Емпіричні соціологічні дослідження

Вони домінують на початковому етапі пізнавального процесу. На відміну від теоретичного дослідження (у межах якого соціолог оперує науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ) в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Емпіричне дослідження є не тільки нагромадженням і відбором соціальних фактів, що підтверджують чи спростовують теоретичні гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження (аналіз документів, опитування, спостереження, соціальний експеримент) дають змогу зареєструвати соціальні факти, що є базою для подальших теоретичних пошуків та узагальнень.

Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має специфічну організаційну структуру, яка відрізняється від структури традиційної теоретичної діяльності. Охоплюючи елементи теоретичного знання, необхідного для попереднього аналізу предмета дослідження, емпіричне дослідження потребує вирішення багатьох організаційних проблем, володіння професійними дослідницькими прийомами та засобами здобування первинної соціологічної інформації, математичними методами опрацювання та аналізу статистичного матеріалу. Важливе значення має також вміння встановити контакт із людьми, щоб одержати якісну інформацію.

Отже, проведення соціологічного дослідження є своєрідним мистецтвом, вимагає не тільки володіння специфічними соціологічними знаннями і навичками, а й значного професійного досвіду та певних морально-психологічних якостей.

3/ Функції соціології

Будь-яка гуманітарна наука виконує низку специфічних та універсальних функцій, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу опти-мізувати процеси, відносини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства, основні завдання, які вона ставить перед собою, реалізуються через ЇЇ основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну.

Відсутність серед учених єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які соціологія повинна вирішувати, а також із різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології:

— теоретично-пізнавальна (пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів);

— практично-перетворювальна (завдяки їй відбувається участь соціології у виробленні практичних рекомендацій та пропозицій щодо поліпшення ефективності управління різними соціальними процесами);

— світоглядно-ідеологічна (зумовлена участю соціології у формуванні наукової ідеології).

Крім того, як й інші науки, соціологія виконує деякі специфічні функції: прогностичну, гуманістичну, просвітницьку, інструментальну, соціально-технологічну.

ТЕОРЕТИЧНО-ПІЗНАВАЛЬНА ФУНКЦІЯ

Ця функція спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, робить висновки про закономірності розвитку суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування, розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії дають науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку як суспільства загалом, так і його окремих сфер, вказують реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та

спільноти, їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

ПРАКТИЧНО-ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНА ФУНКЦІЯ

Тісно пов'язана з теоретично-пізнавальною. Єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Практична її функція виявляється насамперед у тому, що вона виробляє науково обґрунтовані прогнози стосовно розвитку суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу побачити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства загалом, так і конкретних регіонів. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження, практичні рекомендації соціологів належать до двох груп соціальних чинників: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні — це умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, а також конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту з'допомогою соціологічного дослідження. Ця інформація є основою аналізу та вироблення конкретних рекомендацій. До суб'єктивних аспектів належать мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо. Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

СВІТОГЛЯДНО-ІДЕОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ

Спрямована на забезпечення наукової дискусії з іншими концепціями, поширення наукової ідеології, формування у широких верств населення соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль в її реалізації відіграють соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте з їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.

ГУМАНІСТИЧНА ТА КУЛЬТУРНА ФУНКЦІЇ

Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є дуже важливим чинником, який сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, — головний принцип дослідницької та викладацької роботи, що супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Незважаючи на те, що соціологія здебільшого має справу з великими масами людей і оперує статистичною інформацією, все актуальнішим стає положення про те, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи в його ставленні до людей загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.

Різноманітними є зв'язки соціології та культури. По-перше, соціологія виробляє культурні цінності, засоби вдосконалення й облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини; по-друге, одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій важливій для людини і суспільства сфері.

ОПИСОВА ФУНКЦІЯ

Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних наукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності досліджуваних соціальних об'єктів. На основі його результатів роблять практичні вис-

новки та приймають відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.

ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ

Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація — один із найоперативніших видів соціальної інформації. Вона використовується соціологами для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення «зворотного зв'язку» з підлеглими (якщо замовником є керівник підприємства), з населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з постійним ускладненням соціального життя значення соціальної інформації в управлінні суспільством зростатиме, її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.

