6. Пластичні маси на основі поліконденсаційних смол, їх ідентифікаційні ознаки.

У процесі поліконденсації молекул однакових або неоднакових вихідних речовин виділяються побічні продукти реакції (звичайно Н₂0, НС1). Основний продукт, що утворився під час реакції, відрізняється за елементарним складом від вихідних речовин. Найбільш поширеними поліконденсійними смолами є фенолальдегідні, аміноальдегідні, поліамідні і поліефірні. Менш поширені епоксидні, поліуретанові і кремнійорганічні смоли.

Фенолформальдегідні смоли і пластмаси. Фенолформальдегідні смоли одержують при конденсації фенолів з альдегідами. Пластмаси на основі цих смол називають фенопластами. їхню розробку зв'язують за рубежем з ім'ям ученого Бакеланда (на його пошану один із видів розроблених ним у 1905 р. фенольних смол назвали бакелітом), а в колишньому СРСР — з ім'ям проф. Г.С. Петрова, який створив в 1912—1914 рр. литу фенолформальдегідну пластмасу — карболіт.

З фенолформальдегідних смол найбільше значення мають смоли на основі фенолу і формальдегіду. Ці перші синтетичні смоли дотепер становлять істотну частку (близько 6%) у світовому виробництві синтетичних смол і пластмас. Основною сировиною для них служать феноли, одержувані при переробці кам'яновугільної смоли.

Фенол являє собою безбарвні кристали з характерним запахом і температурою плавлення близько 41°С. Він має кислотні властивості, тому його іноді називають карболовою кислотою. Під дією світла і кисню повітря відбувається часткове окислювання фенолу, унаслідок чого кристали набувають червонуватого кольору. Ця особливість характерна для усіх фенолів і обумовлює поступове потемніння на повітрі усіх фенолальдегідних смол і пластмас на їхній основі, оскільки в них завжди є невелика кількість вільного фенолу.

Формальдегід (мурашиний альдегід) являє собою газоподібну речовину, одержувану окислюванням метилового (деревного) спирту. Останній виділяють із природних газів і продуктів сухої перегонки деревини. При одержанні смол формальдегід застосовують у вигляді водяного розчину (приблизно 40%-ної концентрації), названого формаліном.

Фенол може вступати у взаємодію з формальдегідом за участю одного, двох або трьох активних воднів кожної молекули (у двох, орто- і одному параположенні стосовно фенольного гідроксилу), позначених у формулі зірочкою.

У процесі реакції спочатку утворюються метилольні похідні фенолу, що взаємодіють потім один з одним і з активними воднями бензольних кілець із виділенням води і з поступовим утворенням високомолекулярних з'єднань (полімерів). Початок реакції поліконденсації відповідає такій схемі:

При взаємодії двох активних центрів кожної молекули фенолу з формальдегідом утворюються лінійні продукти конденсації, а при трьохфункціональній взаємодії — розгалужені і тривимірні (із просторовою структурою). Характер взаємодії залежить від кількісного співвідношення фенолу та формальдегіду і від типу каталізатора, застосовуваного при поліконденсації. У залежності від цих умов утворюються 2 типи фенолформальдегідної смоли: при надлишку фенолу — новолачні (ідитольні) і при надлишку формальдегіду - резольні (бакелітові) смоли.

Новолачні смоли мають лінійну будову (8—10 фенольних ланок).

Вони термопластичні і можуть багаторазово плавитися і знову затвердівати при охолодженні. Вони добре розчиняються в спирті й ацетоні. їх можна розчинити також у водяних лужних розчинах. Новолачні смоли застосовують для виготовлення пресувальних матеріалів, спиртових так званих ідитольних лаків і палітур, а також у якості сполучних абразивних інструментів (кіл, брусків) тощо.

Бензольні ядра новолачної смоли мають ще реакційноспроможні центри (у крайніх бензольних ядер — по два центри), які можуть взаємодіяти з формальдегідом. Тому при додаванні до новолачної смоли формальдегіду (у вигляді формаліну або уротропіну) вона перетворюється в резольну смолу. У новолачних пресувальних порошках уротропін виконує роль затверджувача пластмаси.

