2. Поняття трасології. Класифікація слідів

Трасологія (від фр. trace — слід і грецьк. logos — учення) — розділ криміналістики, який вивчає теоретичні основи слідоутворення, закономірності виникнення слідів, що відображають механізм вчинення злочину, а також розробляє рекомендації щодо застосування методів і засобів вивчення слідів, їх вилучення та дослідження з метою визначення обставин, суттєвих для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

У криміналістиці в широкому значенні поняття "слід" розуміють як будь-яке відображення, зміну, зникнення, появу будь-чого на місці події; у вузькому розумінні — як відображення зовнішньої будови одного об'єкта на другому внаслідок їх взаємодії. Тому вчення про сліди в широкому значенні слова називають слідознавством, а у вузькому — власне трасологією.

Теоретичною основою трасології є філософські концепції матеріалістичної діалектики:

• у світі немає двох однакових речей, тобто кожний об'єкт матеріального світу індивідуальний;

• слід-відображення не може існувати без явища, речі, предмета, який він відображає, тобто якщо є слід, то є й об'єкт, що його залишив;

• під час дії твердих тіл слід-відображення є конформним до об'єкта, з яким контактує тіло.

Індивідуальність матеріальних об'єктів і конформність слідів-відображень дають змогу ототожнювати об'єкт за його слідом (пальця, взуття, каналу ствола на кулі тощо).

У трасології слід — це матеріальний об'єкт, який відображає зовнішню будову об'єкта взаємодії. Він є відображенням одного предмета на іншому, що виникає внаслідок їх взаємодії. У механізмі взаємодії беруть участь два об'єкти: той, що утворює слід, і той, що його сприймає. Взаємодія може бути контактною та безконтактною, тому й сліди поділяють відповідно на контактні (локальні), що утворюються в місці контакту (наприклад, слід пальця, взуття, знаряддя злому), і безконтактні (периферичні) (пиловий слід від склянки, сліди кіптю поверхні навколо предмета, що був на підлозі в кімнаті під час пожежі).

Причиною взаємодії є будь-яка енергія — механічна, термічна, хімічна, біологічна. Під дією механічної енергії сліди утворюються внаслідок переміщення об'єктів у просторі, відокремлення частини від цілого, поділу цілого на частини, залишкової деформації. Під дією термічної енергії сліди утворюються унаслідок закопчування, обвуглювання, спопеління. Хімічна енергія сприяє утворенню слідів через окислення, розкладання та сполучення. Під дією біологічної енергії сліди виникають внаслідок розмноження, відмирання, розкладання, гниття тканин біооб'єктів.

У криміналістичній літературі наводиться кілька класифікацій слідів, найзагальніша з яких — поділ слідів на три групи:

• сліди-відображення передають зовнішню будову тієї частини слідоутворюючого об'єкта, яка контактує з матеріалом, що сприймає сліди;

• сліди-предмети — матеріальні об'єкти особистого, побутового, виробничого призначення, залишені на місці події чи винесені звідти;

• сліди-речовини — частинки лакофарбових покриттів, потожи-рової речовини, сипких, рідких та газоподібних тіл, які залишаються на предметах на місці події чи зникають звідти.

За видом об'єктів, що утворюють сліди, розрізняють сліди людини, зброї, знарядь, інструментів, виробничих механізмів, транспортних засобів; за механізмом утворення — сліди нашарування, відшарування, локальні, периферичні, об'ємні та поверхневі. Слід нашарування утворюється в результаті відокремлення частинок від об'єкта, утворює сліди та нашарування їх на об'єкті, який сприймає сліди. Слід відшарування утворюється внаслідок відокремлення частинок від об'єкта, що сприймає сліди.

За зоною взаємодії (контакту) об'єктів сліди поділяють на локальні та периферичні. Локальний слід утворюється в місці контакту, периферичний — за його межами.

За ступенем деформації поверхні, що сприймає сліди, розрізняють сліди поверхневі та об'ємні. Об'ємні сліди утворюються в разі руйнування об'єкта або його пластичної деформації. Поверхневі сліди поділяються на забарвлені та безбарвні. Забарвлені можуть бути нанесені барвником; вони бувають слідами нашарування та відшарування. Безбарвні сліди утворюються безбарвною речовиною (наприклад, потожировою).

Безбарвні сліди, у свою чергу, поділяються на видимі, маловидимі (слабовидимі), тобто такі, що спостерігаються за певних умов (наприклад, на просвіт при боковому освітленні), і невидимі, тобто такі, які неможливо виявити не тільки візуально, а й за допомогою оптичних засобів (лупи, мікроскопа). Маловидимі сліди виникають на полірованій поверхні (склі, нікельованому металі, полірованому дереві тощо), невидимі — на шорсткій (папері, картоні, фанері, струганому дереві, пофарбованих стінах тощо). Матеріальні сліди виявляють, фіксують і вилучають під час огляду місця події. Методи та засоби виявлення і фіксації слідів залежать від виду поверхні та матеріалу об'єкта, що сприймає їх. Для виявлення слідів застосовують візуальні прийоми огляду — на просвіт, у косому, розсіяному, затемненому світлі; інструментальні прийоми виявлення слідів — огляд у концентрованих променях світла, з лупою, мікроскопом та іншими приладами; спеціальні засоби для виявлення невидимих слідів — магнітні та феромагнітні порошки, хімічні препарати, випромінювання — ультрафіолетових, інфрачервоних, рентгенівських, радіоактивних, лазерних джерел тощо.

