3. Ключові поняття по темі:

Фізіологія — це наука про життєві процеси, діяльність окремих органів та їх системи і в цілому всього організму.

Аналізатор — складна система чуттєвих нервових утворень, які сприймають і аналізують подразнення, діючі на тварин і людину. Забезпечують пристосовлюванність реакцій організму до змін навколишнього середовища.

Навколишнє середовище — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині.

Гомеостаз — стан рівноваги динамічного середовища, в якому відбуваються біологічні процеси.

Нервова система — цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємопов'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальною системою забезпечує взаємопов'язану регуляцію діяльності усіх систем організму та реакцію на зміну умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

Організм — жива істота, частини якої впливають одна на одну так, що вони функціонують разом як біологічна система, що має різні рівні організації.

Обмін речовин — сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах.

Білки — складні високомолекулярні природні органічні речовини, що складаються з амінокислот, сполучених пептидними зв'язками.

Жири — велика група органічних сполук, які, з фізичного погляду, мають меншу від одиниці питому вагу і, як правило, розчинні в органічних розчинниках, як правило не розчиняються у воді, і під звичайним тиском їх не можна перегнати, не розклавши.

Вуглеводи — органічні сполуки до складу яких входять тільки вуглець, кисень та водень.

Вітаміни — органічні сполуки різної хімічної природи, необхідні в невеликих кількостях для нормального обміну речовин і життєдіяльності живих організмів.

Органи чуття — спеціалізовані органи, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів.

Рецептор – це велика молекула на поверхні клітини, клітинного органоїду або в цитоплазми клітини, яка специфічно реагує зміною своєї просторової конфігурації на приєднання до неї молекули деякої хімічної речовини, звичайно гормону або медіатору.

4. Анотації:

Шаймарданова Л.Р.1, Пикалюк В.С. Стволова система // Морфологiя. – 2008. – №1. – С. 16 – 21.

Изучение свойств стволовых клеток сегодня является одним из наиболее приоритетных направлений исследований в области медицины и биотехнологии. Уникальное свойство стволовых клеток, способных формировать клетки различных типов: клетки крови, нейроны, внутренних органов, мышечных и костных тканей, кожного покрова и многие другие – предопределило их широкое клиническое использование при лечении многих заболеваний и расстройств (Александрова М.А. и соавт., 2003; Кухарчук А.Л., 2004; Репин В.С. и соавт., 2002; Цымбалюк В.И., Медведев В.В., 2005). Основное внимание уделяется лечению злокачественных новообразований, различных форм лейкозов и других болезней крови. Появляются сообщения

об успешной трансплантации стволовых клеток при заболеваниях сердечно-сосудистой и нервной систем. Разработаны международные протоколы лечения рассеянного склероза. Проводятся многоцентровые исследования при лечении инфаркта миокарда и сердечной недостаточности.

Ищутся подходы к лечению инсульта, болезни Паркинсона и Альцгеймера. Перечень заболеваний, при лечении которых может быть успешно применена трансплантация стволовых клеток, достигает нескольких десятков. В связи с этим появились новые понятия - клеточная терапия, регенерационная медицина. Однако место самих стволовых клеток в организме, их интегративная функция для систем организма еще остаются предметом дискуссии. Все органы взрослого человека и млекопитающих сохраняют «реликты» зародышевой ткани в виде микровкраплений стволовых клеток.

Стволовые клетки – орган срочной макрорепарации при массированном повреждении ткани. Одновременно стволовые клетки – это аппарат обновления, смены устаревших «больных» клеток, в том числе для защиты от преждевременного старения. Стволовые клетки позволяют избавиться от больных клеток не с помощью внешнего воздействия, а путем эндогенной стимуляции физиологической репарации.