Резольні смоли одержують при взаємодії фенолів із надлишком формальдегіду при присутності каталізаторів переважно основного характеру (аміачна вода, ИаОН та ін.). Шматки смоли зовні нагадують каніфоль. На відміну від новолачних резольні смоли без додавання затверджувачів спроможні переходити в неплавкий і нерозчинний стан, набуваючи сітчасту (просторову) структуру. При нагріванні цей перехід відбувається швидко, а при звичайних температурах —повільніше.

Резольна фенолформальдегідна смола в початковій стадії конденсації А має лінійну і розгалужену структуру і називається резолом У цій стадії вона розчинна в спирті й ацетоні і при нагріванні спроможна плавитися, але унаслідок своєї термореактивності переходить при цьому послідовно в стадію В (резитол), а потім у кінцеву стадію С (резит). Резольна смола в стадії С є нерозчинним і неплавким твердим тілом із високою вологостійкістю, хімічною стійкістю й, порівняно з новолачними смолами, володіє дещо кращими діелектричними властивостями:

У проміжній стадії конденсації резольна смола може розм'якшу­ватися і витягатися в довгі нитки, а також набухати в розчинниках (спирті, ацетоні), оскільки просторова сітка смоли ще досить рідка.

Резольні смоли широко застосовують у виробництві пресувальних матеріалів (прес-порошків і шаруватих пластмас), а також для одержання литих резитів, бакелітових лаків і синтетичних клеїв.

Всі фенопласти виробляють переважно у вигляді пресувальних матеріалів, які являють собою композиції новолачної або резольної смоли переважно з порошкоподібними, волокнистими і шаруватими наповнювачами. Прес-порошки являють собою суміші фенолфор-мальдегідних смол з органічними і мінеральними наповнювачами (деревною мукою, тальком, коаліном, кварцовою, коксовою і слюдяною мукою й ін.) із додаванням речовин, які допомагають затвердіванню (до новолачних смол), а також змащують і офарблюють. У прес-порошках із деревним наповнювачем утримання фенолформальдегідної смоли становить 60—50 %, а деревної муки — 40—50%.

Переробка прес-порошків у пластмасові вироби методом гарячого пресування заснована на формуванні їх у пластичному стані (при нагріванні до 160—180°С). При цьому зв'язувальна речовина (смола) переходить у неплавкий і нерозчинний стан (із стадії А в стадію С), відбувається необоротне затвердіння пластмаси.

З прес-порошків виготовляють багато предметів вжитку, канцелярські і культурно-побутові приналежності, а також велику кількість всіляких технічних виробів або окремих деталей. На основі резольних смол виробляють волокнисті і шаруваті прес-матеріали, застосовуючи волокнисті і шаруваті наповнювачі (волокна, папір, тканини).

Вироби з фенопластів мають гарну вологостійкість, масло- і бензостійкість та достатньо високу стійкість до дії кислот й інших хімічних реагентів. Однак вони недостатньо стійки до дії лугів і концентрованих кислот; шаруваті і волокнисті фенопласти відрізняються також підвищеною механічною тривкістю.

Фенопласти мають високу теплостійкість і гарні діелектричні властивості. Цим обумовлене їхнє використання при виготовленні корпусів електроустановчої арматури. Без істотних змін вони витримують тривалі впливи при температурі 125°С і короткочасні — до 170°С. При цьому вони не розм'якшуються і не горять. Лише при нагріванні вище 250°С вони поступово починають обвуглюватися. Вироби з фенопластів майже несхильні до старіння та стійкі до дії цвілей, оскільки фенол і формальдегід мають фунгіцидні властивості Для усунення крихкості виробів із фенопластів іноді новолачні смоли модифікують нітрильним каучуком, полівінілхлоридом і поліамідними смолами.

При тривалому зіткненні особливо з гарячою водою вироби з фенопластів виділяють деяку кількість фенолу і формальдегіду. Тому фенопласти не можуть застосовуватися для виготовлення харчового посуду.

