узагальнення у молодших школярів:

І.чуттєве, практично-дієве;

2. образно-понятійне;

3. понятійно-образне, наукове.

Розвиток узагальнення в цьому віці йде від чуттєвого через образно-поиятійне до наукового. В узагальнюючій роботі думки більшу роль починає відігравати слово. Одним з видів узагальнення є складання плану досліджуваного матеріалу, стиснутий виклад навчального матеріалу. Воно лежить в основі конспектування і тезування.

Узагальнення протікає в тісній єдності з конкретизацією.

В оволодінні знаннями молодшим школярем великого значення набуває індукція і дедукція - дві сторони розумового процесу. На основі аналізу, синтезу, порівняння й абстракції при вивченні окремих предметів і явищ учнями робиться узагальнення і засвоюються загальні поняття, правила, закони - це індуктивний шлях міркування. Потім узагальнені знання застосовуються школярем в процесі практичної діяльності при рішенні конкретних задач - це дедуктивний шлях міркування.

2.2. Сприйняття молодшого школяра спочатку носить мимовільний характер. Учні ще не вміють керувати даним процесом, не можуть самостійно аналізувати той чи інший предмет, те чи інше наочне приладдя.

Сприйняття у цьому віці визначається насамперед об'єктивними причинами, тобто особливостями самого предмета. Тому діти знаходять у предметах не головне, суттєве, а яскраве, яке виділяється на фоні інших предметів. Сприйняття дитини молодшого шкільного віку відрізняється слабкою диференційованістю. Досить часто першокласники плутають предмети, подібні у тому чи іншому відношенні, наприклад, цифри 6 і 9, букви 3 й Є і ін.

Зміни, які відбуваються в процесі сприйняття молодшого школяра, обумовлені тим, що учні опановують "технікою сприйняття", навчаються виділяти суттєве та несуттєве у матеріалі, який сприймається. Отже, сприйняття молодшого школяра стає розчленованим і перетворюється на цілеспрямований, керований, свідомий процес.

Розвивається довільне сприйняття школяра, де величезна роль належить слову, що спрямовує його дію. Слово починає керувати сприйняттям школяра, він уже сам словесно формулює задачу.

Змінюється роль слова у сприйнятті школяра. У першокласника слово-назва ніби завершує процес сприйняття (називаючи предмет, діти далі не аналізують його). В учнів II - III класів слово виконує іншу функцію: назвавши предмет, діти продовжують у словесній формі аналізувати його.

Великі зміни відбуваються в розвитку сприйняття простору і часу. Під впливом навчання молодші школярі починають виділяти просторові властивості і відносини і робити їх предметом спеціального розгляду. Учні опановують і деякими одиницями виміру простору.

Певні труднощі на початку навчання молодші школярі відчувають при сприйнятті площинних фігур. Однією з помилок якого є перевертання фігур, букв, цифр при їхньому зображенні. Це варто розглядати як закономірні помилки віку і добирати відповідні методи навчання.

Сприйняття часу для молодшого школяра становить значні труднощі, внаслідок особливостей цієї категорії (відсутність наочних форм, незворотність, плинність). Розвиток точного сприйняття школярем проміжків часу пов'язаний з характером організації його життя і діяльності. Систематичне виконання навчальної роботи, дотримання режиму дня виробляє в нього почуття часу.

158

159

Молодші школярі краще знають невеликі проміжки часу, з якими вони мають справу в житті (година, доба, тиждень, місяць). Знання учнів про великі проміжки часу (вік, епоха) дуже неточні. Особистий досвід і розумовий розвиток учнів не дозволяє створити ясний образ даних часових проміжків.

2.3. Прийшовши до школи, діти уже вміють запам'ятовувати довільно. Однак це уміння не зовсім досконале. Наприклад, першокласник може не запам'ятати завдання, задане додому (це потребує довільного запам'ятовування), хоча легко і швидко запам'ятовує цікаве, що викликало у нього сильні почуття (тобто мимовільне запам'ятовування). Почуття значно впливають на швидкість і міцність запам'ятовування молодшого школяра. Тому у цьому віці діти легко запам'ятовують пісні, вірші, казки, які викликають у них яскраві образи і сильні переживання.

Мимовільне запам'ятовування відіграє велику роль у навчальній діяльності молодших школярів. Як показують дослідження П.І. Зінченко, О.М. Леонтьева, діти без особливих зусиль запам'ятовують матеріал, з яким вони діють. Продуктивність мимовільного запам'ятовування виявляється в тому, що з віком збільшується обсяг матеріалів, цікавих текстів, казок; дитина розповідає більше подробиць і відносно глибоко передає зміст. Мимовільна пам'ять стає більш осмисленою.

Дослідження вітчизняних психологів показують, що механічне заучування матеріалу у молодших школярів менш ефективне, ніж усвідомлене.

Якщо спочатку при запам'ятовуванні матеріалу діти використовують механічне запам'ятовування, то надалі починають користуватись більш складним прийомом: чергують читання і відтворення. З віком діти при відтворенні навчального матеріалу збільшують його розумову обробку в плані систематизації й узагальнення. У результаті вони відтворюють навчальний матеріал більш вільно і свідомо.

Поліпшення відстроченого відтворення (ремінісценція) матеріалу С.Л. Рубінштейн пов'язує з його осмисленням, яке у молодших школярів здійснюється не відразу, а поступово. На думку С.Л. Рубінштейна, молодші школярі більш узагальнено відтворюють матеріал лише через деякий час.

Процес забування залежить від того, як діти запам'ятовують і які прийоми при цьому використовують. Протягом усього молодшого шкільного віку учні мають потребу в тому, щоб робота з запам'ятовування скеровувалась учителем, тому що самі вони ще утруднюються поставити перед собою певне, конкретне завдання; запам'ятати, точно запам'ятати, передати своїми словами і т.д.

Однак експерименти показують, що якщо таке завдання перед ними поставлене, то учні справляються з ним. Усі процеси пам'яті школяра мають яскраво виражені вікові особливості, знання яких допомагає правильно організувати їх навчання.

Вікові особливості мають і види пам'яті. Спочатку молодші школярі краще запам'ятовують наочний матеріал. Продуктивність запам'ятовування такого матеріалу значно вища, ніж запам'ятовування словесного матеріалу. Якщо говорити про запам'ятовування словесного матеріалу, то протягом всього молодшого шкільного віку діти краще запам'ятовують слова, що позначають назви предметів (конкретний матеріал), ніж слова, що позначають абстрактні поняття (абстрактний матеріал). Конкретно - образний характер пам'яті молодших школярів виявляється й у тому, що діти опановують навіть такими важкими прийомами як співвідношення, розподіл на частини тексту за наявності опори на наочність.

2.4. Основним напрямком у розвитку уяви молодшого школяра є перехід до більш правильного і повного відображення дійсності на підставі відповідних знань. Характерною рисою уяви молодшого школяра є її опора на конкретні предмети. Поступово на перше місце в уяві школяра виступає опора не на предмет чи дію, а на слово, що дає можливість подумки створювати новий образ. Значні зміни відбуваються і у власне образах уяви, створюваних молодшими школярами. Поряд з розвитком цілісності, образи уяви молодшого школяра стають більш диференційованими. В той же час, образи уяви першокласників ще відрізняються розпливчастістю.

В образах уяви, створюваних першокласниками, винятково яскраво виявляється мимовільність, некерованість їхньої розумової діяльності, слабкість мислення. Образи уяви молодшого школяра пов'язані переважно з його минулим досвідом, який сам собою вливається до сприйманого. Першокласники, як і більш старші школярі, не можуть відвернутися від образів минулого досвіду і створити образ, що відповідав би поставленому завданню.

У процесі розумового розвитку уява молодшого школяра стає більш довільною, керованою, образи створюються відповідно до поставленого завдання. Накопичення" знань і високий рівень розумової діяльності в цьому віці сприяє розвитку творчої уяви школяра. Вона залежить здебільшого від спеціальних знань і умінь дитини.

2.5. Суттєві зміни спостерігаються в якісних характеристиках уваги молодшого школяра. У молодшому шкільному віці увага дитини стає довільною, але це відбувається не одразу. Досить довго, особливо в початкових класах сильною та конкуруючою з довільною залишається мимовільна увага. Особливості уваги дітей молодшого шкільного віку залежать від розвитку їх нервової системи. Зміна процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль у молодших школярів протікає порівняно швидко, цим пояснюється те, що діти дуже чуйні до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожен подразник. Тому, якщо у корі головного мозку виникає новий осередок збудження, він змушує дитину відвернутися від того, на чому вона була зосереджена. Це обумовлює деяку нестійкість уваги молодшого школяра, мимовільне переключення її

160

161

з одного предмета на іншій. Цьому сприяє і сильно розвинутий орієнтовний рефлекс.

У перші місяці навчання в школі дитина однаково уважна до різних видів роботи, тому що її більше цікавить не зміст навчального матеріалу, а процес навчання. Але поступово її увага стає більш зосередженою при занятті певною навчальною чи предметною діяльністю. Подібна спрямованість та зосередженість уваги залежить від розвитку диференційованих інтересів учня.

Протягом молодшого шкільного віку відбуваються зміни і у властивостях уваги учня.

Особливості окремих властивостей уваги молодшого школяра:

Зосередженість, концентрація уваги учнів може бути досить інтенсивною. Однак стійкість уваги молодшого школяра розвинена ще недостатньо.

Обсяг уваги в цьому віці багато в чому залежить від минулого досвіду дитини У молодшого школяра його дуже небагато. Тому діти здатні тримати в полі зору невелику кількість об'єктів. Протягом навчання у школі вузькість уваги молодшого школяра починає зникати.

Розподіл уваги у школярів 1-х класів розвинений ще недостатньо. Навчальна робота в класі і вдома швидко розвиває цю властивість і діти звикають виконувати декілька видів діяльності одночасно (працювати в зошиті, стежити за своєю осанкою, слухати вчителя і бачити, що пише товариш на дошці). Паралельно з розподілом уваги відбувається і подальший розвиток її переключення.

Але для молодших школярів характерна неуважність, пов'язана з загальною нестійкістю їх уваги. Недоліки сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка нерідко викликається стомленням. У цьому випадку дитині необхідно відпочити, відволіктися. Обидва види уваги (довільна і мимовільна) у молодшому шкільному віці мають потребу в розвитку.

Велике значення для розвитку уваги молодшого школяра мають зовнішні умови, рівень розвитку його пізнавальних інтересів. Чим вищий загальний розумовий розвиток дитини, тим сильніше розвинена в неї довільна увага. Важливою умовою залучення і підтримки уваги школяра є правильна організація уроку, зміст навчального матеріалу і форма його викладу. Для розвитку довільної уваги учня треба виховувати в нього свідоме ставлення до навчання, почуття обов'язку і відповідальність. Довільна увага також залежить від характеру і волі дитини. При правильно організованій роботі учитель використовує довільну і мимовільну увагу школяра.

Таким чином, головною особливістю розвитку когнітивної сфери дітей молодшого шкільного віку є перехід психічних пізнавальних процесів дитини на більш високий рівень. Це, перш за все, виражається в більш довільному характері протікання більшості психічних процесів (сприймання, уваги, пам'яті та ін.), а також у формуванні в дитини абстрактно-логічних форм мислення та навчанні її письмової мови.