Рассмотрение совокупности стволовых клеток организма, как элементов единой стволовой системы, дает возможность:

• направленного поиска различных системных свойств стволовых клеток;

• приложения некоторых закономерностей, присущих другим системам органов к стволовой системе для более полного понимания взаимоотношения в ней различных элементов, доказательства синергизма действия элементов

системы, рассмотрения вопроса о существовании центрального и периферического отделов, механизма функционирования и определения иерархии в системе стволовых клеток;

• выяснения взаимоотношения с другими системами органов, в частности, есть предпосылки для утверждения первичноинтегрирующей роли стволовой системы для всех остальных систем органов в связи с единым механизмом происхождения новых клеток у взрослой особи и со способностью стволовых

клеток к миграции и трансдифференцировке. Особое значение имеет стволовая система как связующее звено между нервной и эндокринной

системами;

• определения стволовой системы, как отдельной, обособившейся в процессе филогенеза системы, в результате появления высокодифференцированных тканей и клеток, утративших способность к самовосстановлению. Из этого

следует, что любая стволовая клетка организма может трансформироваться в любую другую при определенных условиях. Подтверждение тому все новые и новые сообщения о трансдифференцировке СК самого различного происхождения. Поиск необходимых сигналов для стимуляции эндогенной пролиферации остается актуальным вопросом исследований;

• отслеживания активности стволовой системы в онтогенезе, включая эмбриональный период, возрастные особенности по периодам активности;

• определения терминологии: для совокупности стволовых клеток в организме – "стволовая система" и области науки, изучающей стволовую систему – "стемология", "прогениология";

• исследования патогенеза многих заболеваний с позиции повреждений в стволовой системе, что может привести к новым возможностям лечения патологий.

Безкопыльный А.А. Физическая подготовленность учеников младшего школьного возраста с разными свойствами основных нервных процессов // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. – 2009. – №3. – С. 17 – 23.

В педагогической теории и в практике физического воспитания индивидуальный подход к ученикам рассматривается как один из наиболее важных принципов обучения. Успешная реализация индивидуального подхода обеспечивается через дифференцирование (разделение) школьников за определенными признаками на типологические группы с учетом заданий учебно-воспитательного процесса. В данное время ученые не имеют однозначного мнения о том, на основе каких критериев и признаков осуществлять распределение детей на однородные группы. Актуальными, следует считать комплексные исследования поиска и выявления информативных, генетически детерминированных признаков, которые отражают двигательные качества человека, и на их основе разрабатывать методики дифференцированного физического воспитания.

Свойства основных нервных процессов, как высоко генетически детерминированные качества, могут быть использованы для распределения детей на однородные группы с целью решения задач физического воспитания.

Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем физической подготовленности учеников младшего школьного возраста с разными свойствами основных нервных процессов.

Кривенцова І.В. Становление физического воспитания в высшем педагогическом учебном заведении // Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта. – 2009. – №7. – С. 88 – 92.

У статті аналізується вітчизняний і закордонний досвід викладання фізичного виховання у вищих навчальних закладах в минулому та сьогодні. Фізичне виховання у ВНЗ це фізкультурно-спортивна діяльність і навчальна дисципліна гуманітарного циклу, а в педагогічних, ще й фахова спеціальність спеціалізованих факультетів. Формування фізичної культури, збереження і зміцнення здоров'я майбутніх педагогів в процесі викладання фізичного виховання є важливішою ланкою соціалізації майбутніх поколінь.

Стратегія оздоровлення нації повинна бути націленою на формування індивідуальної активності населення, спрямованою на піклування про власне здоров’я, фізичну досконалість, оздоровлення образу життя, викорінення шкідливих і втілення корисних звичок. На загальному фоні неблагополуччя здоров’я населення особливу актуальність набуває формування, збереження і зміцнення здоров’я педагогів, так як освітні заклади є найважливішою ланкою соціалізації зростаючого покоління і відіграють значну роль у формуванні мотивації щодо збереження здоров’я всіх учасників освітнього процесу. Навчальна дисципліна «Фізичне виховання» повинна зайняти особливе місце у загальному та професійному розвитку майбутніх педагогів. Між тим, відношення до неї у багатьох ВНЗ (в тому числі і педагогічних) часто дуже викривлені. На це звертають увагу і науковці які вивчають сучасні тенденції і шляхи подальшого розвитку цього вузівського предмету (Лях В.І., Круцевич Т.Ю., Лотоненко А.В., Пятков В.В., Білогур В.Є., та ін.). Все цінне, в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі і вищій зокрема. Фізичне виховання сприяє формуванню рис і якостей особистості які вкрай необхідні їй у повсякденному житті, навчанні, творчості, праці, при виконанні військового обов’язку, є складовою її культури. Фізичне виховання як навчальна дисципліна повинна забезпечити високий рівень професійної готовності соціально активної, гармонійнорозвиненої особистості Вчителя.

У подальших дослідженнях передбачається розглянути етапи становлення і перспективи розвитку фехтування у вищій школі.