Грошово - кредитна політика Центрального банку
Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.
Розробка та реалізація грошово-кредитної політики - це ключова функція Центрального банку. Основною метою грошово-кредитної політики є забезпечення внутрішньої стабільності національної грошової одиниці. Весь інструментарій грошово-кредитної політики повинен бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом та пропозицією грошей.
До основних типів грошово - кредитної політики (ГКП) слід віднести:
1. Політика "дорогих" грошей (рестрикція) – спрямована на зменшення пропозиції грошей через стискання обсягів грошової та кредитної емісії (підвищення норм обов’язкового резервування, облікової ставки НБУ тощо). Наслідок – кредит в економіці стає дорогим.
2. Політика "дешевих" грошей (експансія) – спрямована на збільшення пропозиції грошей і полягає у забезпеченні доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів (дешеві кредити).
Основними цілями ГКП є ієрархічно пов'язані між собою наступні цілі: стратегічні, проміжні, тактичні.
Стратегічні цілі передбачають:
збалансування економічного розвитку;
забезпечення оптимальної зайнятості;
стримування інфляції.
Проміжні цілі:
пожвавлення ринкової кон’юнктури;
стримування ринкової кон’юнктури.
Тактичні:
зміна грошової маси;
зміна процентної ставки тощо.
Стратегічні цілі можуть бути кінцевими щодо загальноекономічної політики держави. Проміжні цілі є підтримкою досягнення стратегічних цілей, тактичні ж цілі мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити проміжні цілі ГКП
До суб'єктів ГКП відносять:
банківська система - це центральний та комерційні банки;
урядові структури - це Мінфін або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Інструментами грошово - кредитної політики є:
1. Операції на відкритому ринку зводяться до купівлі—продажу НБУ цінних паперів держави. Коли Центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, то грошова маса в економіці зростає. У цьому разі у зв'язку зі зростанням резервів (вільних коштів банку) збільшується кредитний потенціал останніх. При продажу ЦП відбувається зниження грошової маси.
2. Обов'язкові резерви - є часткою (відсотком) банківських депозитів та інших пасивів, яка має зберігатися у формі касової готівки та їх депозитів на коррахунку центрального банку.
Змінюючи норму (%) обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту:
- Якщо норма обов'язкових резервів зменшується, банки мають на руках більше вільних резервів, тобто можливість кредитування зростає, пропозиція грошей збільшується.
- Коли норма резерву підвищується ці можливості звужуються (у банків є менше грошей для кредитування економіки, пропозиція знижується).
3. Облікова політика - полягає у регулюванні обліковою ставкою НБУ. Облікова ставка (ставка рефінансування) – ціна, за якою НБУ надає кредит комерційним банкам. На суму цього кредиту збільшуються вільні резерви банку і його кредитний потенціал.
Якщо вона знижується, то в банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується пропозиція грошей. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.