Суб'єкт політичної влади

Ним є джерело активної предметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Існує думка, що поняття «суб'єкт влади» і «носій влади» нетотожні. Суб'єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади — державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних" груп. Такий поділ є відносним. Побутує й інша класифікація владних суб’єктів. Згідно з нею суб'єкти влади умовно поділяють на первинні й вторинні:

1. Первинним суб'єктом за республіканського, демократичного правління є народ —- носій суверенітету і єди­не джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосе­редньо і через органи державної Влади та місцевого Само­врядування. Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади' є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів 'і цілей; неосновними — невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо.

2. Вторинні суб'єкти'носіїв влади-— малі групи,"пред­ставницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних' (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб?єктом Політичної влади є громадянин Держави, наділений' конституційними правами та обов’язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, ..плідні та безплідні, бла­гополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.

Об'єкт політичної влади

Це явища і процеси політич­ної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта .влади треба підходити діалектично, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть,мінятись місцями залежмо від обставин і ролі. Скажімо, класи, со­ціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, гро­мадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об’єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя — економічну духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

Основні концепції політичної влади (походження влади)

На сьогодні в науковій літературі існує: понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.

Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. Іееітлішіз — законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі; історичні корені і обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в X — III ст. до н.е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизованою. Нині в демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.

Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що ви­значають загальносуспільні функції влади, які примен­шують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада — це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль: особи в політичній системі чітко визначена: під­тримка існуючої суспільної системи.

У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення: її обґрунтовується існуванням у суспільстві еліти (фран, еlite — краще, добірне, вибране), покликаної управляти масами людей не-елітного стану, усіма соціальними процесами в суспільс­тві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найактивніших у політиці, інші — високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пану­ючих еліт («колообіг еліт»). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від влади), ствер­джує, що соціальна нерівність основа життя. Стриж­нем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники кри­тикують цю терію за те, що вона не враховує існування «середнього класу», який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поля-ризованість та елітність.

Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин -— біхевіористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення влади. У політиці все є владою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного напряму примикає іструменталістський підхід до розуміння влади - зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу тощо. -

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю «гру» забезпечують угоди переговори, її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб'єктів, правил “політичної гри” тощо.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу пе­редусім економічні інтереси, що визначають зміст і фор­му реалізації класових інтересів, вона тлумачить полі­тичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що за­хищає його ж інтереси. Для нього існує і демократія.

Реляціоністська теорія влади. Нині є популярною. Засновники: І. Блау, Дж. Картрайт та ін.. Вона тлумачить владу як собові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому І американський соціолог XI. Блау визначає владу як здат-одного індивіда (чи групи) нав'язувати свою волю ін- шим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання