- •1.1. Поняття мислення
- •1.2. Мислення і мова
- •1.3. Поняття форми мислення і закони мислення
- •1.4. Істинність і правильність мислення
- •1.5. Мова логіки
- •1.6. Логіка як наука
- •1.7. Логіка формальна й діалектична
- •2.1. Загальна характеристика поняття
- •1.8. Значення логіки для судового пізнання
- •Розділ 2 поняття
- •2.2. Поняття і слово
- •2.3. Зміст і обсяг поняття
- •2.4. Зміст поняття і склад злочину
- •2.5. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину
- •2.6. Види понять
- •2.7. Відношення між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перехрещення
- •4. Відношення супідрядності
- •5. Відношення суперечності
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •2.8. Операції над поняттями
- •2.9. Узагальнення і обмеження понять
- •Розділ 3 визначення і поділ понять
- •3.1. Сутність визначення
- •3.2. Види визначень
- •Генетичне визначення
- •Інші способи визначення
- •Номінальні визначення
- •3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
- •3.4. Поділ понять
- •3.5. Правила поділу
- •1. Поділ має бути сумірним
- •2. Поділ має відбуватися на одній основі
- •3. Члени поділу мають виключати один одного.
- •4. Поділ має бути безперервним
- •5. Основа поділу має бути виразною
- •3.6. Види поділу понять
- •3.7. Класифікація
- •Розділ 4 судження
- •4.1. Загальна характеристика суджень
- •4.2. Структура судження
- •4.3. Судження і речення
- •4.4. Про роль запитання в судовому пізнанні
- •4.5. Просте судження, види і структура
- •4.6. Категоричні судження, їх види
- •4.7. Розподіленість термінів у судженнях
- •4.8. Логічні змінні та логічні постійні
- •4.9. Судження і пропозиційна функція
- •4.10. Поняття про квантори
- •4.11. Поділ суджень за модальністю
- •4.12. Відношення між судженнями. Види відношень
- •5.1. Умовне судження
- •5.2. Єднальні (кон'юнктивні) судження
- •5.3. Розподільні (диз'юнктивні) судження
- •5.4. Логічна структура суджень і тлумачення норм права
- •Розділ 6 основні закони логіки
- •6.1. Загальна характеристика основних законів логіки
- •6.2. Закон тотожності
- •6.3. Закон суперечності
- •6.4. Закон виключеного третього
- •6.5. Закон достатньої підстави
- •6.6. Значення законів логіки для судового дослідження
- •Розділ 7 умовивід. Безпосередні умовиводи
- •7.1. Загальна характеристика умовиводів
- •7.2. Безпосередні умовиводи
- •Розділ 8 дедуктивні умовиводи
- •8.1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
- •8.2. Категоричний силогізм, його визначення і склад
- •8.3. Аксіома силогізму
- •8.4. Загальні правила категоричного силогізму
- •8.5. Фігури і модуси категоричного силогізму
- •8.6. Категоричні силогізми з виділяючими засновками
- •8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення
- •8.8. Категоричні силогізми, побудовані із суджень можливості
- •8.9. Категоричні силогізми з імовірними засновками
- •8.10. Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах
- •Розділ 9 дедуктивні умовиводи
- •9.1. Умовно-категоричний силогізм
- •9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень
- •9.3. Суто умовний силогізм
- •9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів
- •9.5. Розподільно-категоричний силогізм
- •9.6. Умовно-розподільний силогізм
- •9.7. Скорочені силогізми
- •9.8. Складні і складноскорочені силогізми
- •9.9. Умовиводи із суджень із відношеннями
- •Розділ 10 індуктивні умовиводи
- •10.1. Поняття про індукцію
- •10.2. Індукція в судовому пізнанні
- •10.3. Спостереження та експеримент
- •10.4. Повна індукція
- •10.5. Неповна індукція
- •10.6. Індукція через простий перелік
- •10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
- •10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
- •10.9. Наукова індукція
- •10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами Причинний зв'язок явищ
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної різниці
- •Сполучений метод схожості і різниці
- •Метод остач
- •10.11. Зв'язок індукції і дедукції
- •Розділ 11 аналогія
- •11.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією
- •11.2. Аналогія в судовому пізнанні
- •Розділ 12 доведення і спростування
- •12.1. Поняття доведення
- •12.2. Логічне доведення і судовий доказ
- •12.3. Побудова доведення
- •Теза доказу
- •Аргументи
- •Демонстрація
- •12.4. Види доведення
- •12.5. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі
- •12.6. Спростування
- •12.7. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
- •Розділ 13 гіпотеза
- •13.1. Поняття гіпотези і її структура
- •13.2. Види гіпотез
- •13.3. Версія в судовому дослідженні
- •13.4. Висування версій
- •13.5. Перевірка версій
12.3. Побудова доведення
Будь-яке доведення складається із трьох частин: тези, аргументів (основи) і демонстрації (форми доказу). Тезою доказу називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доказу) називається спосіб логічного зв'язку тези з основою.
