2. Аксіоми торії споживчого вибору

Теорія споживчого вибору грунтується на декількох аксіомах. Споживчий вибір здійснює типовий споживач. Споживач при виборі купівельних благ має визначені послідовні індивідуальні смаки і переваги, він обмежений у задоволенні своїх смаків і переваг бюджетними обмеженнями, він робить у цих умовах вибір, який забезпечує йому максимально можливу корисність.

1. Аксіома повної упорядкованості переваг споживача. Для побудови теорії, яка пояснює поводження споживача, щонайменше необхідно, щоб було в наявності саме поводження, тобто реальний суб'єкт приймав визначені рішення в сфері споживання і потім їх реалізовував. Споживач завжди з двох наборів А і В віддає перевагу А замість В, або В замість А, або однаково буде задоволений двома.

2. Аксіома транзитивності переваг споживача – для прийняття визначеного рішення і його наступного здійснення споживач повинен послідовно переносити свої переваги з одних благ на інші. Якщо споживач віддає перевагу набору А, в порівнянні з набором В, а набір В наборові С, то споживач віддає перевагу також набору А наборові С. Тобто мова йде про логічність і послідовність поводження споживача, його внутрішню узгодженість і систематичність його відношення до різноманітних благ.

3. Рефлексивність переваг споживача – кожний набір благ повинен бути не гірше і не краще самого себе. Тобто, переваги будь-якого споживача в рамках визначеного вибору повинні бути зафіксовані на одних наборах благ, і відношення споживача до них тим самим не повинно змінюватися в даному процесі вибору.

4. Ненаситність потреб – при рішенні кожної проблеми споживання більша кількість будь-якого блага завжди буде краще, чим менша кількість того ж блага.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Гранична корисність – це:

а) мінімальна корисність, яку споживач може отримати при споживанні даного блага;

б) максимальна корисність, яку споживач може отримати при споживанні даного блага;

в) похідна функції сукупного продукту;

г) приріст сукупної корисності блага при збільшенні споживання блага на одну граничну одиницю.

2. Чим характеризується взаємодія між сукупною і граничною корисністю:

а) вища гранична корисність передбачає вищу сукупну корисність;

б) нижча гранична корисність передбачає вищу сукупну корисність;

в) коли сукупна корисність максимальна, гранична корисність дорівнює нулю;

г) зростання від’ємної величини граничної корисності при збільшенні споживання означає зростання сукупної корисності?

3. Гранична корисність блага виражається відношеннями:

а) ΔTR/ΔQ; в) ΔTU/ΔP;

б) ΔTU/ΔQ; г) ΔQ/ΔP.

4. На основі якого змінного чинника будується функція корисності:

а) бажань споживача;

б) рівня якості благ, що споживаються;

в) рівня цін благ, що споживаються;

г) обсягу благ, що споживаються?

5. Що означає ситуація споживчої рівноваги з точки зору кардиналістської теорії:

а) максимізацію сукупної корисності за даного бюджетного обмеження;

б) кожен придбаний товар приносить однакову граничну корисність;

в) при зростанні закупівель одного виду блага скорочуються закупівлі іншого виду блага;

г) споживач витрачає однакову суму грошей на купівлю кожного виду блага?

6. За допомогою якої формули виражається сутність кількісного підходу до раціональної поведінки споживача:

а) TUx = TUy = ... = TUz ;

б) MUx = MUy = ... = MUz

в) MUx /Px= MUy/ Py = ... = MUz/ Pz ;

г) TUx / Px = TUy / Py = ... = TUz/ Pz?

Література: [1, с.21-24, 82-93; 2, с.61-67, гл.22; 3, с.29-37, 65-76; 4, с.95-97, 104-109; 5, розд.2, 4.1, 4.3; 6, с.89-98, 11-120; 7, с.50-58, 62-65].