Серйозними недоліками фенолформальдегідних пластмас є також їхня слабка світлостійкість і запах, що пов'язано з утриманням у них деякої кількості вільного фенолу. Окислюючись на повітрі, феноли утворюють пофарбовані з'єднання. Внаслідок цього природний жовтуватий і ясно-коричневий кольори фенопластів переходять у плямистий червоно-коричневий. Такий же недолік у лакових плівок на основі фенолформальдегідних смол. У зв'язку з цим вироби з фенопластів звичайно офарблюються в коричневий і чорний кольори.

Аміноформальдегідні смоли і пластмаси. Найбільш відомі аміноформальдегідні смоли одержують у процесі поліконденсації сечовини і меламіну з формальдегідом. Пластмаси на їхній основі називають амінопластами.

Сечовина (карбамід) — СО(МН₂)₂ — за хімічною природою є амідом вугільної кислоти і одержується у вигляді безкольорових кристалів при взаємодії аміаку з вуглексилотою; сечовинофор-мальдегідні смоли і пластмаси часто називають карбамідними.

Меламін — (СИ—МН₂)₃— триамід ціанурової кислоти є сильною основою і являє собою кристалічний порошок білого кольору.

Пластмаси на основі меламіноформальдегідної смоли називають мелалітом. Взаємодія з'єднань, які містять аміни, із формальдегідом у відповідних умовах відбувається за рахунок водню аміногруп і кисню формальдегіду (із виділенням води). Далі в процесі поліконденсації (сечовини або меламіну) із надлишком формальдегіду утворюються термореактивні смоли, спроможні затвердівати, тобто набувати тривимірної структури. У початковій стадії поліконденсації вони мають лінійну будову, тому розчиняються навіть у воді й утворюють сиропоподібні розчини.

При нагріванні при спеціальних каталізаторах (щавелева кислота й ін.) і при кімнатній температурі сечовино- і меламіноформаль-дегідні смоли поступово набувають тривимірної структури, після чого стають неплавкими і нерозчинними продуктами, подібними резиту. Вони мають значну твердість, високу теплостійкість і гарну вологостійкість. Показники цих властивостей завжди вище у меламіноформальдегідних і нижче — у сечовиноформальдегідних смол. Меламін має більше реакцієспроможних груп, ніж сечовина, тому смоли на його основі затвердівають швидше й утворюють тривимірну структуру з більш частою сіткою поперечних зв'язків, що забезпечує відповідно до цього більш високу їх теплостійкість і вологостійкість, порівняно з сечовиноформальдегідними смолами. Останні містять більш вільного (незв'язаного) формальдегіду, ніж меламіноформальдегідні смоли.

На основі сечовино — і меламіноформальдегідних смол виготов­ляють пресовочні порошки, шаруваті матеріали, пінопласти, клеї і лаки. Наповнювачами пресовочних порошків звичайно служать сульфітна целюлоза, бавовняні вичіси, деревна мука, азбест. Технологічна переробка амінопластів у вироби аналогічна переробці фенолальдегідних пластмас і здійснюється методом гарячого пресування.

Пресс-порошки на основі сечовино- і меламіноформальдегідних смол застосовують для виготовлення різних виробів народного вжитку (посудо-господарських, галантерейних, культтоварів та ін.). Всі вони звичайно світлих і яскравих тонів. Цьому сприяє безбарвність і прозорість сечовино- і меламіноформальдегідних смол. У залежності від утримання барвників, пігментів і наповнювачів утворюються дещо просвічувані (при малій товщині стінок) або зовсім непрозорі вироби. Білі вироби, які не просвічуються, з амінопластів виробляють із застосуванням білих мінеральних пігментів (літопону, сірчанокислого барію). У прес-порошки для виробів яскравих кольорів, крім літопону, добавляють відповідні органічні барвники.

Сечовино- і меламіноформальдегідні смоли широко застосовують для виготовлення різноманітних шаруватих пластмас на основі паперу, тканин, деревного шпону і для виробництва деревно-струж-кових плит, поропласта (міпори).

Водяні сиропоподібні розчини сечовино- і меламіноформальдегідних смол (у початковій стадії конденсації) застосовують у якості клеїв, просочок і лаків. Вони мають властивість після введення спеціальних добавок (щавлевої кислоти й ін.) затверджуватись при кімнатній температурі, тому їх застосовують у якості клеїв холодного затвердівання, особливо в деревообробній і меблевій промисловості. У текстильній промисловості поширене використання водяних розчинів сечовиноформальдегідних смол для зниження зминання тканин. Зокрема, вони входять до складу препаратів метазин і карбомол.