ПРОГНОСТИЧНА ФУНКЦІЯ

Реалізується через соціальні прогнози. В сучасних умовах соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням і обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ці самі тенденції, а також на зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників та наступне моделювання досліджуваного процесу — один із найскладніших видів наукової праці.

КРИТИЧНА ФУНКЦІЯ

На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

ФУНКЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

Полягає у виробленні й науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, удосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Вона реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.

ФУНКЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії на соціальні системи, організації, інститути, процеси з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства і об'єкта управління.

Сучасна соціологія все більшого значення надає соціальній інженерії. Ця тенденція пов'язана із зростанням потреб у соціальному проектуванні, об'єктом якого стають зв'язки та відносини у різних сферах суспільного життя на всіх рівнях: суспільство загалом, регіон, трудовий колектив тощо.

Пізнавальні завдання сеціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Але цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності щодо трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що становить сутність соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічної функції є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв проведення ділових ігор різних видів — від імітаційних до організаційно-діяльних. Таким чином, соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

Цей перелік функцій соціологічної системи знання не вичерпує всіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виділити ще функції окремих галузей, фундаментальних та прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації всіх функцій залежить від характеру суспільних закономірностей, соціальних умов, від

рівня організації соціологічної діяльності, розмаїття зв язків соціології з життям суспільства, а також від професійної підготовки соціологічних кадрів.

У соціальній діяльності функції соціології співпрацюють, пронизуючи всі її сфери. Розглянувши їх розмаїття у вивченні й прогнозуванні суспільних процесів, можна зробити висновок про величезну роль соціології у перебудові українського суспільства.

Найважливіші напрями досліджень вітчизняної соціологи:

— вироблення спільно з іншими суспільними науками сучасної концепції громадянського суспільства;

— цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

— вивчення соціальної структури сучасного суспільства в її різноманітних вимірах. Йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування в умовах приватизації нових соціальних груп і верств суспільства;

— вивчення національних проблем в умовах розбудови державності в Україні, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями та народностями;

— вироблення оптимальної соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

— вивчення мотивації трудової діяльності працівників, їх ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

— аналіз нових для нашого суспільства проблем, пов'язаних з розвитком демократії, гласності, політичного плюралізму, багатопартійності, зародженням масових громадянських рухів;

— вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення.

Отже, соціологія як наука представлена трьома рівнями пізнання: теоретичною соціологією, спеціальними соціологічними теоріями (теоріями середнього рівня) та емпіричними соціологічними дослідженнями.

Знання структури соціологічної науки дає змогу з'ясувати і її функції, серед яких виділяють теоретично-пізнавальну, практично-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну та ін. Ознайомлення зі структурою, функціями цієї науки допомагає з'ясувати принципові її можливості у вивченні сучасного суспільства, зв'язки з іншими науками, уточнити зміст теоретичних розробок, наукових прогнозів.

Соціологічні методи дослідження: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування

Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйнят­тя явищ об’єктивної дійсності, у ході якого ми дістаємо знання про зовнішні сторони, властивості та стосунки об’єктів, що вив­чаємо. Спостереження у соціологічному дослідженні є методом збирання первинної інформації про об’єкт, який вивчається, шля­хом прямої реєстрації подій, що стосуються цього об’єкта і від­повідають цілям дослідження.

На відміну від звичайного спостереження, в соціології у науковому спостереженні наперед планується його органі­зація, розробляється методика реєстрації, обробки та інтер­претації даних, що дає змогу забезпечити відносну надійність інформації.

Спостереження у соціологічних дослідженнях мають низ­ку особливостей. Перша з них стосується зв’язку спостерігача з об’єктом. Соціолог спостерігає соціальні процеси та ситуа­ції, суспільство, до яких він сам належить, з якими пов’яза­ний та від яких безпосередньо залежить. Цей нерозривний зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження позначається на сприйнятті дослідником соціальної дійсності, на розумін­ні соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів, а та­кож на інтерпретації явищ, які спостерігаються. Сприйняття спостерігачем соціальної дійсності завжди позначається на його світогляді. Об’єктивність соціального дослідження поля­гає в тому, щоб критерії наукового дослідження були чітко визначені, не підмінялись емоціями, моральними та іншими ціннісними критеріями.

