2. Міжнародний ринок облігацій:

1. Міжнародні облігації: основи

Облігація - це борговий фінансовий інструмент, за яким позичальник (емі­тент) зобов'язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу.

Термін «міжнародні облігації» вживається у широкому та вузькому зна­ченнях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові докумен­ти , які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, - і облігації, і но­ти. У вузькому — лише міжнародні облігації. Надалі вживатиметься даний те­рмін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій:

• Іноземні облігації;

• Єврооблігації, або євробонди.

Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфе­ри та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій - іноземні облігації та єврооблігації, - дістали назву глобальних облігацій.

Учасники міжнародного ринку облігацій.

Однією з характерних особливостей міжнародного ринку цінних паперів є різнорідність його учасників, які визначають як попит, так і пропозицію фі­нансових інструментів. До основних учасників цього ринку належать міжна­родні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнарод­них цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках:

• Наднаціональні інституції— насамперед міжнародні фінансові ор­ганізації, такі як Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Між­народна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконст­рукції і розвитку;

• Суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвину­тих країн, так і країн, що розвиваються;

• Субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а та­кож органи муніципальної влади;

• Квазісуверенні позичальники — державні і напівдержавні установи та агенції

• Фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки;

• Корпорації не фінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації.

Основними покупцями міжнародних цінних паперів є міжнародні інвес­тори, які поділяються на дві групи: 1) роздрібні інвестори — приватні особи; 2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хедж - фонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на профе­сійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні облігації. Втім, на ринку єврооблігацій, і на ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають.

На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвести­ційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами.

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Основна відмінність між ними у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються у певному географічному місці. На сучасному етапі емісія єврооблігації значно перевищує емісію іноземних облігацій.

Іноземні облігації — це цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі в національній валюті.

Їх емісія регламентується законодавством по цінних паперах країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.

Залежно від країни емісії іноземні облігації можуть мати спеціальні назви: Yankee Bonds – у США, Samourai Bonds - в Японії, Chocolate Bonds – у Швейцарії.

Єврооблігації є борговими зобов'язаннями, що випускаються позичальником для отримання довгострокової позики на євроринку. Як правило, такі облігації розміщуються одночасно на фі­нансових ринках декількох країн. Валюта єврооблігаційної пози­ки для кредиторів є іноземною, хоча для окремих кредиторів може бути й національною. Гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом.

Єврооблігації мають декілька різновидів:

• звичайні облігації з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики;

• облігації з плаваючою відсотковою ставкою (використову­ються у період різких коливань відсоткових ставок);

• облігації, що конвертуються в акції; цей вид облігацій приносить їх власнику дохід менший, ніж попередні два види, але через певний термін власник облігацій має право обміняти їх на акції компанії-позичальника;

• облігації з нульовим купоном, відсотки по яких враховують­ся при встановленні емісійного курсу; за певних умов такі облігації надають їх власникам додаткові пільги;

• облігації, що поєднують риси наведених вище видів облігацій.