3.3 Англо-голландське протистояння 50–70-х років

Скинувши гніт іспанського абсолютизму, Голландія протягом кінця XVI–XVII ст. перетворилася у велику торгово-морську країну. Користуючись своїм особливим положенням між північними й південними морями, голландці незабаром стали посередниками в загальноєвропейській торгівлі, затьмаривши колишнє значення великої німецької Ганзи. Її торговий флот був найбільшим у світі й на середину XVII ст. налічував близько 30 тис. морських суден [20, 263].

Використавши свій могутній фінансово-економічний потенціал, Голландія сконцентрувала свою увагу на освоєнні віддалених морських шляхів і відвоюванні колоніальної торгівлі в іспанців і португальців. Голландці витіснили португальців з Індії, островів прянощів Молуккського архіпелагу, потім із Цейлону й Малакки. Шляхом створення торгових компаній, таких як Ост-Індська (1602 р.), Голландія поставила під свій контроль торгові шляхи в Тихому, Індійському, Атлантичному океанах, захопивши території на сході від мису Доброї Надії й до Магелланової протоки [41, 64].

Ост-Індська компанія користувалася правом виняткової торгівлі в цьому регіоні і взяла у свої руки добування пряних продуктів, гвоздики, перцю, кориці, мускату, які тоді високо цінувалися в Європі. Щоб виключити можливість контрабанди, торгівлю прянощами зосередили в місті Батавії на острові Яві. Всі продукти, що надходили з різних частин Індії, попередньо привозили в Батавію, так само, як колоніальні товари, що призначалися для Англії, Франції та інших країн Європи, проходили винятково через Амстердам [26, 90].

Вся політика Голландії в XVII ст. базувалася на спробах повного усунення своїх торгівельних суперників і встановлення повсюдної монополії. Протидія цій політиці призводила до численних конфліктів з урядами тих держав, торгові інтереси яких вона обмежувала. Так, голландські претензії на зовнішньоторговельну монополію зустрічали активну відсіч у Московській державі, Швеції, Данії, однак, як правило, справа не доходила до відкритих зіткнень, оскільки торгівля в цих країнах носила достатньо взаємовигідний характер. До того ж промислове виробництво в зазначених країнах не носило такого інтенсивного характеру, як в Голландії, що дозволяло багатьом голландським товарам панувати на ринках цих країн [20, 263].

Зовсім інакше складалися торгові відносини Голландії з Англією. Голландські купці зустрічали з боку англійців активну і жорстку конкуренцію на європейських ринках. В сфері колоніальних завоювань вони теж були запеклими суперниками. Подекуди загострення боротьби за ринки збуту товарів призводило до того, що обидві країни опинялися на межі відкритих воєнних виступів [41,64].

Традиційні ринки збуту англійських товарів успішно захоплювалися голландцями. Голландські купці витісняли англійців із ринків Московії і балтійських країн, північноамериканських колоній і країн Східної Азії, на Середземному морі і на узбережжі Західної Африки. В 1617–1618 р.р в районі Зондських і Молуккських островів між торговими компаніями обох держав навіть відбулися збройні зіткнення. У роки громадянської війни в Англії голландська буржуазія, скориставшись слабкістю Англії, посилила наступ на її позиції в міжнародній торгівлі [5,765].

Після перемоги Англійської буржуазної революції наступив короткотривалий період англо-голландського зближення. У Гаазі і Лондоні відбувалися переговори про укладення тісного військово-політичного союзу і розподіл сфер впливу. Проте суперечності між Голландією і Англією виявилися сильнішими за ті чинники, які зближували ці дві держави [37, 287].

В основі зміненого курсу англійської політики по відношенню до Голландії лежав протекціоністський підхід. З врахуванням своїх економічних інтересів буржуазний парламент Англії здійснив низку політичних акцій, спрямованих проти голландського посередництва у торгівлі з європейськими державами. Серед них – ухвалення «Навігаційного акту» (1651), відповідно до якого в Англію можна було ввозити іноземні товари тільки на англійських кораблях або суднах товаровиробника. У такий спосіб підривалася голландська посередницька морська торгівля. [20, 264]. Уряд Голландії відкрито заявив про свою незгоду з рішенням англійського парламенту і закликав скасувати документ, що обмежував торгівлю голландців. Відмова англійців скасувати акт послужила однією з причин першої англо-голландської війни (1652–1654) [37, 287].

Війна між морськими силами Англії і Голландії в основному відбувалася у вигляді грандіозних морських битв, у кожній з яких нерідко брало участь з обох сторін понад 200 кораблів із загальною кількістю матросів в 20–30 тис. чоловік. Незважаючи на високі бойові якості голландських моряків і навігаційну майстерність голландських адміралів на чолі з Мартіном Тромпом, голландський флот все ж таки було розгромлено у вирішальних битвах в червні-липні 1653 року. Голландські торгові судна, розсіяні по всьому світу і не ескортовані військовою охороною, легко ставали здобиччю англійців. Великих втрат зазнав також голландський риболовецький флот. Блокада голландського узбережжя англійським флотом літом 1653 року виявила найслабшу сторону голландської економіки – її надмірну залежність від зовнішньої торгівлі: блокада ледве не привела Голландію до катастрофи [12, 521]. Причини поразок голландського флоту пояснюють перевагою англійської військової організації і воєнної техніки, створеної в ході громадянської війни, а також наявністю в англійців досвіду проведення широкомасштабних бойових операцій на морі [12, 522].

За мирним договором, підписаним у Вестмінстері 15 квітня 1654 р., Голландія визнала «Навігаційний акт» і зобов’язалась відшкодувати збиток, завданий англійській Ост-Індській компанії з 1611 року. Цей мир ознаменував початок відступу Голландії перед Англією в торговому суперництві [20, 264].