3. Зі вступом дитини до школи провідним видом діяльності в цьому віці стає навчальна діяльність. Навчальна діяльність як провідна складається саме в цей час і визначає переважно інтелектуальний розвиток дітей від 6 до 10-11 років. У цілому ж зі вступом дитини до школи її розвиток починає визначатися вже не трьома, як було в дошкільному дитинстві, а чотирма різними видами діяльності. В.В. Давидов вважає, що саме всередині навчальної діяльності дитини молодшого шкільного віку виникають властиві їй основні психологічні новоутворення. Ця діяльність визначає і характер інших видів діяльності молодшого школяра: трудової, ігрової і спілкування.

Поряд із засвоєнням змісту системи наукових понять дитина опановує способами організації нового для неї виду роботи - навчального. Учбові дії, дії планування, контролю, оцінки та самооцінки набувають іншого змісту, тому що дія в системі наукових понять припускає чітке виділення ним взаємозалежних окремих етапів. У цей період з'являється якісно нова властивість людської психіки - рефлексія. Рефлексія виявляється в можливості дитини виділяти особливості своїх дій і робити їх предметом аналізу. Молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки дії, якими він опановує в діалозі з дорослими. Діалог припускає взаєморозуміння, можливість і необхідність прийняття точки зору іншої людини. У цьому смислі спілкування молодших школярів із учителем відкриває для них нові форми співробітництва з іншими.

Для того, щоб виділити суттєві властивості і відношення речей та предметів, дитині треба вчитися керувати своїми психічними процесами, своїм внутрішнім світом. Це потребує від дитини молодшого шкільного віку вміння ставити перед собою навчальну задачу та находити способи її рішення, оцінювати та контролювати себе. Усе це формується в навчальній діяльності, але без допомоги дорослих дитина не навчиться керувати собою. Коли дитина сама навчиться ставити перед собою ціль учбової дії і знаходити засоби для її досягнення, її поведінка одержує характеристики справжньої довільності.

Засвоєння наукових понять формує внутрішній план дій дитини, у ньому виявляється змістовне орієнтування на всі виміри часу. Засвоєння закономірності речей і явищ дозволяє дитині передбачати свої дії і перетворення предметів, що відбивається в умінні планувати власні рухи в просторі і часі.

Довільність поведінки молодшого школяра, вміння керувати своїми психічними процесами, внутрішній план дій будуть визначатися змістом взаємин і взаємодії дитини з дорослим як носієм суспільно-значимих способів дій і моральних норм. Оцінка навчальної дії з боку дорослого повинна припускати насамперед відомі дитині критерії. Тоді оцінка стає змістовною, та й сама дитина вчиться оцінювати своє просування в засвоєнні навчального матеріалу. Навчання і буде заохочувати дитину до подальшого навчання. Батьки стосовно цього можуть робити багато для своїх дітей, якщо постараються самі побачити змістовну сторону оцінки і

162

163

навчити цьому баченню дитину, а не орієнтуватися сліпо на соціальне, значення оцінок. Сучасні дослідження показують, що дитина не може постійно знаходитися в ситуації споживання готового знання. Молодший школяр хоче і вміє, якщо навчити його, бути активним, самостійним у| навчально-пізнавальній діяльності. Щоб таке відбувалося, батьки повинні всіма способами заохочувати його до навчання, вітати найменші успіхи і не акцентувати уваги на тимчасових невдачах.

Відмінною рисою учбової діяльності молодшого школяра являється те, що в результаті її відбувається не зміна об'єкта, а зміна самого учня та його розвиток.

У процесі навчання та спілкування дорослі визначають розвиток особистості дитини в цьому віці. Тип мислення дорослого стає типом мислення дитини. Оцінки і відносини дорослого стають еталонами дій дитини. Але в молодшому шкільному віці відбувається і важлива зміна в житті дитини: вона опановує навичками орієнтування у своєму внутрішньому світі, що стає найважливішою умовою для переходу до середнього шкільного віку.

4. Як і навчання, праця в молодшому шкільному віці стає самостійним видом діяльності дитини, спрямованим на створення предмета. Праця здобуває характер розгорнутої діяльності, що складається з ряду дій. Організують і направляють трудову діяльність молодших школярів дорослі. Для виховання інтересу дітей до праці велике значення має мотив праці.

У трудовій діяльності школярів можуть виступати особисті мотиви: зробити річ для себе, для особистого користування. Але поступово в цьому віці суспільні мотиви набувають більшого значення і починають домінувати над особистими. Молодший школяр починає усвідомлювати, що його праця необхідна для інших. Діяльність учня значно поліпшується, якщо особисті мотиви сполучаються із суспільними. Для керівництва трудовою діяльністю важливо знати особливості процесу праці й особливості рухів молодших школярів. М'язова система молодшого школяра розвинена слабо. Тому для нього доступні матеріали з невеликим опором: папір, картон, тканина, глина, м'які породи дерева.

Для молодшого школяра одноманітна і малорухома праця найбільш важка. Праця, що включає в себе різні рухи, переживається їм суб'єктивно, як більш легка, тому що дає можливість активно включатися в роботу.

При формуванні умінь і навичок треба враховувати швидку вправність руки школяра: навички, що здобуваються в цьому віці, довго зберігаються. У зв'язку з цим важливо стежити за правильним формуванням його навичок.

Велике місце в житті молодших школярів займає і гра. Якщо дошкільника в рухливих іграх більше цікавив сам процес руху, то в молодшому шкільному віці дітей більше цікавить вже результат. У зв'язку з цим у фі більше місця відводиться змаганню. Спочатку змагання мають індивідуально-особистий характер, а потім вони стають фуповими з

наявністю вожаків та лідерів в кожній групі. Беручи участь у фі, дитина набагато самостійніше в постановці завдань і виборі способів дії.

Квінтесенцією змагання є спортивна гра. Всі хлопчики люблять хокей, футбол та настільний теніс. Дівчатка віддають перевагу волейболу та баскетболу. Крім рухливих ігор діти люблять фати і в настільні іфи. На сьогодні спостерігається захоплення дітей іграми на комп'ютері, що не тільки сприяє психічному розвитку дитини, але і становить певну небезпеку, про яку тепер багато пишуть та говорять.

Таким чином, зі вступом дитини до школи відбуваються зміни в її соціальній ситуації розвитку та змінюється її соціальний статус - вона стає школярем. Все це обумовлює перебудову її відносин з дорослими та вимагає необхідності виконання нових обов'язків.

Провідною діяльністю дитини в цьому віці стає навчальна, яка визначає зміни характеру протікання пізнавальних процесів школяра та їх перехід на новий, якісно більш високий рівень довільності, усвідомлення та керованості.

Контрольні запитання:

1. В чому проявляється конкретність мислення молодшого школяра?

2. В яких напрямках відбувається розумовий розвиток в молодшому шкільному віці?

3. Охарактеризуйте навчальну діяльність молодшого школяра як провідну для цього віку.

Питання для самоперевірки:

1. Які зміни відбуваються в процесах запам'ятовування молодшого школяра?

2. Як розвивається індукція та дедукція мислення дитини в молодшому шкільному віці?

3. З чим пов'язаний розвиток довільної уваги молодшого школяра?

Лекція № 16. ПСИХОЛОГІЯ ПІДЛІТКА

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

ПЛАН

1. Анатомо-фізіологічна перебудова організму дитини середнього шкільного віку.

2. Особливості афективно-емоційної сфери дитини у підлітковому віці. Соціальні емоції підлітка, їх характеристика.

3. Розвиток особистості підлітка:

1. характеристика мотиваційної сфери в підлітковому віці; поняття про автономію;

2. розвиток "Я концепції"" та самооцінки підлітка.

164

165

Література:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1998.

2. Аверин В.А. Психология детей и подростков. - СПб., 1998.

3. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. - М., 1986.

4. Ільїна Ю.Ю., Дметерко Н.В. Морфологічні основи психічної діяльності. - Слов'янськ, 2003.

5. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989.

6. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

7. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 1976.

8. Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Ларина К.П. Психология младшего школьника. - М, 1976.

9. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. Ред. А.А. Реана - СПб., 2002.

Основні поняття: пубертатний вік, статеве дозрівання, "підлітковий комплекс емоційності", автономія, афективно-емоційна сфера, афіліативна потреба, самооцінка, Я-концепція.

1. Підлітковий вік - це період розвитку дитини від 10-11 до 13-14 років, (що відповідає приблизно середньому шкільному вікові), який відрізняється могутнім підйомом життєдіяльності і глибокою перебудовою її організму. У цей час відбувається не тільки фізичне дозрівання дитини, але й інтенсивне формування її особистості, енергійний ріст моральних і інтелектуальних сил. Підлітковий вік являється пубертатним періодом життя людини, тобто це період статевого дозрівання, що характеризується бурхливим, нерівномірним ростом і розвитком організму.

Статеве дозрівання - центральний психофізіологічний процес підліткового віку, який суттєво впливає на формування особистості підлітка. Важливо зазначити, що підліток стає зрілим у статевому відношенні, але його фізичний і духовний розвиток ще далекий до завершення, фізична і духовна зрілість настає приблизно на 3-4 роки пізніше.

Отже розглянемо більш детально фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі підлітка.

Середнє збільшення росту за рік відбувається: у хлопчиків - від 4,3 до 6,7 см, а в період найбільш інтенсивного зростання доходить до 8-Ю см; у дівчаток - від 2,9 до 5,8 см. Найбільший приріст відзначається в дівчат у 13 років і в хлопчиків у 15 років, коли за 2 роки їх ріст може збільшиться на 20 см. Ріст підлітка значною мірою відбувається за рахунок росту кінцівок, груди і таз відстають у розвитку, від чого фігура стає трохи витягнутою і часом дуже незграбною, грудна клітка - впалої і підлітки виглядають вузькогрудими .

Невідповідність між швидким ростом трубчастих кісток і відносно повільним розвитком м'язів у підлітка збільшує враження його незручності і незграбності. Ці особливості фізичного розвитку накладають свій

166

відбиток на зовнішню поведінку і характер руху підлітка: він часто виявляє незручність, різкість у рухах, не вміє розміряти, координувати їх, що приносить багато занепокоєння і йому і навколишнім, причому це відбувається випадково, зненацька для нього самого.

Поряд зі збільшенням росту підлітка відзначається збільшення його ваги. Приріст ваги йде нерівномірно, у різні роки він коливається від 2,4 до 5,3 кг (за рік) у хлопчиків, від 2,5 до 5,2 кг у дівчаток. Відбувається приріст і нарощування м'язової сили. Дослідження показали, що в молодшому шкільному віці дитина ще не здатна довгостроково підтримувати м'язові зусилля, що виявляється в частій зміні характеру рухів, але в підлітковому віці сила і витривалість м'язів збільшується. З 12 років відзначається посилення росту м'язів підлітка, що продовжується і в наступні роки.

Мускулатура підлітків, особливо хлопців, міцніє. Будова м'язів при цьому мало змінюється, у підлітковому віці відбувається тільки посилений ріст в діаметрі волокон м'язів. Однак м'язи підлітка ще не досягають розвитку, властивого м'язам дорослої людини. М'язові _ волокна диференціюються лише до 17 років.