Теза доказу
Будь-який доказ припускає наявність доводжуваного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: "Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому": "Ось моя теза"; "Ось моє положення"; "Ось моя позиція" тощо. Часто якесь положення доводиться без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження, наприклад: "Підсудний Л. перебував вночі 15 серпня у квартирі потерпілої"; "Це не самогубство", "Петренко співучасник підсудних К. і Р." тощо. Але часто його формулюють у вигляді запитання: "Чи є причинний зв'язок між діями обвинувачуваного і їхніми наслідками?"; "Чи були в А. мотиви для самогубства?" і т. д.
У судовому пізнанні доведення, як правило, є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі слід розрізняти основну тезу і підлеглі, часткові тези.
Основною тезою називається положення, котрому підлягає обґрунтування ряду інших положень.
Часткова теза — це таке положення, котре стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.
Аргументи
Довести тезу — означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов'язана з тезою, обґрунтовує її. Основними видами аргументів є такі: факти дійсності, закони, аксіоми, визначення та інші, раніше доведені положення.
А. Факт — це явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі.
Факти е досить важливим видом аргументів. Вони мають велику силу переконливості і тому широко використовуються в усіх галузях пізнання. Оскільки факт — це дійсність, то заперечувати факти, тим часом як вони існують, або посилатися на факти, котрих немає насправді, — означає не рахуватися з дійсністю. Факти настільки авторитетні, наскільки авторитетна сама дійсність. Згода думки з фактами є згода з об'єктивною реальністю.
Самі факти мовчать, їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Наприклад, факт виявлення в обвинувачуваного інструменту, за допомогою якого зламано стіни складу, ще не свідчить безумовно про те, що крадіжку скоїв саме він. Обвинувачуваний міг позичити інструмент іншій особі, купити його після вчиненої крадіжки, інструмент міг бути взятим злочинцем без відома його власника (обвинувачуваного) тощо. Отже, ті самі факти можуть використовуватися для доведення найрізноманітніших положень. Щоб цього не було, факти, перш ніж стати аргументами, необхідно правильно зрозуміти і пояснити.
Для того, щоб факти були правильно пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого винятку. Не можна довільно ні вихоплювати лише потрібні факти і забувати, не помічати інших, небажаних фактів, ні брати у фактів лише другорядні сторони і не враховувати головних, суттєвих сторін.
Всяка однобічність у відборі й дослідженні фактів приводить до нерозуміння суті фактів, до їх викривлення.
У судовому пізнанні факти (фактичні дані) е основним видом аргументів. Розкрити злочин і викрити злочинця — це означає виявити і зібрати факти, котрі з достовірністю відтворюють злочинну подію, особу, що її скоїла, та її винність.
Доказом (фактом) у судовій справі може бути будь-яке явище, подія, предмет чи річ, все, що оточує людину і складає об'єктивну реальність.
Але судовим доказом (аргументом) кожен факт робиться лише тоді, коли він встановлений і закріплений із дотриманням вимог процесуального закону. Факти, здобуті без дотримання належної процесуальної форми, не можуть бути взяті за основу висновків слідства і суду. Так, якщо якийсь факт установлюється свідченням особи, котра спостерігала цей факт, то такий факт стає доказом (аргументом) у справі лише за умови, якщо ця особа буде допитана як свідок у визначеному процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.
Б. Важливим видом аргументів постають закони науки. Посилання на закон є вагомим аргументом. Авторитетність законів науки як аргументів пов'язана з розумінням того, що таке закон.
Закони науки — це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв'язки, що повторюються між явищами. Закон діє за необхідністю: за певних умов закон діє обов'язково, неминуче. Закон не знає винятків. Не буває так, щоб закон поширювався на одні предмети або явища певного класу і не поширювався на інші предмети або інші явища. Закон постає як загальне для всіх конкретних випадків, для всіх взаємозв'язків об'єктивного світу, що підлягають певному закону. Якщо визначено якийсь закон для деяких явищ, то це означає, що йому неминуче підлягають усі явища певного роду.
Закон — наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою. Науці не відомі випадки, коли б те чи інше положення надзвичайно легко пояснювалося законом. Відкриття закону — це подія в науці, воно перебуває в центрі уваги не тільки певної науки, а й інших наук. Закони — основні положення, на яких ґрунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що доказуване положення випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.
Але слід мати на увазі, що будь-який закон має межі своєї дії і що закони діють за певних умов, зі зміною котрих може відпасти один закон і з'явиться інший. Тому, обґрунтовуючи якесь положення за допомогою закону, слід знати, чи можна доказувану тезу обґрунтувати саме цим законом.
У судовому доведенні як аргумент постають юридичні закони. Як відомо, слідство і суд ґрунтують свої висновки перш за все на доказових фактах. Щоб довести, наприклад, винність підсудного, необхідно навести докази (факти) у справі. Але в судовому доказі факти самі по собі, взяті поза правовою нормою (юридичного закону), нічого не обґрунтовують, із них не можна зробити ніякого висновку. Щоб факти стали аргументами, необхідно визначити їхнє юридичне значення, а для цього факти мають бути зіставлені з нормою права. Тому слідство й суд, обґрунтовуючи свій висновок, спираються одночасно і на факти дійсності, і на правову норму, статтю закону.
В. Як основа доказу використовуються також аксіоми. Аксіоми — положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчується в кожному окремому випадку, тому що перевірка їх істинності проводилася раніше і їх істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. Аксіоми широко використовуються як основа в математиці, механіці, теоретичній фізиці та інших галузях природознавства. У суспільних науках аксіоми як основа доказу майже не застосовуються. Пояснюється це тим, що суспільне життя, виучуване суспільними науками, є складнішою формою руху; суспільні відносини не настільки прості й очевидні, щоб дістати значення аксіом. Але й тут деякі положення можуть набувати характеру аксіом. Таку роль аксіом у кримінальному процесі виконують презумпції.
Презумпція — положення, котре не потребує доведення. Презумпція є результат повторюваних спостережень, що передаються поколіннями, традиційним досвідом. Презумпція — не очевидна. Ми беремо її за істину не тому, що її правильність уявляється безперечною і випливає із самого положення, що становить зміст презумпції. Презумпція — це положення, котре формулює якесь відношення, що найчастіше трапляється.
Презумпція, виражена в юридичному законі, визначається за істину без доведення. Така презумпція стає правовою презумпцією. Приклади презумпції в кримінальному процесі є презумпція невинності: "Кожен припускається невинним, доки протилежне не буде доведене". Правовою презумпцією є таке завчасно визнане правом положення, яке суди зобов'язані приймати без спеціальних доказів.
Г. Доводячи істинність чи хибність якогось положення як аргумент часто наводять визначення понять. Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного як аргумент визначеного поняття, то воно визнається доведеним.
Визначення є наслідком глибокого пізнання предметів, відображених у даному понятті. Визначення розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів. Тому посилання на визначення достатнє для визнання істинності положення, що підпадає під певне визначення. Визначення в таких випадках береться за істину, що не потребує доведення.
Але аргументом може бути не всяке визначення. Щоб визначення могло бути використане для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим у науці. Оспорюване визначення, котре не визнається всіма, потребує уточнення, не може бути аргументом; таке визначення саме має бути доведене.
У судовому пізнанні визначення використовуються як підстави доказу досить широко. Зумовлено це тим. що чимало визначень правових понять подано в юридичному законі (в кодексах, інших нормативних актах) і мають загальнообов'язкову силу. Посилання на визнання тут є посиланням на закон. Такі аргументи-визначення є через це достатніми.
Визначеннями як аргументами користуються завжди, доводячи правильність юридичної кваліфікації скоєного. Довести положення про те, що дія обвинувачуваного кваліфікована правильно, не можна інакше, як пославшись на статтю закону, що описує ознаки злочину, котрий ставиться обвинувачуваному. Наприклад, доводячи, що дії обвинувачуваного є вимагання, необхідно навести як підставу доказувані факти, зібрані у справі, і статтю кримінального кодексу, котра описує склад вимагання.
Д. Поряд із названими видами підстав як аргументів доказу широко використовуються й інші раніше доведені наукові положення, теорії, принципи тощо.
Визнаючи науку, ми зобов'язані визнати і її положення, принципи, наукові судження, котрі входять до змісту певної науки. Тому, доводячи якесь нове положення, посилання на вже існуюче наукове положення цілком правомірне.
У судовому доказі" окрім положень науки, як основа постають також вказівки Пленуму Верховного Суду та ухвали Судових Колегій Верховного Суду.