Не дивлячись на поразку Голландії, перша англо-голландська війна не розв’язала суперечностей між країнами. Ще в роки протекторату відносини між ними не раз загострювалися. Голландська дипломатія кілька років безуспішно домагалася від Англії скасування «Навігаційного акту», що завдавав значних збитків голландській стороні [37, 287].

Реставрація Стюартів в Англії не пом'якшила англо-голландське суперництво. Двір Карла II був матеріально і політично зацікавлений у військових авантюрах проти голландської буржуазії і проводив агресивну політику, відчуваючи легку здобич. Новий «Навігаційний акт», виданий Карлом II в 1660 р., був ще менш прийнятним для голландців, порівняно з актом 1651 р. В 1663 р. англійці атакували головне джерело голландської работоргівлі – західноафриканські порти, а наступного року захопили Новий Амстердам в Північній Америці і перейменували його у Нью-Йорк. Ці зіткнення в колоніях послужили формальним приводом нової англо-голландської війни, яка розпочалася в 1666 році [26, 174].

Головним театром військових дій були Північне море, Англійський канал і Дуврська протока. Якщо в першій англо-голландській війні основним об’єктом дій англійців були голландські морські комунікації, то у другій війні стратегічна мета англійського флоту полягала у завоюванні панування на морі шляхом розгрому голландського флоту [12, 523].

Голландці значно посилили свій флот з часу першої війни і поліпшили його організацію. Перейнявши досвід англійців у веденні морських битв, голландський флот під командуванням де Рюйтера 11 -14 червня 1666 року завдав англійцям поразки у морському бої в протоці Па-де-Кале. Після цього 19 липня флот голландського адмірала де Рюйтера прорвався до гирла Темзи й заблокував його, загрожуючи Лондону [20, 265].

Такий поворот подій був настільки несподіваним для англійської сторони, що у цій ситуації англійці були змушені 31 липня 1667 р. підписати Бредський договір. Голландці втратили свої колонії у Північній Америці, визнавши право англійців на Новий Амстердам, але домоглися пом'якшення умов «Навігаційного акту», отримали Суринам (Гвіану) в Південній Америці і зберегли захоплений у англійців острів Пулоран (Молуккські острови) [5, 766].

Виникнення двох воєн протягом одного десятиліття між високорозвиненими на ті часи державами змусило багатьох політиків по-новому подивитись на ті суперечності, що призводили до воєнних дій. Необхідно було усунути ці протиріччя більш цивілізованим шляхом. Мова йшла про розподіл ринків збуту ненасильницькими, мирними методами. Вже в ході другої англо-голландської війни відбулись певні зміни у відносинах між обома державами. Відхід англійців з Індонезії, а голландців з Північної Америки фактично означав розподіл сфер впливу між голландською і англійською буржуазією [37, 287].

І хоча протиріччя між сторонами ще не були повністю врегульовані, проте їхня гострота була знята. Тому третя англо-голландська війна (1672–1674) вже не носила такого запеклого характеру, як у попередні роки. Головним супротивником Голландії цього разу виступила Франція, для якої завоювання Голландії було однією з умов встановлення гегемонії в Європі. Багато дослідників вважають, що Англію втягнув у війну Карл II, пов'язаний таємними зобов'язаннями з Людовіком XIV. Англійську буржуазію вдалося також спокусити обіцянками приєднання до Англії голландського острова Валхерн і міст Бріля і Кадзанда; Шельда опинилася б таким чином, відкритою для англійської торгівлі, а голландське узбережжя – під контролем англійського військового флоту [20, 266].

План союзників передбачав наступ проти Голландії з трьох напрямків: з моря – англо-французький флот, з півдня – французька армія, зі сходу – армія німецьких князів. Голландці вирішили на суші оборонятися, спираючись на систему укріплень, а на морі активними діями не допустити з’єднання англійського і французького флотів і завдати їм поразки [12, 523]. У березні 1672 р. англійський флот атакував голландські торговельні судна. У квітні французька армія вторглась у Голландію й підійшла до Амстердама. Перед загрозою втрати національної незалежності голландці відкрили шлюзи й, затопивши частину території, зупинили просування супротивника.

На морі де Рейтер спрямував головний удар проти сильнішого англійського флоту і зумів організувати надійний захист голландського узбережжя [5, 766].

Перемоги голландського флоту викликали незадоволення буржуазії. Після поразки в бою при Текселі (21 серпня 1673 р.) Англія вийшла з союзу з Францією й 19 лютого 1674 р. під тиском громадськості уклала з Голландією мир на основі статус-кво. Мирний договір суттєво не змінив становище сторін, хоч і став моральною перемогою голландців. Війна ж з Францією продовжувалася до 1678 р., коли був укладений Німвегенський мир, що зупинив кровопролиття [20, 268].

Отже, у середині XVII століття Англія вийшла на широку арену боротьби за торгову, морську і колоніальну гегемонію. У цій боротьбі суперником Англії була Голландія, з якою вона зіштовхувалася всюди у віддалених морях, особливо біля берегів Америки, де у голландців була своя колонія – Новий Амстердам, і в Ост-Індії. У трьох кровопролитних морських війнах другої половини XVII століття голландська торгово-колоніальна першість була зламана.

Незважаючи на те, що Голландії вдалося зберегти майже всі свої колоніальні володіння (окрім північноамериканських), подальше зміцнення воєнно-морського флоту Англії та її прискорений промисловий розвиток змусили голландців відмовитися від суперництва з нею.