Ріст мускулатури, удосконалення мускульного апарата сприяє усвідомленню підлітком своєї сили, він явно цим пишається і часто переоцінює свої сили і можливості. Ріст сили і витривалості створює умови для включення підлітка до трудової діяльності, хоча ці можливості, в крайньому разі у молодшого підлітка, ще обмежені. Його незміцнілий і швидко розвинений організм необхідно берегти. Підліток швидко стомлюється, і непосильна робота може надірвати його сили.

Кісткова система розвивається у зв'язку з ростом і розвитком всього організму підлітка. Вона стає більш міцною, ніж у дитини молодшого шкільного віку, але ще не закінчується окостеніння хребта, грудної клітки, тазу і кінцівок, що може призвести до різного роду викривлень, якщо для цього не створюються сприятливі умови у навчальній і трудовій діяльності. Найчастіше такого роду дефекти виникають від неправильного положення тіла при ходьбі (неправильна постава), сидінні (неправильна поза) під час навчальних занять або від надмірного перевантаження, а також при навантаженні видом гімнастичних вправ.

У підлітка відзначається невідповідність між швидким ростом серця і ростом маси тіла. Мускулатура серця, його обсяг збільшуються за період підліткового віку в 2 рази, а маса тіла тільки в 1,5 рази. Ріст діаметра артерій відстає від росту серця, просвіт кровоносних судин відносно до обсягу серця зменшується, а це в сполученні з посиленою діяльністю щитовидної залози призводить до підвищення кров'яного тиску і напруги серцевої діяльності у підлітка.

У зв'язку з зазначеними судинними змінами головний мозок може іноді відчувати недолік припливу крові, що веде до зниження працездатності підлітка, а звідси до швидкої стомлюваності.

Легеневий апарат у підлітковому віці розвивається недостатньо швидко, хоча життєвий вміст легенів зростає. Подих до деякої міри прискорений (від 18 до 22 вдихів - видихів у хвилину). Подих підлітка ще

167

неглибокий, і легенева вентиляція відбувається за рахунок прискорення подиху (а не за рахунок поглиблення, як це відбувається в натренованих людей). Тому на виховання у підлітка уміння регулювати і керувати своїм дихальним апаратом дорослим варто звернути увагу.

Це важливо і тому, що у зв'язку з посиленим ростом, інтенсивним обміном речовин, організм підлітка має потребу у великій кількості кисню (потреба його в кисні більша від потреби дорослого).

Мозок підлітка за вагою і обсягом мало чим відрізняється від мозку дорослої людини, значного приросту розміру і ваги мозку в підлітковому віці не помічається, але у зв'язку з ускладненням умов життя відбуваються його помітні якісні зміни.

У підлітковому віці продовжується структурне формування кори великих півкуль головного мозку. Поступово змінюючись, кора набуває структури, властивої корі дорослої людини, зростає контроль кори головного мозку над інстинктами й емоціями.

У підлітковому віці спостерігається деяка мінливість характеру вироблення гальмівних реакцій. З одного боку, процеси збудження іноді переважають, так що підліток буває неспроможний загальмувати небажану дію, стримати себе. Процеси збудження протікають бурхливо, різко, але і швидко проходять. З іншого боку, підліток може іноді і при сильному збудженні володіти собою і своєю поведінкою, особливо коли це має відповідну суспільну мотивацію.

Отже, нервова система підлітка ще знаходиться в стадії формування і є відносно недосконалою; вона не завжди здатна витримувати тривалі і сильні подразники і під їх впливом іноді порівняно швидко переходить у стан гальмування або, навпаки, у стан сильного збудження, що вказує на відому слабкість його нервової системи.

Значним фактором фізичного розвитку підлітка є статеве дозрівання, яке означає початок функціонування статевих залоз, що впливає на роботу внутрішніх органів, діяльність мозку, серця, а також викликає і зовнішні зміни у вигляді вторинних статевих ознак. У дівчаток початок статевого дозрівання настає і закінчується на 1-1,5 року раніше, ніж у хлопців.

Однією з найважливіших ознак статевого дозрівання, що мають психологічне значення для підлітка, є нові тілесні відчуття, викликані бурхливим протіканням фізичного розвитку. Чим інтенсивніше протікає пубертат, тим сильніше протиріччя між звичним образом тіла, що втрачається, та знаходженням підлітком нового фізичного "Я".

Таким чином, енергійно зростаючий і суперечливо розвинений організм підлітка вимагає підвищеної турботи з боку дорослих, охорони від різкої перевтоми, регулювання навантаження на його незміцнілу нервову систему. Крім того, фізіологічні зміни організму підлітка визначають суттєвий вплив і на його психічний розвиток в цілому.

2. Підлітковий вік є одним із ключових етапів у процесі становлення емоційно-вольової регуляції дитини.

Переживання підлітка стають глибшими, з'являються більш стійкі почуття, емоційне ставлення до ряду явищ життя довшає і стійкішає, значно більш широке коло явищ соціальної діяльності стає небайдужим підліткові і породжує в нього різні емоції.

Для підлітків характерна легка збудливість, різка зміна настроїв і переживань. Підліток краще, ніж молодший школяр, може керувати вираженням своїх почуттів. У певних ситуаціях шкільного життя (погана оцінка, догана за погану поведінку) він може ховати під маскою байдужності тривогу, хвилювання, засмучення. Але за деяких обставин (конфлікт із батьками, учителями, товаришами) підліток може виявляти велику імпульсивність у поведінці. Від важко пережитої образи він здатний на такі вчинки, як утеча з дому, навіть спроба самогубства (Якобсон П.М.).

Величезне значення в цьому віці набуває спілкування з однолітками, яке стає гострою потребою підлітка і пов'язане з його численними переживаннями. Спілкування з товаришами для підлітка - джерело не тільки появи нових інтересів, а і становлення норм поведінки. Це пов'язане з тим, що серед підлітків виникають певні вимоги до дружніх відносин -до чуйності, уміння зберігати таємницю, розуміти і співчувати.

Отроцтво - це період, коли підліток починає цінувати свої відносини з однолітками. Дружба і служіння їй стає однією зі значимих цінностей дітей у цьому віці. Саме через дружбу в ході взаємодії підліток засвоює такі відносини між людей як співробітництво, взаємодопомога, взаємовиручка, ризик заради іншого і т.п.

При цьому саме в отроцтві людина починає осягати, як глибоко (а іноді і непоправно для дружби) ранить зрада, що виражається в розголошенні довірчої відвертості або у використанні щирості проти самого друга в ситуації запальних суперечок, з'ясування відносин, сварок.

Підлітку властиві палкі почуття, часом ніщо не може зупинити його в прагненні до обраної мети.

Різко виражені емоційні особливості дитини підліткового віку одержали назву "підліткового комплексу емоційності". Сутність його лолягає в перепадах настрою - від нестримних веселощів до журби і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що чергуються. Причому достатньо значимих причин для подібної зміни настрою підлітка може і не бути.

Так, найчастіше чутливість підлітків до оцінки сторонніми своєї зовнішності, здібностей, умінь сполучається в них із зайвою самовпевненістю і безапеляційними судженнями відносно до оточуючих.

Часто у підлітків сентиментальність може співіснувати з разючою нервозністю; хвороблива сором'язливість - з розв'язністю; бажання бути визнаним й оціненим з показною незалежністю; боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і пристрасть до кумирів, а почуттєве фантазування - із сухим мудруванням.

Підлітки винятково егоїстичні, вважають себе центром всесвіту і єдиним предметом, гідним інтересу, і, в той же час, ні в один з наступних

168

169

періодів життя вони не здатні на таку відданість і самопожертву, як у цьому віці. Вони можуть жагуче любити й обірвати ці відносини так само раптово, як і почали. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються до життя суспільства, а з іншого боку - охоплені пристрастю до самітності.

Іноді їх поведінка стосовно інших людей груба і безцеремонна, хоча самі вони неймовірно вразливі.

Загальне зростання особистості підлітка, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками, як правило, ведуть до інтенсивного зростання у нього соціально ціннісних спонукань і переживань.

Підліток гостріше відчуває співчуття, побачивши горе інших людей; йому властиве прагнення безкорисливо відмовитися від того, що для нього є цінним, заради блага іншої людини.

Отже, в підлітковому віці починається бурхливий розвиток емоцій підлітка. Для дітей цього віку характерна різка зміна настроїв та переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, дуже великий діапазон полярних почуттів.

3.1. Підлітковий вік традиційно вважається одним з найбільш критичних моментів у психічному розвитку особистості. В першу чергу це відображається у змінах, що відбуваються в мотиваційно-потребнісній сфері підлітків. При цьому у них не лише з'являються нові інтереси, а й зникають старі.

За своєю будовою мотиваційна сфера підлітків починає характеризуватись ієрархічною структурою, наявністю певної системи супідрядності різних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значущих та особистісно цінних мотивів. За механізмом дії мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникають на основі свідомо поставленої мети та свідомо прийнятого наміру (за Л.І. Божович).

Отже, розглянемо більш детальніше види мотивацій в підлітковому віці.

У мотиваційній сфері процесу спілкування у підлітків відбуваються кардинальні зміни: втрачають свою актуальність відносини з батьками та вчителями, значущості набувають відносини з однолітками.

У підлітковому віці найбільш наявна афіліативна потреба. За висловом І.С. Кона, вона перетворюється у підлітків на "стадне почуття": вони не можуть не тільки дня, але і години знаходитись поза своєї компанії. На початку підліткового віку спілкування зберігає гомосоціальний характер, тобто діти віддають перевагу одноліткам своєї статі. Пізніше, разом з процесом статевого дозрівання, зв'язки все більше набувають гетеро соціального ухилу, при якому виникає потреба в спілкуванні з представниками обох статей.

Однією з особливостей процесу спілкування в підлітковому віці є те, що підлітки віддають перевагу спілкуванню з однолітками більше, ніж з дорослими та батьками. Однак, потреба в неформальному,

нерегламентованому спілкуванні з батьками в підлітків виявляється не менше, ніж у спілкуванні з однолітками.

Неготовність, небажання батьків зрозуміти прагнення дітей до самостійності можливо і є причиною невдоволення підлітків спілкуванням з дорослими. З цим, перш за все, і пов'язане прагнення підлітків до спілкування з однолітками, що здебільшого відповідає запитам і потребам молодих людей.

У підлітковому віці відбуваються і суттєві перетворення характеру мотивації навчально-пізнавальної діяльності підлітка.

Провідним мотивом у цьому віці дослідники називають прагнення підлітка завоювати певний стан у класі, досягти визнання однолітків. У цілому відмічається достатньо низький рівень пізнавальних інтересів. В середньому лише у п'ятої частини школярів є стійкий інтерес до навчальних предметів. У більшості підлітків сформованого активного інтересу до навчання немає, а для значної частини учнів характерна перевага не на отримання знань, а на оцінку.

З віком у підлітків відбувається більш глибока диференціація навчальних інтересів, яка в старших класах може диктуватись і пізнавальними інтересами, і прагматичною метою - необхідністю знання певних предметів для вступу до вищого навчального закладу.

Уже на початку підліткового віку починає інтенсивно виявлятися потреба дитини в автономії, незалежності від дорослих, батьків і потреба у визнанні цієї самостійності. При цьому виділяють два аспекти автономії — поведінкову й емоційну. Поведінкова автономія припускає досягнення незалежності і волі тією мірою, щоб діяти самостійно, без зайвого керівництва. Емоційна автономія має на увазі звільнення підлітка від емоційних зв'язків з батьками.