Друга особливість полягає у тому, що спостерігач не може зовсім позбутися емоційності сприйняття соціальних явищ. При цьому вона тим вище, чим тісніше дослідник пов’язаний з об’єктом спостереження. Це завжди слід враховувати як один з можливих чинників викривлення інформації.

ign: justify;">Третя особливість стосується складності повторного спос­тереження, тому що соціальні процеси повсякчас змінюють­ся і рідко бувають ідентичними. У зв’язку з цим спостережен­ня має бути дуже ретельним.

Головним об’єктом спостереження у соціології є поведін­ка окремих людей та соціальних груп, а також умови їх діяльності.

Метод спостереження цінний саме тим, що дає змогу без­посередньо фіксувати реальні поведінські акти. Але спостере­ження фіксує факти поверхового рівня та вельми вузького ко­ла. Це й зумовлює те, що спостереження рідко використову­ється як основне джерело соціологічної інформації.

За ступенем формалізації спостереження поділяють на неструктуралізовані та структуралізовані. У неструктуралізова-ному спостереженні (такому, що не не контролюється) дослідник не визначає наперед, які саме елементи процесу, що вивчається, він буде спостерігати. У цьому разі немає суворого плану, визначено лише безпосередній об’єкт спостереження.

Структуралізоване спостереження (контрольоване) — це та­ке, при якому соціолог наперед визначає, які з елементів про­цесу, що вивчається, мають найбільше значення для його дослідження, та складає спеціальний план запису спостере­ження до початку збирання інформації.

Залежно від ступеня участі спостерігача у ситуації, що досліджується, розрізняють включне (з участю) та невключне (без участі) спостереження.

При невключному спостереженні дослідник перебуває поза об’єктом, що вивчається, лише фіксуючи те, що відбувається.

Включним є такий різновид спостереження, за якого до­слідник безпосередньо є учасником процесу, що вивчається, перебуває у контакті з людьми, яких він спостерігає, та бере участь у їх діяльності.

За місцем впровадження та умовами організації спостере­ження поділяються на польові та лабораторні.

За регулярністю проведення можна розрізняти спостере­ження систематичні та випадкові.

Експеримент у соціологічних дослідженнях — це засіб от­римання інформації про кількісну та якісну зміну показників діяльності та поведінки соціального об’єкта внаслідок впливу на нього деяких чинників, що управляються та контролюють­ся (змінних).

Змінна, що управляється та контролюється дослідником, називається незалежною. Вона визначається як експеримен­тальний чинник (експериментальна змінна). Чинник, зміна якого визначається незалежною змінною, називається залеж­ною змінною.

Незалежна змінна повинна відбиратися так, щоб її легко було спостерігати та вимірювати.

Соціальний експеримент має дві функції: досягнення ефекту в практичній діяльності, тобто отримання певного ефекту управління соціальною системою, та перевірка науко­вої гіпотези.

За способом створення експериментальної ситуації роз­різняють експерименти реальні, тобто практичне освоєння дійсності у межах деякої матеріальної моделі, та уявні, тобто ті, які здійснюються у свідомості людини.

За часовим напрямом процесу експериментування бува­ють проективні, ретроспективні та експерименти, які оціню­ють стан процесу в даний момент часу.

За характером логічної структури доказу гіпотез розрізня­ють паралельні та послідовні експерименти. В паралельному експерименті висновки щодо ефективності новоутворення, що перевіряється, робляться за допомогою порівняння стану досліджуваного процесу в експериментальній та контрольній групах. В умовах послідовного експерименту аналізується ди­наміка стану об’єкта дослідження «до» та «після» введення в дію експериментального чинника.

За характером умов експерименти поділяються на польові (коли об’єкти перебувають у природних умовах) та лабора­торні (коли експеримент здійснюється у штучно створеному середовищі).

За наявністю або відсутністю впливу дослідника на ство­рення експериментальної ситуації розрізняють контрольова­ні та природні експерименти. В контрольованому експеримен­татор сам уводить в дію експериментальний чинник як гіпо­тетичну причину змін, що припускаються у майбутньому. В природному експерименті дослідник тільки спостерігає та чекає, доки в досліджуваному об’єкті настане чітко виражена зміна, що його цікавить, яка відіграла роль незалежної зміни.

За ступенем розробленості соціальної проблеми виділяють експерименти, що уточнюють, та експерименти, які вирішують.

За ступенем практичного напряму експерименту виок­ремлюють дослідні та інноваційні експерименти.

