- •Суть і характерні риси управління міжнародним бізнесом.
- •Суть міжнародного бізнесу.
- •Періодизація розвитку міжнародного бізнесу.
- •Глобалізація та інтернаціоналізація міжнародного бізнесу.
- •1.4.Транснаціональні (міжнародні) корпорації як об’єкт міжнародного менеджменту.
- •Суть міжнародного менеджменту.
- •1.6.Особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій.
- •1.7.Основні національні школи менеджменту.
- •Предмет і завдання курсу.
- •Середовище управління міжнародним бізнесом.
- •2.2. Політико-правове середовище міжнародних корпорацій.
- •2.3. Економічне середовище міжнародних корпорацій.
- •2.4. Соціально-культурне середовище міжнародних корпорацій.
- •1. Американський національний стереотип (сша).
- •2. Англійський національний стереотип.
- •3. Французький національний стереотип.
- •4. Національний стереотип, характерний для країн Близького і Середнього Сходу.
- •5. Японський національний стереотип.
- •2.5. Технологічне середовище управління міжнародним бізнесом.
- •2.6. Особливості міжнародного середовища в Україні.
- •2.7. Культурний контекст управління міжнародним бізнесом.
- •2.8. Особливості вимірів ділової культури в Україні.
- •3.Стратегічне планування в міжнародних корпораціях.
- •3.2.Сучасні стратегічні орієнтації транснаціональних корпорацій.
- •3.3.Основні типи міжнародних стратегій.
- •3.4.Основні етапи розробки і реалізації міжнародних стратегій.
- •3.5.Особливості стратегічного планування в різних формах міжнародного бізнесу.
- •4.Прийняття рішень у міжнародних корпораціях.
- •4.2.Вплив національних культур на прийняття управлінських рішень.
- •4.3.Ключові сфери прийняття рішень у міжнародних корпораціях.
- •4.4.Управління політичними ризиками.
- •4.5.Міжнародні переговори.
Періодизація розвитку міжнародного бізнесу.
Вивчення другого питання ґрунтується на тому, що сучасний стан міжнародного бізнесу є результатом багатовікового розвитку з давніх часів започаткування міжнародної торгівлі. Важливо враховувати й історичний досвід міжнародного бізнесу, нагромаджений на різних етапах його розвитку, адже для багатьох країн, в тому числі України, притаманно використання різних історичних форм міжнародного бізнесу.
Найвідоміша концепція періодизації розвитку міжнародного бізнесу запропонована відомим американським дослідником Річардом Робінсоном. Згідно з його концепцією протягом останніх п'яти століть виокремлюються чотири ери у розвитку міжнародного бізнесу: комерційна, експансійна, концесійна та ера незалежних держав.
Комерційна ера (1500—1850 рр.). Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIX ст. Пошук величезних особистих вигод, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов'язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей найперший міжнародний бізнес дедалі нові покоління підприємців.
Логічно розглянути далі еру експансії (1850—1914 рр.). У цей період здійснюються остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн (пізніше США), спричиненого промисловою революцією початку XIX ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Відбувся перехід від виведення екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як вигідніших і економічно перспективніших сфер міжнародного бізнесу.
Особливий інтерес викликає ера концесій (1914— 1945 рр.). У першій половині минулого століття якісно змінилась роль найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Незалежно від того, чи йдеться про відому United Fruit, бельгійців у Конго чи перші нафтові концесії на Середньому Сході, майже повсюдно відповідні компанії-концесіонери перетворюються на автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто для всіх жителів районів, що належать до концесій.
Далі особливу увагу слід звернути на еру національних держав (1945—1970 рр.), якій притаманні дві особливості розвитку. З одного боку, це — становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали внаслідок концесійної ери в певному розумінні розвинутий економічний базис і певну кадрово-технологічну структуру. З іншого боку, у спадщину дісталися і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало першим поштовхом для значного розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Таким чином розвиток міжнародних ринків капіталу дістав нового імпульсу, що зумовило появу і розвиток ряду нових фінансових інструментів, зростання сфери міжнародного аудиту та консалтингу.
Згодом Р. Робінсон виокремив п'яту еру розвитку міжнародного бізнесу, що охоплює період після Другої світової війни і включає такі чотири періоди:
1. Післявоєнна декада (1945—1955рр.), для якої було притаманне утворення численних міжнародних фірм, насамперед у США, які здійснювали ефективний трансфер ресурсів між країнами та експорт американського менеджменту.
Період зростання (1955—1970рр.). У цей час утворились Великі міжнародні фірми і почала проявлятися міжнародна конкуренція.
Кризовий період (1970—1980 рр.). За умов кризи в практику міжнародного бізнесу запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політичними ризиками, розробляються механізми формування міжнародних корпоративних культур, що поєднують організаційну культуру, з одного боку, та національну культуру — з іншого.
Новий міжнародний порядок (після 1980р.). Для сучасного періоду дедалі більшого значення набувають процеси глобалізації й утворення глобальних підприємств. Це знаходить свій прояв, зокрема, у зростанні прямих іноземних інвестицій. їх обсяг, наприклад, зріс з 50 млрд. дол. у 1976 р. до 150 млрд. дол. в 1990 р., три чверті яких припадає на відому світову тріаду країн: США — Європейський Союз — Японія.