Дослідження показали, що досягнення підліткового віку нарощує прагнення молодих людей до поведінкової автономії і зумовлює перехід до емоційної автономії (не настільки драматичний, як до поведінкової).

Така потреба підлітка в автономії спочатку найчастіше знаходить своє вираження в прагненні емансипуватися від контролю дорослих. Це прагнення, перш за все, до просторової автономії - недоторканності свого особистісного простору, до вільного вибору стилю одягу, кола спілкування і т. і. Пізніше зростає значимість такого мотиву як "прагнення бути матеріально незалежним", і практично кожен четвертий школяр у віці 15-16 років хоче працювати у вільний час, щоб мати власні гроші.

Таким чином, протягом підліткового віку відбуваються суттєві зміни в мотиваційній сфері: вона набуває ієрархічного характеру, мотиви стають безпосередньо діючими. Означені зміни відбуваються на всіх рівнях мотивації: спілкування з однолітками та дорослими, навчальної діяльності дитини підліткового віку.

3.2. Найбільш важливою відмінною ознакою підліткового періоду є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, що мають

170

171

і

кардинальне значення для всього подальшого розвитку ь становлення підлітка як особистості.

У підлітковому віці у молодих людей активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінки / самовідношення, все більш розвивається здатність проникнення у свій власний світ.

У цьому віці підліток починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, у його свідомості відбувається поступова переорієнтація з зовнішніх оцінок (переважно батьківських) на внутрішні. Таким чином, поступово в підлітка формується своя Я- концепція, що сприяє подальшій, усвідомленій побудові поведінки молодої людини.

Самооцінка як компонент самосвідомості зазнає суттєвих змін протягом підліткового віку: якщо у молодших підлітків самооцінка є ситуативною, нестійкою, схильною до зовнішніх впливів, то у старших підлітків вона характеризується стійкістю, різнобічним охопленням різних сфер життєдіяльності.

У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків переноситься від зовнішньої сторони особистості до внутрішньої, від більш або менш випадкових рис — до характеру в цілому. З цим пов'язане усвідомлення підлітком своєї своєрідності і перехід до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки.

Самооцінка є центральним утворенням особистості, значною мірою визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором її поведінки і діяльності. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії підлітка з однолітками та дорослими.

Протягом підліткового віку відбувається збільшення адекватності самооцінки молодої людини.

Найбільш суттєві зміни в змістовній стороні самооцінки підлітків. Це пояснюється тим, що саме в цей період спостерігається перехід від фрагментарного та недостатньо чіткого бачення себе до відносно повної Я-концепції. Старшокласники при оцінці себе здатні охопити майже всі сторони своєї особистості - їх самооцінка стає все більш узагальненою. Крім того вдосконалюються і судження відносно своїх недоліків.

У змісті самооцінки переважають основні моральні риси - доброта, чесність, справедливість. Достатньо високий рівень самокритичності підлітків дозволяє їм визнавати в собі багато негативних якостей і усвідомлювати необхідність їх позбавлення.

Однією з основних особливостей, що характеризують самооцінку підлітка, є зростаюча емансипація їх самооцінки, тобто прагнення підлітків формувати свою самооцінку незалежно від оцінок інших людей.

Характер самооцінки підлітків визначає формування тих або інших якостей їх особистості. Підлітки з адекватною самооцінкою мають велике коло інтересів, їх активність спрямована на різні види діяльності, а також на міжособистісні контакти, спрямовані на пізнання інших і себе у процесі спілкування. Підлітки з низькою самооцінкою піддаються депресивним тенденціям. Підлітки з тенденцією до сильного завищення самооцінки

виявляють достатню обмеженість у видах діяльності і велику спрямованість на спілкування, причому малозмістовне.

Отже, в підлітковому віці' відбувається подальше формування самооцінки як основного регулятора поведінки та діяльності підлітка. Це безпосередньо впливає на процес подальшого самопізнання, самовиховання і розвитку особистості в цілому.

Таким чином, розвиток особистості в підлітковому віці визначається, з одного боку, процесом статевого дозрівання, що суттєво впливає на певні особистісні риси підлітка, а з другого - розширенням кола його інтересів та новим досвідом спілкування з однолітками. Все це призводить до інтенсивного росту соціально цінних спонукань та переживань молодої людини, перетворень, які відбуваються в характері її мотиваційної сфери, формуванню Я-концепції та самооцінки.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте роль статевого дозрівання підлітка в формуванні його особистості.

2. В чому психологічна сутність "підліткового комплексу емоціональності"?

3. Охарактеризуйте зміни, які відбуваються в пізнавальній мотивації навчальної діяльності підлітка порівняно з молодшим шкільним віком. ч

Питання для самоперевірки:

1. Які зміни відбуваються в характері самооцінки підлітка?

2. Що таке автономія? Які види автономій з'являються в підлітковому віці? Охарактеризуйте їх.

3. Який характер носить спілкування з однолітками в підлітковому віці?

Лекція № 17. ПСИХОЛОГІЯ ПІДЛІТКА. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ДИТИНИ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ПЛАН

1. Особливості навчальної діяльності в підлітковому віці. Зміна організації процесу заучування матеріалу.

2. Пізнавальний розвиток дитини в підлітковому віці.

1. Вдосконалення форм мислення і розумових операцій підлітка;

2. Особливості пам'яті підлітка;

3. Характеристика сприйняття підлітка;

4. Самовдосконалення уваги в середньому шкільному віці.

5. Розвиток уяви та мови в підлітковому віці.

3. Інтимно-особистісне спілкування як провідна діяльність в середньому шкільному віці.

172

173

Література:

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков. - СПб., 1998.

2. Коломинский ЯЛ. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976.

3. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989.

4. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

5. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. Психология подростка. - М, 1959.

6. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. ред. А.А. Реана. - СПб., 2002.

Основні поняття: навчальна діяльність, гіпотетичне мислення, абстрактне мислення, теоретичне мислення, довільна пам'ять, процеси пам'яті, інтимно-особистісне спілкування.

1. Навчальна діяльність для підлітка, як і для молодшого школяра, є важливим видом діяльності. Від того, як він вчиться, залежить подальший психічній і розумовий розвиток, становлення його як особистості.

У підлітковому віці відбуваються суттєві зміни у розумовому розвитку учнів середнього шкільного віку. У процесі навчання вони приступають до вивчення і засвоєння основ наук. Матеріал, що підлягає засвоєнню, з одного боку, потребує більш високого, ніж раніше, рівня навчально-пізнавальної і розумової діяльності підлітка, а з іншого -спрямований на їх подальший розвиток. Підліток повинен оволодіти системою наукових понять, особливою системою знаків, яка існує в математиці, фізиці, хімії, навчитись міркувати в теоретичному плані.

У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі і протиріччя, але є і свої переваги, якими повинен користуватися і керуватися педагог. Збагачення і розширення зв'язків підлітка з оточуючим світом і людьми збільшують глибину знань при навчанні у школі. Підліток досить чутливий до оцінних суджень вчителів. Цікавість його до навчання слабшає, якщо вчителі проявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів. Тому вчителі повинні аргументувати оцінки, прагнучи об'єктивно оцінювати успіхи учнів, і таким чином підвищувати мотиваційне значення оцінки. У підлітків спостерігаються значні індивідуальні відмінності у мотивації учення. Важливим мотивом навчальної діяльності підлітка є усвідомлення ним життєвої значущості знань. Все частіше школяр замислюються над тим, чи потрібен той чи інший предмет для оволодіння професією, яка йому подобається. Це визначає вибіркове ставлення підлітка до навчальних предметів.

У середніх класах школи зміст навчання значно ускладнюється. Це викликає зміни не тільки в мотиваційній, але й в оперативній стороні навчальної діяльності школяра.

2. Розвиток пізнавальних процесів і особливо інтелекту в підлітковому віці має дві сторони - кількісну та якісну. Кількісні зміни проявляються в тому, що підліток вирішує інтелектуальні задачі значно

легше, швидше та ефективніше, ніж дитина молодшого шкільного віку. Якісні зміни, перш за все, характеризують зсуви в структурі розумових процесів: важливо не те, які задачі вирішує людина, а як вона це робить. Тому найбільш суттєві зміни в структурі пізнавальних процесів підлітка обумовлюють зміни в його інтелектуальній сфері. В чому полягають ці зміни, розглянемо більш детальніше.

2.1. Основною особливістю розумової діяльності підлітка є його здатність до абстрактного мислення, значення якого зростає з кожним роком, а .також зміна в співвідношенні між конкретно-образним і абстрактним мисленням на користь абстрактного мислення, тобто мислення, яке оперує поняттями, не віддаляється від дійсності, а навпаки, проникає до неї глибше: до внутрішньої сутності явищ, їх закономірностей і зв'язків.

Поступово у підлітка під впливом шкільного навчання розвивається аналітико-синтетична діяльність. У підлітка розвивається теоретичне мислення, характерне для юнацького віку, яке починає укладатися вже з 11-12 років. У підлітка з'являється здатність міркувати гіпотетично, тобто на основі загальних посилань він може будувати гіпотези, перевіряти або спростовувати їх, що свідчить про пріоритетний розвиток у нього логічного мислення. Таке міркування з самого початку і до кінця відбувається в словесному плані, а його змістом є висловлювання (твердження і припущення). Нове у розвитку інтелекту підлітка полягає в тому, що змінюється підхід до розумових завдань. Він усвідомлює їх як такі, які потребують насамперед їх попереднього розумового вирішення. Наштовхуючись на необхідність вирішити нове завдання, підліток прагне використовувати різноманітні підходи до його вирішення, намагаючись знайти найбільш ефективний серед них. Дані здібності виникають не спонтанно, а формуються і розвиваються в процесі шкільного навчання, при оволодінні знаковими системами, прийнятими в сучасних науках.

Вміння оперувати гіпотезами у вирішенні інтелектуальних завдань - найважливіше надбання підлітка.

Нове у розвитку мислення підлітка полягає також у тому, що предметом його уваги, аналізу і оцінки стають власні розумові операції, розвивається здатність керувати ними. Тобто мислення підлітка стає рефлексивним, спрямованим на себе. Здатність підлітка усвідомлювати і контролювати власні розумові операції і міркування розвивається у процесі оволодіння ним теоретичними знаннями, а також під час диспутів, суперечок.

З розвитком абстрактного мислення підлітка конкретно-образні компоненти мислення не зникають, а зберігаються і розвиваються, продовжуючи відігравати суттєву роль в загальній структурі мислення. Роль наочного матеріалу в навчанні залишається досить вагомою.

Наступною особливістю розвитку мислення підлітків є їх здатність аналізувати абстрактні ідеї, шукати помилки та протиріччя в абстрактних судженнях. Завдяки цьому, у дітей підліткового віку виникає інтерес до

174

175

абстрактних філософських проблем, в тому числі і до релігійних, політичних, етичних та інших. Підлітки починають розмірковувати про ідеали, майбутнє, набувають більш глибокого та узагальненого погляду на світ, тобто відбувається становлення їх світогляду безпосередньо пов'язане з інтелектуальним розвитком.

Для підлітка характерний досить помітний, навіть бурхливий розвиток самостійності, критичності мислення. Під впливом шкільного навчання та загального розумового розвитку у підлітка розвивається вміння і потреба самостійно мислити. Він прагне мати власну думку, свої погляди і судження з цілого ряду питань, не покладається в усьому на авторитет батьків, учителів, критично ставитись до них.