Аналіз документів відіграє істотну роль у соціальному пізнанні, що зумовлено їх місцем у суспільному житті.

Документом (від лат. documentum — приклад, взірець, до­каз) в соціології вважається спеціально створений людиною предмет, який призначений для передавання чи зберігання інформації.

Документи можна класифікувати за низкою підстав.

1. Залежно від засобу фіксації інформації:

1) письмові документи (рукописні, друковані), в яких ін­формація викладена у формі буквеного тексту.

Джерелами цього типу документів для дослідника є нор­мативний матеріал, державні архіви, архіви підприємств і ор­ганізацій, преса, наукові публікації, особисті документи, по­середня документація (довідники, навчально-педагогічна та художня література);

іконографічні документи (картини, кіно-, відео-, фото­документи, малюнки та ін.);

статистичні документи.

Вони містять дані та судження у кількісній (чисельній) формі, систематизовані та зведені до таблиць, графіків, схем тощо. Статистичні спостереження проводяться постійно і де­тально фіксують громадське життя з багатьох сторін протя­гом тривалого часу;

4) фонетичні документи (магнітофонні записи, грамза­писи).

2. За статусом:

1) офіційні документи, які переважно відображають су­спільні зв’язки і передають колективні точки зору.

Офіційними документами називаються всі документи, що мають службовий характер, тобто в тій чи іншій формі були складені, затребувані та затверджені державними або гро­мадськими органами, установами тощо;

2) неофіційні документи.

До них належать ділові записи, пропозиції та проекти рішень, листи, автобіографії, заяви, виступи, особисті но­татки тощо.

3. Залежно від джерела інформації:

первинні;

вторинні.

У першому випадку йдеться про описування конкретних ситуацій, про висвітлення діяльності окремих осіб, органів.

Вторинна інформація має узагальнений, аналітичний ха­рактер, у ній, як правило, відображені глибші соціальні зв’язки.

4. За своїми функціональними особливостями:

інформаційні;

регулятивні;

комунікативні.

культурно-виховні.

Звичайно при цьому скоріше підкреслюється основна, провідна спрямованість документа, однак частіше він вико­нує водночас кілька функцій.

5. За цільовим призначенням:

1) документи, які створені незалежно від дослідника. До них належать усі документи, існування яких ні прямо, ні опо­середковано не обумовлено технікою проведення соціологіч­ного дослідження:

офіційні документи, які пов’язані з темою дослідження;

статистичні відомості;

матеріали преси;

особисте листування тощо;

2) документи цільові, тобто ті, які підготовлені згідно з програмою, завданнями соціологічного дослідження. Ця гру­па документів включає:

відповіді на відкриті запитання анкети та тексти ін­терв’ю;

записи спостережень, які відображають поведінку рес­пондентів;

довідки офіційних і громадських організацій, які вико­нані за ініціативою, на замовлення дослідників;

статистичну інформацію, яку отримано, узагальнено і орієнтовано на певне соціологічне дослідження.

Існує кілька методів аналізу документів. Зовнішній аналіз — аналіз контексту всіх обставин, які супроводжували появу документа. Мета цього аналізу — встановити вид документа, його форму, місце та час його появи, автора, ініціатора, мету його створення, його надійність та вірогідність.

Внутрішній аналіз — це дослідження змісту документа. При цьому перш за все визначається повнота інформації, а також її вірогідність.

Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті те­оретичних завдань дослідження.

Значно підвищують об’єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема метод юри­дичного тлумачення закону, який являє собою сукупність певних правил; спеціалізовані логіко-семантичні методи ана­лізу юридичної мови та ін.

Класичні, традиційні методи аналізу — це сукупність опе­рацій, яка дає можливість інтерпретувати текст залежно від поставлених дослідником цілей.

Традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звес­ти нанівець усю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами й підходами до проблеми, що розглядається. Це суб’єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, тут інтерпре­тація документа (документів) повністю залежить від тих наста­нов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу.

До цього часу йшлося про традиційний (класичний) ана­ліз документів, під яким розуміють усе різноманіття розумо­вих операцій, які спрямовані на інтерпретацію документа.

Але прагнення позбавитися можливої суб’єктивності тра­диційного аналізу, а також потреба у вимірюванні соціаль­них ознак зумовили виникнення іншого типу аналізу — фор­малізованого (кількісного), або контент-аналізу.