Вироби з амінопластів мають велику твердість, досить високу теплостійкість і механічну тривкість. Вони стійкі до дії води, слабких кислот і лугів, нафтопродуктів (бензину, гасу, мастильних масел) і розчинників (спирту, ацетону, бензолу й ін.). Вони стійкі до дії цвілевих грибів, оскільки формальдегід є фунгіцидом. Менш стійкі амінопласти до дії сильних кислот і лугів, що викликають їхню руйнацію.

Істотна відмінність амінопластів від фенопластів складається в безбарвності і світлостійкості, а також у відсутності запаху і меншого виділення при дії води шкідливих речовин. Ці властивості обумовлюють можливість застосування мелаліту й у тих випадках, у яких фенопласти не можуть бути застосовані (для харчового посуду, але не для гарячої їжі).

Пластмаси на основі сечовиноформальдегідних смол мають дещо нижчі показники водостійкості і теплостійкості порівняно з амінопластами на основі меламіноформальдегідних смол. При короткочасному впливі тепла перші витримують температуру до 120°С, а другі — до 160°С. В умовах дуже тривалого впливу тепла вироби з амінопластів на основі сечовиноформаль-дегідних смол рекомендується використовувати при температурі не вище 75°С, а на основі меламіноформальдегідних смол — до 100—120°С. Введення в пресс-порошки мінеральних наповнювачів дозволяє використовувати вироби при дещо більш високих температурах. Амінопласти не горять, але при температурах вище 200°С термічно деструктуються і поступово обвуглюються, виділяючи продукти розпаду у вигляді аміаку, амінів, формальдегіду й ін.

Амінопласти застосовують для виготовлення не тільки багатьох посудо-господарських, галантерейних і культурно-побутових виробів, але також для деталей електроосвітлювального устаткування (ковпаки й абажури для ламп, ролики, кнопки, корпуси штепселів і вимикачів), радіотелевізійної і телефонної апаратури (корпуси приймачів, трубки й ін.) і для електротехнічних деталей із високою лугостійкістю (прилади запалювання, вимикачі, деталі для телефонів). Це обумовлено гарними діелектричними властивостями і дугостійкістю амінопластів.

Поліаміди. Поліамідами називають гетероланцюгові лінійні полімери, у яких окремі ланки ланцюгів пов'язані між собою амідним (пептидним) зв'язком (—СО—N4—). Вони утворюються переважно при поліконденсації аліфатичних двоосновних кислот і діамінів в присутності каталізаторів і стабілізаторів:

Вихідною сировиною для одержання поліамідних смол служать капролактам, адипінова кислота і гексаметилендіамін, що являють собою білі кристалічні порошки, які виготовляють переважно з фенолу. Регулювання молекулярної ваги одержуваних поліамідів здійснюється зміною часу і температури реакції, а також додаванням відповідних стабілізаторів (спирти, аміни, оцтова кислота). Приєд­нуючись до реакційно-спроможних кінцевих груп ланцюга, що росте, вони блокують їх і таким способом припиняють подальший ріст макромолекул. Залежно від кількості стабілізатора (регулятора) можна одержувати полімери з визначеним ступенем поліконденсації. Введення стабілізаторів покращує стійкість поліамідів до впливу світла і деяких хімічних реагентів.

З двоосновних кислот і діамінів одержують поліамідні смоли, які використовують для виробництва волокон типу анід (нейлон), а з амінокислот і їхніх лактамів — смоли типу капрону. З капролактаму синтезують капронову смолу для волокон і пластмас (капрон) і для монолітних блоків (капролон). Капролон переробляють механічною обробкою у великогабаритні вироби Поліаміди термопластичні. Вони являють собою тверді рогоподібні продукти білого або світло-коричневого кольору з мікрокристалічною структурою і температурою плавлення 180— 230°С. Порівняно з іншими синтетичними смолами вони мають відносно високе водопоглинання (до 12%), що пов'язано з наяв­ністю гідрофільних груп у їхніх молекулах, здебільшого амідних груп. Чим частіше вони розташовуються в ланцюгах поліамідів (чим менше вуглецевих атомів у молекулах вихідної сировини), тим вище, як правило, температура плавлення і вологопоглинання полімеру. Волокна з поліаміду — 6 (капрону) мають гігроскопічність 4,3% (при відносній вологості повітря 65%) і температуру плавлення 223°С.

йному виробництві.

З поліамідів виробляють литтям підтиском віконні петлі, крани для раковин, лійки, дорожні складані вішалки, одежні кнопки, ґудзики, застіб-ки "блискавки", масажні головні щітки, намисто, фігурні каблуки для жіно-чого модельного взуття і т.п. їх застосовують також для виготовлення труб, стрижнів, стрічок, ізоляційної оболонки, кабелів, підшипників, без-шумних шестерен та ін. Маючи малий коефіцієнт тертя і високу зносо-стійкість, вони забезпечують часто більш тривалу роботу тертьових деталей багатьох машин, причому з невеличкою змазкою або зовсім без неї.

Поліефіри. Поліефірами називають поліефірні смоли, одержувані поліконденсацією багатоатомних спиртів із багатооснов-ними кислотами або їх ангідрідами. За хімічною природою вони є полімерними складними ефірами, а тому й одержали назву поліефірів. З багатоатомних спиртів найбільш практичне застосування для виробництва поліефірних смол мають етіленгліколь, гліцерин і пентаеритрит. Серед багатоосновних кислот найважливіше значення для виробництва поліефірних смол мають фталева кислота і її ангідрид, телефталева кислота, малеінова кислота і її ангідрид. Використовують також діхлорангідриди фталевих кислот.

Найважливіше значення як пластмаси мають термопластичні поліефіри з лінійною структурою, які одержують з двох основних кислот і двохатомних спиртів (і фенолів): поліетилентерефталат і полікарбонати. Стосовно низькомолекулярних поліефирні смоли лінійної будови, одержувані у вигляді грузьких рідин і воскоподібних речовин, широко використовують як пластифікатори полівінілхлориду і нітроцеллюлози.

При взаємодії двох основних кислот і їх ангідридів із трьох- та чотирьохатомними спиртами утворюються як лінійні, так і просторові полімери. Вони термореактивні і при нагріванні можуть затверджуватися, переходячи в неплавкий і нерозчинний стан. До них належать значно поширені алкідні смоли (гліфталеві і пентафталеві). Крім цих поліефірних смол важливе значення мають ненасичені поліефіри

Поліетилентерефталат. Поліетилентерефталат утворюється при взаємодії терефталевої кислоти або її метилового ефіру з

Етиленгліколем.Він являє собою твердий полімер білого або світло-кремового кольору з лінійною структурою, високим ступенем кристалічності і температурою плавлення близько 260°С. При швидкому охолодженні розплаву з нього одержують прозорі плівки.

Поліетилентерефталатна смола в нашій країні називається лавсаном (у США — декроном, в Англії — теріленом). Методом екструзії розплаву смоли з неї одержують волокна і плівки, які широко застосовуються у виробництві товарів народного споживання.

Поліетилентерефталат не розчиняється в звичайних органічних розчинниках, стійкий до дії води, жирів, мінеральних масел і багатьох органічних кислот, а також концентрованої соляної кислоти, але поступово руйнується від дії азотної і сірчаної кислот. Матеріали (волокна і плівки) із поліетилентерефталату (лавсану) під дією гарячої води не втрачають тривкості і форми. Вони використовуються, наприклад, у виробництві тканин із застосуванням лавсанового волокна, які не мнуться та стійкі до дії мікроорганізмів. Завдяки сильній міжмолекулярній взаємодії й орієнтаційному витягуванню волокна і плівки мають високу механічну тривкість. За властивостями лавсанові волокна подібні до вовни, проте перевершують вовну за стійкістю до стирання. Як і плівки, вони потребують термофіксації для запобігання їхньої усадки і зміни властивостей у процесі термічних впливів при експлуатації виробів. Рівноважна вологість лавсанових волокон (при відносній вологості повітря 65%) становить 0,4—0,5 %.