2.2. Крім того, що підліток оволодіває дорослої логікою мислення, відмічається подальший розвиток пам'яті. Ускладнення та значне збільшення обсягу вивчаємого матеріалу призводить до якісної перебудови мнемічних процесів.

Характерною особливістю розвитку пам'яті в підлітковому віці є ріст довільної пам'яті, для якої властива самостійна постановка підлітком спеціальної мети запам'ятовування: зберегти, пригадати, відтворити.

В підлітковому віці активно розвивається логічна пам'ять і швидко досягає того рівня, при якому дитина переходить до переважного використання цього виду пам'яті.

Разом з тим, при переважному використанні логічної пам'яті у підлітка уповільнюється і розвиток механічної пам'яті, що може призвести до виникнення ряду негативних явищ. Так, внаслідок появи в школі великої кількості навчальних предметів значно збільшується кількість інформації, яку повинен запам'ятати підліток, в тому числі і механічно. Однак у зв'язку з вищевикладеними тенденціями розвитку у підлітків можуть виникати проблеми з запам'ятовуванням, і вони скаржаться на погану пам'ять. Подібні скарги від них можуть зустрічатись навіть частіше, ніж від молодших школярів.

У підлітковому віці покращується продуктивність пам'яті і помітно змінюються прийоми запам'ятовування. Підліток починає свідомо використовувати деякі прийоми запам'ятовування та пригадування матеріалу, збільшується кількість сприйнятого матеріалу, швидкість запам'ятовування і відтворення.

Процеси пам'яті - запам'ятовування, відтворення та зберігання у підлітків мають деякі особливості, які змінюються в умовах їхнього життя і діяльності.

У запам'ятовуванні матеріалу більшого значення набуває опосередковане запам'ятовування через слово. Підвищується роль другої сигнальної системи, про що свідчить відносне збільшення кількості абстрактного матеріалу, що запам'ятовується, порівняно з конкретним.

Довільне запам'ятовування в цьому віці носить вибірковий характер. Молодший підліток ще не має потрібного досвіду і відчуває утруднення у вибірковому запам'ятовуванні матеріалу. Вчитель повинен допомагати в

цьому учню. Довільне запам'ятовування завжди пов'язане з усвідомленням мети запам'ятати. Запам'ятати матеріал на короткий строк або запам'ятати його надовго - це одні з установок при запам'ятовуванні. Якщо вчитель дає чіткі установки на запам'ятовування і контролює виконання, то запам'ятовування більш ефективне.

Для процесу запам'ятовування підлітка велике значення має осмислювання матеріалу. В підлітковому віці учень часто звертається до механічного запам'ятовування, коли стикається з необхідністю запам'ятати незрозумілий матеріал.

Вміння«логічно обробляти матеріал часто розвивається стихійно. Підлітки самі поступово нащупують засоби, які допомагають краще зрозуміти його і запам'ятати. Розвиток у дітей цього вміння повинен стати спеціальним завданням дорослих.

Оволодіння підлітками прийомами запам'ятовування відображається і на характері відтворення: вноситься більша плавність і послідовність при відтворенні, з'являються елементи міркування і доказу, що вказує на ускладнення розумового процесу підлітка при відтворенні.

2.3. Сприйняття підлітка порівняно зі сприйняттям молодшого школяра характеризується деякими якісними особливостями. Підліток здатний до більш складного аналізу і сигітезу предметів і явищ дійсності, не обмежуючись сприйманням тільки того, що лежить на поверхні явищ.

Сприйняття і спостереження підлітка в одних випадках може відрізнятись тонкістю, глибиною і різнобічністю, а в інших - може вражати своєю поверховістю і випадковістю, що є результатом різного ставлення учня до сприйманого.

В процесі сприймання підліток часто обмежується сприйманням тільки одного боку предмета або явища. Це трапляється через те, що при сприйманні учень не робить відповідного аналізу, а сприймає те, що є найбільш прийнятним. У підлітка проявляється і інші крайнощі: нерідко він обмежується найбільш загальним сприйманням предмета, без відповідного аналізу і синтезу та отримує тільки загальне уявлення про нього.

У сприйманні наочного матеріалу підлітком значне місце займає розумовий процес, підліток вже здатний встановлювати, що бувають випадки, коли наочно предмети або їх ознаки схожі, а логічно, на основі суджень, вони різні або мають відмінності.

Сприйняття наочного образу підлітком повніше і різноманітніше, якщо воно супроводжується і закріплюється словом. У підлітка часто відсутні чіткість і ясність у сприйманні. Слово допомагає краще сприймати ціле, створити цілісний образ.

Спостереження як цілеспрямоване, організоване сприймання починає займати провідне місце у навчальній діяльності підлітка з ускладненням навчального матеріалу.

Успішність спостереження значною мірою визначається ставленням підлітка до нього. Якщо підліток усвідомлює значення спостереження і

/76

177

прагне отримати навички правильного спостереження, то він здатний і до довготривалого спостереження з використанням прийомів, що поліпшують його процес. Суттєвим недоліком спостережень підлітків є невміння пов'язати життєвий матеріал з матеріалом підручника.

Спостереження значно покращуються, коли вони носять активний характер, коли спостерігаючи, учень думає, порівнює, узагальнює, класифікує. Отже, підліток здатен до цілеспрямованих і організованих спостережень, але ще потребує керівництва вчителя.

2.4. Однією з необхідних умов успішної діяльності підлітка є нормальна організація сприймання навчального матеріалу. Для цього учень повинен відволікатися від другорядних подразників і зосередити увагу тільки на даному об'єкті, зберігаючи стійкість своєї уваги і не відволікаючись від навчальної діяльності.

Від великої рухливості і імпульсивності, порівняно легкої збудливості і великого прагнення до незвичайного, цікавого у підлітка може проявлятися неуважність у навчальній діяльності за рахунок переключання уваги на інші об'єкти.

Ряд досліджень показали, що в умовах класної навчальної роботи процес переключання і зосередженості уваги підлітка на навчальній роботі відбувається не одразу.

Після того, як підліток зосередився на навчальній роботі, він повинен підтримувати стійкість уваги до кінця уроку. Увага підлітків може зберігатися стійкою до 40 хв., якщо вони самі підтримують її, застосовуючи деякі вольові зусилля. Але, звичайно, стійкість уваги зберігається на менш довгий строк.

Найкращий засіб організації уваги учня пов'язаний з умінням так організувати навчальну діяльність, щоб у нього була відсутність і часу, і бажання, і можливості відволікатися на довгий час. Увага школяра у навчальній роботі значною мірою визначається діяльністю самого вчителя. Якщо вчитель добре організує контроль за роботою учня, то це значно стимулює увагу учнів.

Неувага породжується, коли учню дають непосильну або занадто широку роботу.

2.5. Паралельно з розвитком мислення, сприймання та пам'яті у підлітка розвивається уява. Це, перш за все, виявляється в тому, що дитина все частіш починає звертатись до творчості. Деякі підлітки починають писати вірші, серйозно займатись малюванням та іншими видами творчості.

Уява підлітка менш продуктивна, ніж уява дорослої людини. Однак уява підлітка не лише сутнісне багатша за фантазію дитини молодшого шкільного віку, а і є невід'ємною частиною його психічного життя. Це дозволило Л.С. Виготському висловити припущення про те, що фантазія підлітка - це гра дитини, яка переросла у фантазію.

Разом з тим, фантазія дитини виконує регуляторну функцію. Незадоволення потреб та бажань підлітка в реальному житті легко втілюється в світі його фантазій. Тому уява та фантазія в ряді випадків приносять заспокоєння, знімаючи напругу та усуваючи внутрішній конфлікт.

У підлітковому віці відбувається активний розвиток навичок читання, а також розвиток монологічної та письмової мови.

Основна особливість розвитку читання у підлітків виражається в переході від вміння швидко, виразно та правильно читати до здібності декламувати напам'ять.

Суттєві зміни відбуваються і в монологічній мові. Вони полягають в переході від вміння переказувати невеликий твір або уривок твору до здібності самостійно готувати усний виступ, розмірковувати, висловлювати думки та аргументувати їх.

В свою чергу письмова мова поліпшується в напрямку від здібності письмового викладу до самостійного складання твору на задану або вільну тему.

Зміни, які відбуваються в розвитку мови підлітка, визначаються особливостями розвитку мислення в цьому віці. Тому особливого значення в мовленнєвому розвитку дитини набуває поєднання і взаємопроникнення мислення та мови. В підлітковому віці це проявляється у вмінні дитини складати план усного або письмового тексту.

Таким чином, у підлітковому віці відбувається подальший розвиток його пізнавальних процесів. Змінюються інтереси, які стають більш диференційованими та стійкими. Навчальні інтереси вже не мають первинного значення для підлітка. Розвиток пізнавальних інтересів та інтелекту в цьому віці має дві сторони - кількісну та якісну. Тому найбільш суттєві зміни в структурі пізнавальних процесів підлітків спостерігаються саме в підлітковому віці. Пізнавальні процеси підлітка поступово вдосконалюються та стають гнучкими, при цьому розвиток засобів пізнання дуже часто випереджає його особистісний розвиток.

3. Специфіка підліткового віку, порівняно з дитинством, полягає в суттєвому розширенні сфер соціальної активності та зміні їх значущості для молодої людини. У зв'язку з особливостями перехідного віку змінюються стосунки підлітків з батьками, з однолітками, з вчителями, з протилежною статтю.

Зрушення у розвитку особистості на початку підліткового віку визначають принципову схожість нових потреб тінейджерів, їх прагнень, інтересів, вимог до відносин з дорослими і товаришами. Це сприяє тому, що спілкування з однолітками поглиблюється. У підлітка складаються цінності більш зрозумілі і близькі однолітку, ніж дорослому. Особисті стосунки підлітків часто укладаються незалежно від стосунків з дорослими, а нерідко навіть всупереч їх бажанню.

Потреба підлітка у спілкуванні з однолітками не задовольняється повністю тільки короткими стосунками. Йому потрібні близькі товариші,

178

179

друзі. Підліток прагне зблизитись з тими однокласниками, які користуються повагою, авторитетом. Дуже наближують один до одного дітей розмови. У спілкуванні близьких товаришів вони^аймають велике місце. Трапляється, що саме розмови заповнюють увесв час, якій підлітки проводять разом, і ніщо інше їх більш так не пов'язує. Така дружба у розмовах виникає вперше у підлітковому віці.

Спілкування з однолітками необхідне підлітку для розвитку комунікативних навичок і самосвідомості. Досвід спілкування, набутий в підлітковому віці, відіграє важливу роль при входженні до самостійного життя.

Крім названої основної функції спілкування в цьому віці виконує, як відмічає І.С. Кон, ряд специфічних функцій:

воно є каналом тієї інформації, яку не повідомляють дорослі (наприклад, з питань статі);

спілкування з однолітками сприяє виробленню навичок соціальної взаємодії;

спілкування надає підлітку можливості пережити емоційний контакт з групою, почуття групової належності, взаємної підтримки. А це призводить до переживань підлітком не лише почуття автономії від дорослих, але і почуття стійкості та емоційного комфорту.