Його сутність полягає у з’ясуванні змістових одиниць, які можна однозначно фіксувати та перекладати у кількісні по­казники за допомогою одиниць обчислювання.

Змістові одиниці визначаються згідно з концепцією до­слідження. Вони повинні відображати провідну ідею тексту. Індикаторами одиниць можуть бути окремі поняття, теми, події, імена людей. Кількісна оцінка здійснюється за допомо­гою одиниць обчислювання. Як одиниці обчислювання вико­ристовують частоту з’явлення ознак у тексті, обсяг тексту, який містить одиницю.

Контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення до­кументів, який характеризується об’єктивністю висновків і су­ворістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійснос­ті, які висловлюють, чи, навпаки, приховують у документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження.

Контент-аналіз використовують, коли потрібна макси­мальна точність і є великий обсяг несистематизованого мате­ріалу.

Обмеженість формалізованого аналізу полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників.

Традиційний та формалізований аналіз доповнюють і компенсують недоліки один одного.

Опитування — найпоширеніший, універсальний метод збирання інформації у соціологічних дослідженнях.

Цей метод одержання первинної соціологічної інформації грунтується на усному або письмовому зверненні до сукуп­ності людей з питаннями, зміст яких є проблемою дослі­дження на емпіричному рівні.

За місцем проведення розрізняють опитування за місцем мешкання та місцем роботи.

За характером взаємодії можна виділити два основні різ­новиди опитування: анкетування та інтерв’ювання, кожен з яких трапляється у багатьох різновидах.

За засобами спілкування між дослідником та респондентом анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються на сто­рінках газет чи журналів з проханням переслати у редакцію відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (опитники роздаються групі осіб, згуртованих в одному місці).

Пресова та поштова анкети звичайно дають низький відсо­ток повернення, що потребує додаткових зусиль для забезпе­чення репрезентативності.

Інтерв’ю, тобто бесіда, що проводиться за певним планом, може бути особистим і телефонним.

Розрізняють клінічні (глибокі, довгочасні) інтерв’ю та фоку­совані (короткочасні).

Анкетування проводять за допомогою анкети. Анкета — це впорядкований за змістом та формою набір питань та ви­словлювань, втілений у вигляді опитного листа, який само­стійно заповнюється тим, хто опитується, за зазначеними в опитнику правилами.

Анкета починається зі звернення, у якому викладають ме­ту опитування, пояснюють зміст, а якщо треба — правила за­повнення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування та поступово вводити рес­пондента у проблематику, що досліджується.

Потім подаються змістовні запитання, які чергуються з фільтрами, контрольними та функціонально-психологічни­ми запитаннями.

Завершує анкету так звана паспортичка, тобто відомості про стать, вік, освіту, сімейний стан, стаж роботи опитувано­го (респондента).

Об’єктом інформації можуть бути різні сторони життя лю­дей, їх суб’єктивний стан, спостереження за подіями, які від­буваються. Як ставити запитання, які належать до різних відо­мостей, щоб підвищити вірогідність, надійність відповідей?

В першу чергу треба звернути увагу на лексику опитуван­ня. Для кожного типу аудиторії експертним шляхом можна встановити оптимальну довжину речень (припустимо, понад 20 слів — важке запитання, менше 5 — занадто спрощене), рі­вень складності граматичної структури (складносурядні ре­чення та фрази, які містять надмірну кількість загальних тер­мінів, і т. ін.), та ступінь зрозумілості основних термінів.

Якісний рівень сенсу запитання — другий важливіший критерій. Не можна формулювати запитання з подвійним за­переченням, а при опитуваннях експертів небезпечно вико­ристовувати щоденну лексику. Термінологія має підкреслю­вати особливе ставлення дослідника до опитуваного фахівця та зважати на тип його мислення.

Помилково змішувати програмні запитання, тобто ті, що націлені на одержання запрограмованої інформації, та анкет­ні запитання, які адресовані респондентові.

Третій критерій — оцінка труднощів формулювання запи­тання: рівня компетентності, пригадування подій, уявлення гіпотетичної ситуації, обчислення (наприклад, середнього до­ходу), порівняння значної кількості окремих подій, спостере­жень і т. ін. Повнота та глибина інформації істотно залежать від загального рівня розвитку та кругозору респондентів.