Полікарбонати. Полікарбонати — лінійні поліефіри, полімерні ланцюги яких побудовані переважно із залишків ароматичних з'єднань арилів, тому їх зараховують до класу полімерів, які називаються поліарилатами. Ароматичні ланки в макромолекулах поліакрилатів обумовлюють сильну міжмолекулярну взаємодію їхніх ланцюгів, високу механічну тривкість, а також термічну і хімічну стійкість цих полімерів. Деякі з них мають температуру плавлення вище 300°С.

Для виробництва товарів народного споживання найбільш значущі полікарбонати, які мають ( Р) свою назву завдяки тому, що ароматні ланки в їхніх ланцюгах пов'язані карбонатним зв'язкомі за хімічною будовою їх можна розглядати як складні ефіри вугільної кислоти й ароматних діоксиз'єднань. У промисловому масштабі їх одержують при взаємодії діоксидіфенілпропану і фосгену. Діоксидіфенілпропан у вигляді білого кристалічного порошку одержують конденсацією фенолу з ацетоном. Полікарбонати мають переважно аморфну структуру. Ступінь їхньої кристалічності невеликий. Після плавлення й охолодження вони перетворюються в безбарвні прозорі тверді речовини з високою теплостійкістю і винятково великою ударною міцністю. І хоча вони термопластичні, але розм'якшуються лише при температурі вище 150°С, а деякі види полікарбонатів — тільки при ЗООХ. Вони стійкі до дії води, розведених кислот і лугів, окислювачів, аліфатичних вуглеводнів, жирів і мінеральних масел, стійкі до старіння й атмосферних впливів. Багато органічних розчинників (спирти, ацетон та ін.) викликають набрякання полікарбонатів, а хлоровані вуглеводні (хлорбензол, дихлоретан та ін.) розчиняють їх.

Під дією сильних лугів полікарбонати руйнуються. Полікарбонати мають гарні механічні і діелектричні властивості і високу стійкість до старіння не тільки в звичайних умовах, але і при підвищеній температурі, а також у киплячій воді. У той же час деталі з цього полімеру відрізняються великою стабільністю розмірів, не деформуються і зберігають гнучкість (плівки) при низьких температурах (—75°С). Полікарбонати починають горіти лише при високих температурах і можуть само гаситися Завдяки цим властивостям полікарбонати стають одним із найважливіших і перспективних видів полімерів для виготовлення товарів народного споживання. Вони придатні для виготовлення корпусів радіоприймачів й іншої апаратури, футлярів для інструментів, шестерен, болтів і гайок, фото- і кіноплівки, багатьох деталей холодильників, магнітофонів, обчислювальних машин, а також труб, кранів, насосів, волокон і т.д. Висока теплостійкість і гарні оптичні властивості дозволяють застосовувати полікарбонати у світлотехніці (світильники і т.п.).

Полікарбонати не мають запаху і смаку, нечутливі до ударів, а тому дуже зручні при виготовленні тари для перевезення харчових продуктів. З них виготовляють також посуд для гарячої їжі, оскільки вони не виділяють шкідливих речовин. Плівкові матеріали з полікарбонатів прозорі, тривкі, стійкі до багаторазових вигинів, що дозволяє використовувати їх у якості матеріалів для упаковки. У них низька паро- і газопроникність. Вони мало змінюють свої властивості в межах температури від — 70°С до +140°С, тобто морозо- і теплостійкі.

Переробка полікарбонатів у вироби може здійснюватися усіма видами пластичної деформації, у тому числі і найбільш прогресивним методом — литтям під тиском (при 260—300°С). Полікарбонати, які випускаються промисловістю окремих країн, мають різні назви: в Україні — дифлон, у США — лексен, у Германії — макралон.

Алкідні смоли (алкіди). Алкідними смолами називають продукти поліконденсації фталевої кислоти (або її ангідриду) із багатоатомними спиртами. У процесі одержання їх хімічно модифікують рослинними оліями або ненасиченими жирними кислотами. За участю гліцерину і фталевого ангідриду одержують гліфталеві, а з пентаеритритом і фталевим ангідридом — пентафталеві смоли.