Крім того спілкування з рівними за віком, але різними за особистісними якостями людьми сприяє подальшому розвитку самосвідомості підлітка за допомогою соціального порівняння. Отже, інтимно-особистісне спілкування виступає провідною діяльністю дитини середнього шкільного віку.

Прагнення молодих людей до об'єднання в групи в підлітковому віці настільки велике та типове, що воно розглядається в якості ще однієї характерної для цього віку реакції, яка отримала назву реакції групування.

В утворенні підліткових груп спостерігається певна вікова динаміка: в молодшому шкільному віці це майже виключно одностатеві групи; в період, що співпадає в часі з першими побаченнями, до одностатевої групи цілком приєднується група протилежної статі, після чого відбувається процес подальшої диференціації та групування, і групи стають змішаними.

В стилі та змісті взаємодії молодих людей наявні певні статеві відмінності. В цілому спілкування хлопців більш предметне та інструментальне: вони вступають в контакт один з одним заради ігрової або ділової взаємодії, в ході якої з'являється емоційна та духовна близькість.

У спілкуванні дівчат значне місце, ніж у хлопців, займають розмови про стосунки взагалі, з хлопцями, а також розмови, пов'язані з турботою про власну зовнішність. Партнерів дівчата обирають на основі симпатії, зміст сумісної діяльності для їх спілкування має другорядне значення.

Спілкування хлопців в середньому більш екстенсивне, дівчат - більш інтимне, інтенсивне.

Для тих і для інших велику роль відіграє дружба як засіб самопізнання і формування світогляду, задоволення потреби в розумінні і становленні більш глибокої емоційної та духовної близькості.

Для зближення дітей важлива спільність інтересів і улюблених занять. Підліток легко заражається інтересами однолітка, тим, що йому подобається. Підлітки дуже цінують бажання і вміння іншого бути справжнім товаришем у будь-якій справі, цінують вміння добре працювати разом.

Протягом підліткового віку відбуваються суттєві зміни у стосунках між хлопцями та дівчатами. З'являється інтерес одних до інших, бажання подобатись. Інтерес до іншої статі у дівчат може виникати раніше, ніж у однолітків-хлопців.

Молодші підлітки-хлопці свій інтерес до дівчат проявляють своєрідно - вони чіпляються до них, смикають за коси і т. і. Пізніше все змінюється: безпосередність у стосунках підлітків втрачається, на зміну приходять скутість, сором'язливість, боязкість. У одних підлітків це виявляється прямо, у інших - приховане під напускною байдужістю.

Дружба між хлопцем та дівчиною виникає частіше у VII-VIII класах і взаємна прихильність може бути досить емоційною та займати велике місце у їх житті. Джерелом сильних хвилювань підлітків нерідко буває безсловесна симпатія. Інтерес до однолітків протилежної статі важливий для розвитку особистості підлітка. Романтична симпатія мобілізує можливості особистості, викликає бажання і прагнення бути кращим.

Багато підлітків ведуть особистісний щоденник, в який записують найважливіше, що хвилює їх більш за все. Нерідко щоденник стає найінтимнішим співрозмовником підлітка. Якщо щоденник хтось знайшов і прочитав, це переживається як безцеремонне втручання в особисте життя, виникає образа.

У спілкуванні з друзями підліток оволодіває нормами особливих стосунків дорослих - особистісних та близьких і це відноситься до числа найважливіших надбань підліткового віку.

Таким чином, поведінка дитини в підлітковому віці визначається декількома факторами: статевим дозріванням підлітка та відповідними анатомо-фізіологічними змінами в організмі, які супроводжують цей процес; невизначеністю соціального стану підлітка, а також індивідуальними особливостями цього віку. У підлітковому віці відбувається подальший розвиток пізнавальних процесів та формування особистості. В цей період формуються навички логічного, а потім і теоретичного мислення. Пізнавальні процеси підлітка стають більш досконалими та гнучкими, причому розвиток засобів пізнання підлітка часто випереджає його особистісний розвиток. У цьому віці велику роль в житті підлітка починають відігравати однолітки, спілкування з якими необхідне для розвитку його комунікативних навичок і самосвідомості.

Контрольні запитання:

1. В чому проявляється довільність пам'яті підлітка?

180

181

2. 3.

З чим пов'язаний розвиток гіпотетичного мислення підлітка? Які функції виконує спілкування в підлітковому віці?

Питання для самоперевірки:

1. Які зміни відбуваються в процесах запам'ятовування в підлітковому віці?

2. Назвіть основні досягнення в розвитку мислення в підлітковому віці.

3. Охарактеризуйте значення дружби з однолітками в житті підлітка.

Лекція № 18. ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА

ПЛАН

1. Психологічні особливості дитини старшого шкільного віку.

2. Розвиток соціальної поведінки юнака.

1. Особливості взаємин діти - батьки в юнацькому віці. Поняття про емансипацію.

2. Особливості спілкування юнака з однолітками. Статево-рольова поведінка.

3. Характеристика підліткової і юнацької субкультури. Розвиток захоплень, хобі.

4. Поняття про девіантну поведінку. Мотиви асоціальної поведінки.

Література:

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков. -СПб., 1998.

2. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. - М., 1986.

3. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

1. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. -М., 1976.

2. Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Парина К.П. Психология младшего школьника. - М., 1976.

3. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. Ред. А.А. Реана-СПб., 2002.

Основні поняття: юність, почуття дорослості, дружба та любов, професійне самовизначення, емансипація, автономія, юнацька субкультура, типи захоплень, девіантна поведінка, делінквентна та девіантна поведінка.

1. Поняття юності тісно пов'язано з поняттям перехідного віку, центральним біологічним процесом якого є статеве дозрівання. В фізіології цей процес умовно розподіляють на три фази: препубертатний, підготовчий період;

власне пубертатний період, протягом якого відбуваються процеси статевого дозрівання;

постпубертатний період, коли організм досягає повної біологічної зрілості.

Якщо з'єднати цей поділ з віковими категоріями, то препубертатний період відноситься до молодшого підліткового віку, пубертатний -підліткового, постпубертатний - юнацького.

Рання юність (від 13-14 до 17 років) - "третій світ", що існує між дитинством і дорослістю. Біологічно - це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчат та значна частина юнаків вступають в нього вже постпубертатними. Наприкінці цього періоду основні процеси біологічного дозрівання здебільшого завершені, так що подальший фізичний розвиток можна розглядати вже як такий, що належить до циклу дорослості.

Соціальний статус юнацтва неоднорідний. Юність - завершальний етап первинної соціалізації.

Рання юність - вік переходу до справжньої дорослості, перші ознаки якої з'являються у підлітковому віці. /

Період ранньої юності традиційно зв'язується з навчанням у старших класах школи. В цей час відбувається становлення моральної самосвідомості школяра. Цей же період характеризується переходом на новий рівень моралі - конвенціональний (за Л. Колбергом).

Інтелектуальна зрілість, у тому числі морально-світоглядна, готовність старших школярів ставити і вирішувати різні життєві завдання у цьому віці очевидна, хоча тут говорити про неї доки що доводиться в загальному вигляді. Мається на увазі порівняно невисокий рівень інтелектуального розвитку більшості сучасних юнаків і дівчат. Мова йде про можливості, які є у всіх старшокласників і багатьма з них практично реалізуються.

Значні й індивідуальні відмінності, існуючі між старшокласниками, причому на даний час навіть спостерігається тенденція до їхнього збільшення в зв'язку з диференціацією навчальних програм, навчальних закладів, відносною волею вибору в них навчальних предметів.

Старші школярі незалежно від їхніх індивідуальних особливостей знають, розуміють і відповідають певним нормам моралі, їх моральна свідомість досягає досить високого рівня зрілості, диференціації і стабільності при виражених індивідуальних розходженнях у змісті тих моральних норм, яких вони дотримуються. Ці норми мають складну індивідуальну структуру і співвідносяться зі всіма основними видами спілкування і діяльності.

Найбільше в цьому віці виражена статева диференціація, тобто розвиненість форм чоловічої і жіночої поведінки юнаків і дівчат. Вони знають, як поводитися в тих чи інших ситуаціях, їх рольова поведінка досить гнучка. Поряд з цим іноді спостерігається своєрідна інфантильно-рольова ригідність, негнучкість поведінки в ситуаціях спілкування з різними людьми і з різних приводів.

182

183

Більшість старших школярів до закінчення школи самовизначаються до майбутньої професії. У них укладаються професійні переваги, що, однак, не завжди є досить продуманими й остаточними. Індивідуальні розходження тут бувають ще більшими, ніж у моральному виборі. Деякі діти вже до кінця підліткового віку твердо знають, ким вони стануть, в інших вибір професії не завершений навіть тоді, коли вони її фактично здобувають. Ранній чи пізній вибір професії, як правило не позначається на професійних успіхах; вони можуть бути значними чи незначними незалежно від того, наскільки чи рано пізно відбувається остаточне професійне самовизначення.

В ранньому юнацькому віці завершується формування складної системи соціальних установок, причому воно стосується всіх компонентів установок: когнітивного, емоційного і поведінкового. Щоправда, період ранньої юності характеризується великими протиріччями, внутрішньою непогодженістю і мінливістю багатьох соціальних установок.

У юнаків і дівчат можна знайти такі акцентуації характерів, які не зустрічаються ні в якому іншому віці, причому між окремими рисами характеру і їх проявами наявна безліч протиріч, гострота яких до закінчення школи звичайно згладжується.

Ранній юнацький вік - це пора першої любові, виникнення емоційних і інтимних відносин між юнаками і дівчатами. У дівчат вони звичайно виявляються трохи раніше і мають більш глибокий характер, ніж у юнаків. У відносинах, про які йде мова, формуються особистісні якості вірності, прихильності, особиста відповідальність за долю близької людини. Разом із загальними моральними установками вони породжують певну, індивідуально своєрідну відповідь на питання "яким бути?".

У ранній юності продовжується роздільний, відносно незалежний розвиток взаємин дітей з однолітками і дорослими. Взаємини з однолітками, у свою чергу, поділяються на товариські і дружні, а відносини з дорослими - на особисті і ділові. В цілому вся система взаємин юнаків стає складнішою, ніж вона була в підлітковому віці, і в ній старшокласники починають фати безліч різних соціальних ролей. Можливо відносини, до яких залучаються юнаки і дівчата, втрачають безпосередній характер і своєрідні дитячі риси, перетворюються на такі, які зовні і внутрішньо схожі на відносини, що існують між дорослими людьми, їхньою основою стають повага і рівноправність.

Дружба і любов у цьому віці найчастіше невіддільні і співіснують у міжособистісних стосунках. Дружба може перейти в любов, а на місці товариських і дружніх відносин можуть виникнути залицяння.

У цей період часу звичайно змінюється ставлення юнаків і дівчат до дорослих, відносини вирівнюються, зменшується конфліктність, що спостерігалась у підлітковому віці.

У ранній юності процес формування ще не завершується, він активно продовжується і далі, але вже за межами школи. Однак більшість з того, що людина як особистість здобуває в шкільні роки, залишається з нею на все життя і значною мірою визначає її долю.

2. Одна з головних особливостей підліткового й раннього юнацького віку - зміна значимих осіб в житті старшого школяра і перебудова взаємин з дорослими.

Почуття дорослості - є головним новоутворенням підліткового та юнацького віку. Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому, на відміну від дитини, він вже не вважає такий стан нормальним і прагне його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому стверджений і виправданий.

2.1. Однією з найважливіших потреб перехідного віку стає потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших взагалі, а також від усталених правил і порядків.

З факторів соціалізації юнака найважливішою і впливовішою була і залишається батьківська родина. Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім освітнього рівня батьків, дуже впливає на долю підлітків і юнаків склад родини і характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.

Існує декілька автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей:

1. Підкріплення - заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильною, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують до свідомості дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для неї звичною і внутрішньою потребою.

2. Ідентифікація - дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагається стати такими ж, як вони.

3. Розуміння - знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості.

Однак, конкретні властивості особистості дитини не виводяться ні з властивостей її батьків, ні з окремо взятих методів виховання. Разом з тим, емоційний тон сімейних взаємин і тип контролю та дисципліни, що переважає в родині, важливі.

Емоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи подають у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини, а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводить перевагу першого підходу при вихованні та спілкуванні батьків зі своїми дітьми. Вивчення юнаків і дорослих, які страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, неврологічними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності чи навчанні, показує, що

184

185

всі ці явища значно частіше спостерігаються у тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість, неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену ворожість у дітей.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а у зв'язку з певним типом контролю і дисципліни з боку батьків, спрямованим на формування рис характеру дитини.

Найкращі взаємини старшокласників з батьками складаються звичайно тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання.

Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих відносин і пов'язані з ними уявлення.

Перехідний вік - період емансипації дитини від батьків.

Емансипація може бути емоційною, що показує, наскільки значущим для юнака є емоційний контакт з батьками порівняно з прихильністю до інших людей; поведім копою, що виявляється в тому, наскільки тісно батьки регулюють поведінку сина чи дочки; нормативною, що показує, чи орієнтується юнак на ті ж норми і цінності, що й його батьки, чи на якісь інші. Прагнучи до розширення своїх прав, старшокласники нерідко пред'являють до батьків завищені вимоги, у тому числі і матеріальні.

Ступінь ідентифікації з батьками у юності менше, ніж у дитинстві. Зрозуміло, гарні батьки залишаються для старшокласника важливим еталоном. Однак батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно і некритично, як у дитинстві. У старшокласника є й інші авторитети, крім батьків. Чим старша дитина, тим імовірніше, що ідеали вона черпає не тільки з найближчого оточення, але і з більш широкого кола осіб (суспільно-політичні діячі, герої кіно, літератури).

У психолого-педагогічній літературі широко обговорюється питання про міру порівняльного впливу на підлітків і юнаків батьків та однолітків. Загальна закономірність полягає в тому, що чим гірші відносини юнака з дорослими, тим частіше він буде спілкуватися з однолітками, тим вища його залежність від однолітків і тим автономнішим буде це спілкування від дорослих.

Але вплив батьків і однолітків не завжди протилежний. Часто вони бувають і взаємододатковими.

Найбільша автономія підлітків і юнаків від батьків при орієнтації на однолітків спостерігається в сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, споживчих орієнтацій.

Передусім старшокласникам хотілося б бачити в батьках друзів і порадників. При їхньому тяжінні до самостійності, юнаки і дівчата мають гостру потребу в життєвому досвіді і допомозі старших.

Спостерігається різко виражена асиметричність інтересів дітей і батьків: батьки виявляють увагу до всіх сторін життя дітей, тоді як діти мало цікавляться життям і виробничою діяльністю батьків.

Відносини батьків і дітей асиметричні, нерівноправні. Багато батьків, звикнувши розпоряджатися своїми дітьми, болісно переживають

ослаблення своєї влади. Юнаки, у свою чергу, неуважні до батьків внаслідок свого вікового егоцентризму.

2.2. Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація юнака з спілкування з батьками, вчителями і, взагалі старшими, на спілкування з ровесниками. Потреба у спілкуванні з однолітками, які не можуть замінити батьків, виникає в дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже в дошкільному віці відсутність спілкування з однолітками негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості дитини. Поведінка підлітків і юнаків сутнісне є колективно-груповою.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації, за яким розпізнається багато необхідних речей, про які з тієї чи іншої причини не повідомляють дорослі.

По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин старшокласників.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту між однолітками.

Свідомість групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує автономізацію дитини від дорослих, але і дає їй надзвичайно важливе відчуття емоційного благополуччя і стійкості.

Психологія спілкування у підлітковому і юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення (автономізації)) і афіліації, тобто потреби в належності до якоїсь групи чи спільноти. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації підлітка або юнака від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками.

Посилюється потреба юнака не тільки в соціальній, а й у просторовій, територіальній автономії, недоторканості свого особистого простору.

У перехідному віці змінюється уявлення про зміст таких понять як "самотність" і "самота". Чим самостійніший і цілеспрямованіший юнак, тим сильнішою його потреба і здатність до одинокості.

Однак крім спокійної самоти існує болісне і напружене занепокоєння - туга, суб'єктивний стан духовної і щиросердної ізоляції, почуття невдоволення в потребі спілкування, людської близькості. Почуття самітності і неприкаяності, пов'язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує невблаганну спрагу спілкування і групування з однолітками.

Напружена потреба в спілкуванні й афіліації перетворюється в багатьох старшокласників у стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якою завгодно компанією. Особливо сильною є така потреба в юнаків. Типова риса підліткових і юнацьких груп - надзвичайно висока комфортність, часто абсолютно некритично вони ставляться до думки власної групи і її лідерів.

Жагуче бажання бути "як усі", поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поведінки юнака.

Комунікативні риси і стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується і рівня їх товариськості, і характеру афіліацій.

186

187

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Як показують дані психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них укладається позитивна установка, з'являється духовне тяжіння одного до іншого. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більше екстенсивного, а дівчатка - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - вдвох чи втрьох.

Стиль спілкування юнаків та дівчат тісно зв'язаний з необхідністю підтримувати прийнятий культурою нормативний канон маскулінності і феменінності. Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов'язує ховати свої слабкості і підкреслювати досягнення і високі домагання, зовнішній стиль розрахований на зменшення соціальної відстані і встановлення психологічної близькості з іншими. Така нормативна установка змушує чоловіків ховати такі свої риси і проблеми, що виглядають фемінинними (наприклад сором'язливість), що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття.

Другою найбільш важливою галуззю соціальної поведінки підлітків та юнаків є середовище однолітків. Ступінь привабливості середовища однолітків також залежить від індивідуальних особливостей тінейджерів, однак переважна більшість з них знаходиться в тісному, продуктивному контакті з однолітками. Близько 80% підлітків входять до груп однолітків, і тільки 20% є одинаками. Спілкування з однолітками необхідне для формування особистості, для розвитку комунікативних навичок і самосвідомості молодої людини.

Крім того, спілкування з рівними за віком, але різними за особистими якостями людьми сприяє подальшому розвитку самосвідомості юнака за допомогою соціального порівняння.

Підліткова і юнацька група - це своєрідний соціальний "полігон", на якому відпрацьовуються і засвоюються чоловічі і жіночі ролі, встановлюються більш зрілі відносини з однолітками, формується соціально-відповідальна поведінка. У групах підлітки відпрацьовують і уміння розв'язувати конфліктні ситуації. Дослідження показали статеві відмінності у причинах виникнення конфліктів в юнацькому віці. Конфлікти з однолітками в основному є проявом боротьби: у хлопчиків за лідерство, за успіхи у фізичній чи інтелектуальній галузях, за чиюсь дружбу; у дівчаток - за представника протилежної статі.

Як вже зазначалось, юнацький вік характеризується виникненням дружби та першої любові. Розглянемо особливості статевої поведінки юнаків та дівчин.

Специфіка статевої поведінки молодих людей у цьому віці полягає в наступному:

у рості інтересу до осіб протилежної статі;

у випереджальному, стійкому і більш персоніфікованому засвоєнні статевої ролі дівчатами;

в більшому використанні форм поведінки прямо чи побічно пов'язаних зі статевою роллю. При цьому безпосередньо з нею пов'язані всі види власне психосексуальної активності (побічно в хлопчиків -змагання і двобої, у дівчаток - інтерес до вбрання і домашнього господарства).

Отже, провідними факторами розвитку в цьому віці стає спілкування з однолітками і прояв індивідуальних особливостей особистості.

3. Юнацтво так чи інакше сприймає і засвоює культуру створену минулими поколіннями, виступаючи в ролі споживача. В той же час, кожне покоління молоді створює щось нове, своє і має власну вікову субкультуру.

При всьому перевантаженні навчальною роботою, юнаки і дівчатка мають більш тривале і різноманітне дозвілля, ніж дорослі.

Однак, більшість старшокласників не має стійких художніх переваг, мистецтво для них — головним чином розвага. Самі вони постійно скаржаться на нудьгу, порожню витрату часу, невміння організувати своє дозвілля.

Провідна роль музики як власне "юнацького" мистецтва загальноприйнята. Завдяки своїй експресивності, зв'язку з рухом і ритмом, музика краще, ніж інше мистецтво, дозволяє підлітку і юнаку оформити і виразити свої емоції, переживання, музика є важливим засобом міжособистісної комунікації. У сполученні з танцем чи співом вона становить не тільки фон, а і важливий компонент спілкування.

Привілейоване місце музики в юнацькій субкультурі обумовлене також і тим, що вона створюється самою молоддю.

Роль читання в останні роки знизилася не тільки кількісно, але і якісно. До 7 класу підлітки віддають перевагу в основному гостросюжетним, фабульним творам, пригодам, детективам і т д.

Потім швидко зростає інтерес до творів проблемного, у тому числі, психологічного характеру. Це стосується і літературних творів, і кінофільмів. Інтерес до мистецтва і всього циклу гуманітарних наук у дівчаток на всіх вікових етапах вищий, ніж у хлопчиків.

У середніх і старших класах у міру диференціації інтересів ця різниця стає більш помітною. Переорієнтація з пригодницької літератури на проблемно-психологічну пов'язана з ростом самосвідомості і світоглядних думок юнаків та дівчин.

Юнацька субкультура не є чимось незалежним, цільним і закінченим. її зміст завжди похідний від культури дорослих. Вона не однократна, як усі юнацькі властивості, бурхлива і мінлива. Проте вона соціально і психологічно реальна і має цілий ряд постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки; певні смаки, форми одягу і зовнішнього вигляду; почуття групової спільності і солідарності; характерна манера поведінки; ритуали спілкування.

188

189

Юнаки і дівчатка хочуть бути сучасними. Але "сучасність" нерідко розуміється як сума зовнішніх ознак, сліпе наслідування мінливій моді. / Тому численні юнацькі захоплення і примхи короткочасні, розраховані не/ зовнішній ефект.

Ще однією характерною для підліткового і юнацького віку формою активності є та діяльність, яка заповнює час, вільний від основної, провідної в даному віці навчальної діяльності. Захоплення чи хобі, у цьому віці настільки поширені, що вони виділяються як особливий тип підліткових реакцій - реакція захоплення або хобі-реакція.