Сліди формуються під час контакту об'єкта, що сприймає слід, з об'єктом, що утворює його, під впливом кількох різноспрямованих сил. У разі статичного контакту об'єкт, що утворює сліди, діє перпендикулярно до поверхні того, що сприймає сліди, а в разі динамічного контакту об'єкт, що утворює сліди, ковзає по поверхні того, що сприймає їх. Унаслідок статичного контакту утворюються статичні сліди (наприклад, сліди рук), а внаслідок динамічного — динамічні (сліди розрізу, розпилу, розрубу, транспортних засобів тощо). Отже, залежно від відносного руху об'єктів під час слідоутворення сліди розподіляються на статичні та динамічні.

Засобами фіксації слідів, виявлених на місці події, є протоколювання, фотографування, копіювання, моделювання, вилучення предмета разом зі слідом. Оглядаючи предмет з метою виявлення слідів, необхідно дотримуватись такої послідовності:

• першими фіксувати сліди запаху та мікрочастинок;

• виявляти та фіксувати невидимі сліди пальців рук, сліди контакту;

• останніми фіксувати видимі сліди;

• забороняється наносити сторонні сліди на об'єкт, що утворює сліди;

• якщо фіксація сліду пов'язана з ризиком його пошкодження, предмет вилучають разом зі слідами;

• забезпечувати збереження слідів та їх копій від пошкоджень.

3. ОСОБЛИВОСТІ ШКІРИ НА ДОЛОННІЙ ПОВЕРХНІ РУК. ПАПІЛЯРНІ УЗОРИ, ЇХ ВИДИ. МЕХАНІХМ УТВОРЕННЯ СЛІДІВ РУК. + 4. ВИДИ СЛІДІВ РУК: ОБЬЄМНІ, ПОВЕРХНЕВІ, ВИДИМІ, МАЛОВИДИМІ, НЕВИДИМІ, ЗАБАРВЛЕНІ ТА БЕЗБАРВНІ.

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об'єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр Інісе, маленькому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підземний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам'яних стовпів, на 23-х з них були знайдені малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний рукою чоловіка, а у випадку його неписьменності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У XII-XIII ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірвання шлюбу, а й у розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались пропозиції щодо необхідності введення системи загального дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія - розділ трасології, що вивчає властивості й будову капілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

контактування руки з яким-небудь об'єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару - епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, - дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких займає певне місце протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює капілярні лінії - лінійні пагорби, розділені борозенками. капілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, а висота - 0-Д-0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дозволяє відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній - це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дозволяє їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на 3-4-му місяці розвитку плоду людини, а остаточне їх формування відмічається на 6-місячному розвитку плода. Розвиток організму людини пов'язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними.

В експертній практиці мали місце випадки пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що дозволяють встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній:

внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур;

верхній потік зовнішнього малюнку;

нижній потік зовнішнього малюнку;

дельта - місце зближення чи з'єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок - узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, пет-льові та завиткові. Якщо візерунки за своєю будовою не можуть бути віднесені ні до одного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько ЗО % загальної кількості візерунків.

Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події зустрічаються такі види слідів пальців рук, як об'ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів та їхній вид обумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об'ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

оглядом у косопадаючих променях;

оглядом в проникаючому світлі (якщо об'єкт огляду прозорий);

обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

скурюванням парами йоду;

використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об'ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає необхідність у їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки - це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні.

Найбільш відомі такі магнітні порошки, як "Агат", "Сапфір", "Рубін", "Малахіт", "Топаз" та ін. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін - 3 %, оксид кобальту - 60 %, живиця - 37 %; світла суміш: оксид цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) - З %, оксид свинцю - 60 %, живиця - 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій - темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об'єкта парами йоду. Скурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). За таким способом добре виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10-15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільше розповсюдження отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5-10 %), розчин нінгідрину (0,2-2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового спирту розчиняється 0,25 г бензину). Робота з хімічними реактивами провадиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук:

основний спосіб - опис у протоколі;

фотографування;

копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об'єкті; характер і стан поверхні об'єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; яким чином упаковані об'єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об'ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти "К", "У-4", "СКТН-1", "Сиеласт".

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев'язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев'язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

постанову про призначення експертизи;

протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

досліджувані об'єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, формулювання висновків. При роздільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об'єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події.

Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об'єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, зтоншення чи утовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) - прилада, що призначений для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадіння або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність тотожності.