Алкідні смоли термореактивні і при нагріванні поступово переходять у нерозчинний і неплавкий стан через стадії, аналогічні стадіям А, В і Сфенолоформальдегідних смол. Однак затверднення їх потребує тривалого часу, що утрудняє їхнє застосування для пластмас. Загалом вони використовуються у виробництві лаків і фарб.

Ненасичені поліефіри. Ненасичені поліефірні смоли одержують за реакцією поліконденсації багатоатомних спиртів (гликоля, гліцерину) із ненасиченими двохосновними кислотами (малеїновою, метакриловою) або їхніми ангідридами (малеїновим ангідридом). Відповідно до використаної вихідної сировини їх називають поліефірмалеінатами і поліефіракрилатами. Вони використовуються у виробництві литої ізоляції, меблевих лаків і особливо склопластиків.

У процесі поліконденсації одержують грузлі або тверді ненасичені поліефіри лінійної структури, що містять у залишках нена-сичених кислот подвійні зв'язки. Завдяки цьому при додаванні мономерів (стиролу або метилметакрилату) відбувається процес сополімеризації і лінійні поліефіри перетворюються в полімери тривимірної структури.

Затверділі ненасичені поліефіри прозорі, стійкі до дії води, багатьох кислот (крім азотної), розчинів солей, спирту, хитливі до дії лугів і гарячих кислот. Вони розчиняються в ацетоні і хлорованих вуглеводнях. Застосування їх при підвищеній температурі (без деформації) припустимо до 75—80°С.

Склопластики на основі ненасичених поліефірів застосовують для виготовлення корпусів автомобілів, човнів і суден, а також у будівництві для виготовлення стін, перегородок, рам, дверей, дахів, раковин та ванн.

Епоксидні смоли (поліепоксиди). Епоксидні смоли являють собою рідкі або тверді полімерні з'єднання, що одержують з речовин, які містять у своїх молекулах епоксидну групу. Використовують реакцію взаємодії епіхлоргідриду з багатоатомними фенолами (із діоксидіфенілпропаном) в присутності лугу.

Замість двохатомних фенолів використовують також новолаки і резоли з невисоким ступенем поліконденсації.

Макромолекули утворених епоксидних смол, мають лінійну будову і включають велике число гідроксильних і кінцевих епоксидних груп.

Поліуретанові смоли.

Поліуретанові смоли характеризуються наявністю в макромолекулах так званого уретанового угруповання. За будовою і властивостями вони близькі до поліефірів і поліамідів.

Лінійні поліуретани одержують при взаємодії діізоціанатів із багатоатомними спиртами або діамінами.

Шляхом взаємодії термопластичних поліефірів, які містять гідроксил, із діізоціанатами одержують поліефіруретанові смоли, що вико рис-товуються для виготовлення шкіро- і каучукоподібних матеріалів (штучних шкір та ін.), а також легких і еластичних пінопо-ропластів, наприклад пінополіуретану (поролону). Пориста структура створюється за рахунок вспінювання при виділенні вуглекислого газу, що утворюється при взаємодії ізоціанатів із водою. Еластичний пінополіуретан використовується у виробництві меблів, одягу й ін. Жорсткий пінополіуретан має зшиту структуру і використовується як тепло- і звукоізоляційний матеріал.

Кремнійорганічні смоли. Кремнійорганічні смоли належать до класу елементоорганічних високомолекулярних з'єднань. їхні головні ланцюги містять поряд з іншими елементами атоми кремнію. За структурою ці з'єднання аналогічні типовим органічним синтетичним смолам, але подібні також із силікатами — неорганічними речовинами. Це обумовлює одну з найважливіших особливостей кремнійорганічних смол — їхню високу теплостійкість. У макромолекулах кремнійорганічних смол головні ланцюги побудовані з кремнію і кисню, з'єднаних між собою силоксановим зв'язком, а бічні ланцюги являють собою звичайні вуглеводородні радикали.

Кремнійорганічні смоли мають ланцюгоподібну або сітчасту будову, тому можна одержувати як термопластичні, так і термореактивні продукти. Вихідною сировиною для їхнього виробництва найчастіше є чотирьоххлористий кремній і ефіри ортокремнієвої кислоти, наприклад етиловий ефір ортокремнієвої кислоти.