Захоплення підлітків та юнаків різноманітні, але в той же час досить типові і піддаються класифікації. Отже:

Інтелектуально-естетичні, основною характеристикою яких є глибокий інтерес підлітка до улюбленої справи - музики, малювання, давньої історії, електроніки, розведення квітів і т.д. Сюди ж відноситься винахідництво і конструювання;

Тілесно-мануальні - пов'язані з наміром молодої людини розвинути силу, витривалість, спритність і взагалі моторну майстерність у різних сферах;

Лідерські захоплення - пошук ситуацій, де можна керувати, організовувати, спрямовувати інших;

Накопичувані захоплення становлять колекціонування у всіх видах;

Егоцентричні - будь-які заняття, зовнішня сторона яких дозволяє підлітку опинитися в центрі уваги. Наприклад, художня самодіяльність, захоплення модним одягом, а також будь-які модні заняття;

Азартні захоплення - карткові ігри, ставки і парі на гроші, лотереї і різноманітні лото;

Інформаційно-комунікативні захоплення пов'язані з підвищеною спрагою спілкування, "тусовок", де можна одержати легку інформацію, що не вимагає критичної переробки.

Можна сказати, що тип захоплення юнака безпосередньо пов'язаний з типом його особистості і є однією з його діагностичних ознак.

4. Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми, - чи то норми психічного здоров'я, права, культури чи моралі.

Девіантна поведінка розподіляється на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я і що припускає наявність явної чи прихованої психопатології.

По-друге, це антисоціальна поведінка, що порушує певні соціальні чи культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, коли серйозні і караються -злочинами. Відповідно говорять про протиправну та кримінальну (злочинну) поведінку.

Юнацький вік взагалі і рання юність особливо, становить групу підвищеного ризику. По-перше, виявляються внутрішні, труднощі

перехідного віку, починаючи з психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По - друге, невизначеність соціального статусу юнацтва. По - третє, протиріччя, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю. Дитячі форми контролю, засновані на дотриманні зовнішніх норм і слухняності дорослих, уже не діють, а дорослі способи, що припускають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися. Це виявляється в конкретних явищах, з якими доводиться зіштовхуватися дорослим.

Алкоголізація (зловживання алкоголем ) і ранній алкоголізм

Особливість фармакологічного впливу алкоголю на психіку полягає в тому, що, з одного боку, він особливо у великих дозах пригнічує психічну активність, а з іншого, особливо в малих дозах, стимулює її, знімаючи свідоме гальмування і тим самим даючи вихід подавленим бажанням і імпульсам.

Випиваючи, підліток прагне погасити характерний для нього стан тривожності й одночасно - позбутися від надлишкового самоконтролю і сором'язливості.

Важливу роль відіграє також прагнення до експериментування й особливо стосовно норми юнацької субкультури, у якій випивка традиційно вважається однією з ознак мужності, дорослості. І, зрозуміло, діє негативний приклад батьків.

Наркотизм (уживання наркотиків) і підліткова наркоманія

Існують різні рівні наркотизації.

1. Одноразове чи рідке вживання наркотиків;

1. Багаторазове їхнє вживання, але без ознак психічної чи фізіологічної залежності;

2. Наркоманія першої стадії, коли сформувалася психічна залежність;

2. Наркоманія другої стадії, коли склалася фізична залежність;

5. Наркоманія третьої стадії - повна фізична і психічна деградація. Як і пияцтво, підлітковий наркотизм пов'язаний із психологічним

експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. Разом з тим, це групове явище, пов'язане з наслідуванням юнаком чи підлітком старших і впливом групи.

Крім шкоди здоров'ю наркотизм майже неминуче означає залучення підлітка або юнака до кримінальної субкультури, де здобуваються наркотики, а потім він і сам починає здійснювати більш серйозні правопорушення.

Агресивна поведінка

Підліткова агресія - найчастіше наслідок загальної озлобленості і зниження самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей. Витончену жорстокість нерідко виявляють також жертви гіперопіки, розбещені мамії, що не мали можливості в дитинстві вільно експериментувати і відповідати за свої вчинки, жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження й одночасно самоперевірки.

190

191

Підліткові і юнацькі акти вандалізму і жорстокості, як правило, відбуваються в групі. Роль кожного окремо при цьому ніби стирається, особиста моральна відповідальність усувається. Сумісні антисоціальні дії зміцнюють почуття групової солідарності, що доходить у момент дії до стану ейфорії, що потім, коли збудження проходить, самі підлітки нічим не можуть пояснити.

Суіщдальна поведінка

У підлітків значно частіше, ніж серед дорослих, спостерігається так називаний "ефект Вертера" - самогубство під впливом чийогось прикладу (у свій час публікація "Вертера" Гете викликало хвилю самогубств серед молоді).

Кількість суіцидальних спроб багаторазово перевищує кількість здійснюваних самогубств.

У психологічних експериментах не раз було показано, що у деяких людей будь-яка невдача викликає мимовільні думки про смерть. Потяг до смерті фізичної не що інше, як спроба вирішити життєві труднощі шляхом відходу з життя. Для юнацького віку це особливо характерно.

Профілактика юнацьких самогубств полягає не в уникненні конфліктних ситуацій, а в створенні такого психологічного клімату, щоб підліток або юнак не почував себе самотнім, невизнаним і неповноцінним. У 9 випадках з 10 юнацькі замахи на самогубства - не бажання покінчити рахунок з життям, а крик про допомогу. Про подібні бажання підлітки і юнаки попереджають заздалегідь, 80% суіцидальних спроб відбувається в будинку, у денний чи вечірній час, коли хтось може втрутитися. Багато хто з них відверто демонстративні, комусь адресовані, іноді це суіцидальний шантаж. Проте все це смертельно серйозно і вимагає чуйності й уваги з боку дорослих.

Мотиви асоціальної поведінки

Асоціальна поведінка - синонім девіантної поведінки. Підлітковий і юнацький вік розглядається як один з найбільш небезпечних для формування девіантного і делінквентного розвитку особистості.

Під асоціальною поведінкою, однак, розуміється не тільки злочинна поведінка, але і самі соціальні відхилення. До них відносяться: вживання алкоголю, наркотиків, паління, бродяжництво, самогубство.

Мотиви аддиктивноїповедінки

Аддиктивна поведінка - зловживання одним чи декількома хімічними речовинами, що протікає на фоні зміненого стану свідомості.

Розвиток аддиктивних потреб, як правило, починається саме в підлітковому і ранньому юнацькому віці й в подальшому приймає в багатьох людей стійкі форми.

Мотиви прилучення до алкоголю можуть бути різноманітними. Так, за даними Є.П. Ільїна, в якості основних мотиви, що діють більш ніж у третині випадків, називає традиції і звичаї, дотримання яких служить засобом включення підлітка чи юнака в референтну групу.

Інший могутній фактор впливу - уявлення, що спиртне - символ зрілості і дорослості.

Крім того, вживання алкоголю може бути реакцією підлітка на відчуття тривоги і самітності. У таких випадках алкоголь допомагає підлітку звільнитися від почуття непевності в собі, незручності, а може виступати також і формою протесту проти батьків і суспільства в цілому.

Причини залучення підлітків та юнаків до паління також мають різну мотивацію. Багато в чому вони визначаються іміджем цього явища у суспільстві, де паління ототожнюється з мужністю, незалежністю, молодістю, сексуальністю, товариськістю і т.д.

Мотиви наркоманії, на думку багатьох дослідників, перш за все пов'язані з психічним експериментуванням підлітків, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. Так, за спостереженнями лікарін-наркологів, дві третини молодих людей уперше прилучаються до наркотичних речовин з цікавості, бажання довідатися, що "там", за гранню заборонного. Інші починають уживати наркотики як засіб протесту і вираження незадоволеності традиційними нормами і системою цінностей. Ще одним сильним мотивом може бути прагнення підлітка не відставити від друзів, бажання ввійти до якого-небудь угрупування. Крім тою, причиною залучення підлітка або юнака до наркотиків може стати його бажання позбутися внутрішнього напруження і занепокоєння, відійти таким способом від проблем або, навпаки, набути здатності їм протистояти.

Мотиви деліквентної поведінки

Мотивація злочинної поведінки має свої виражені вікові особливості Так, у дослідженні В.В. Лунєєва було показано, що підліткам у віці 14-ІЬ років притаманні два види кримінальної мотивації: корислива (більш 50%) і насильницько-егоїстична (40%), при цьому три чверті злочинів носять ситуативно - імпульсивний характер.

Конкретними причинами стають: бажання розважитися, показати силу, сміливість, затвердити себе в очах однолітків, прагнення до престижних речей і т.д.

У 16-17 років мотиви, що ведуть підлітків та юнаків до злочину, ускладнюються, однак знижується число злочинів з корисливих мотивів (до 40%). Безпосередніми мотивами тепер виступають користь, хуліганські спонукання, добування засобів на спиртне і наркотики, помста й озлоблення, солідарність з іншими, бешкетництво і т.д.

Кримінальна мотивація молодих у віці 18-24 років характеризується великим зв'язком не з конкретною ситуацією і психічним станом суб'єкта, а зі спрямованістю особистості, її поглядами, Зростає питома вага насильницько-егоїстичних мотивів і зменшується число "дитячих" мотивів (прагнення придбати авторитет в однолітків, наслідування іншим).

Мотивація навмисних убивств, зроблених неповнолітніми, також має свої специфічні особливості.

Так, за даними Г.Б. Русинова, у 45% випадків підлітки робили навмисні убивства за мотивами помсти, 18,2% - з-за хуліганських спонукань, 18,2% - через прагнення уникнути відповідальності за раніше

192

т

скоєний злочин, 9,1% - мотивували бажанням змінити свій статус у мікросередовищі.

При цьому останній мотив - "бажання змінити статус" - цілком пов'язаний зі специфікою підліткового віку.

Багато дослідників як причину протиправної поведінки підлітків та юнаків також указують на фрустрованість потреби у повазі, визнанні, які вважаються одними з базових потреб людини.

Так, відповідно до позиції А.О. Реана, коли самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі і потреба в (само)повазі залишається нереалізованою, розвивається різке відчуття дискомфорту, яке особистість не може зносити довго. І одним з розповсюджених шляхів вирішення цієї конфліктної ситуації є перехід підлітка до групи, де його самооцінка знаходить адекватну оцінку. Однак найчастіше такими групами виявляються групи з контрнормативною спрямованістю.

Отже, підлітковий та ранній юнацький вік розглядають як групу підвищеного ризику. Це обумовлене невизначеністю статусу отроцтва и виникненням у зв'язку з цим девіантної поведінки у молодих людей. Тому однією з особливостей мотиваційної сфери у цьому віці є виникнення потреб та мотивів, що обумовлюють різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, куріння, злочинну поведінка.

Таким чином, юнацький вік характеризується переорієнтацією спілкування з дорослими на спілкування з однолітками. Однією з найважливіших особливостей цього віку є підвищений інтерес молодих людей до питань статевої сфери, який у юнаків та дівчат проявляється по-різному. Провідними факторами розвитку у цьому віці стає спілкування з однолітками та прояв індивідуальних особливостей особистості.

Контрольні запитання:

1. Що таке емансипація? Охарактеризуйте види емансипацій в юнацькому віці.

2. Охарактеризуйте специфіку статевої поведінки в юнацькому віці.

3. Поясніть, чому підлітковий та юнацький вік називають групою підвищеного ризику.

Питання для самоперевірки:

1. Які дві тенденції визначають специфіку спілкування з однолітками в юнацькому віці?

2. Що таке девіантна поведінка? Які явища містить даний вид поведінки?

3. Охарактеризуйте мотиви аддиктивної поведінки.

Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів