6. Другий період підйому рівня антитіл характеризується:

А. швидким наростанням рівня антитіл в крові. Тривалість цього періоду складає 3 - 4 тижні.

В. повільним наростанням рівня антитіл в крові;

С. швидким наростанням рівня антитіл в крові. Тривалість цього періоду складає 13 - 17 тижнів

7. В усьому світі перевагу віддають використанню:

А. моновакцинам, які сприяють точніше дотримуватися календаря щеплень;

В. комбінованим вакцинам, одна ін’єкція яких захищає від кількох хвороб (Інфанрикс, Пентаксим, Пріорикс тощо);

С. багатокомпонетним вакцинам, вони більш імуногенні.

8. Календар щеплень введений:

А. наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595;

В. законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 року №4004-XII;

С. законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року №1645-III.

9. Вакцинозалежність - це:

А. зростання захворюваності на «керовані» інфекції при знижені охоплення необхідного контингенту вакцинацією;

В. патологічна залежність людини від імунобіологічних препаратів;

С. алергічна акція на введення вакцинного препарату.

10. Живі вакцини містять:

А. ослаблений живий мікроорганізм;

B. живий збудник мікроорганізму;

C. живий та вбитий збудник мікроорганізму.

11. Представниками живих вакцин є вакцини проти:

А поліомієліту, кору, паротиту, краснухи чи туберкульозу;

B. лептоспірозу;

C. вірусного гепатиту А.

12. Першими лікарями, які проводили вакцинацію, були:

А. На початку XVIII століття леді Монтегю та у 18 столітті Едвард Дженер;

В. Едвард Дженер та Луї Пастер;

С. На початку XVIII століття леді Монтегою.

13. Хімічні вакцини містять:

А. хімічно вбитий збудник етіологічнозначущого мікроорганізму;

В. компоненти клітинної стінки та інших частин збудника (проективних антигенів);

С. Хімічні сполуки, які сприяють активізації імунітету.

14. Визначте вакцини, які вводять аерозольно

А. виключно проти кору;

В. проти кору, грипу та респіраторно-синцитіального вірусу (збудника бронхіоліту у дітей).

С. грипу та респіраторно-синцитіального віруса (збудника бронхіоліту у дітей).

15. Імунопрофілактика може бути:

А. специфічною (вакцинація/імунізація) та неспецифічною (активація імунної системи в цілому медикаментозними чи немедикаментозними засобами);

В. неспецифічною (активація імунної системи в цілому медикаментозними чи немедикаментозними засобами);

С. специфічною (вакцинація/імунізація), спрямованою проти конкретного збудника.

16. Сучасна концепція вакцинопрофілактики:

А. Епідемічної безпеки можна досягти завдяки високому охопленню населення профілактичними щепленнями (не менше 95%) та наявності адекватної імунної відповіді (у 90% вакцинованих)».

В. У застосуванні комбінованих вакцин;

С. В індивідуальному вирішенні питання вакцинації дітей та підлітків.

17. На думку експертів ВООЗ та інших спеціалістів, при виготовленні асоційованих вакцин доцільно використовувати:

А. не більше 5-6 антигенів;

В. не більше 1-3 антигенів;

С. не більше 3-5 антигенів.

18. Повторна пасивна імунізація:

А. не підсилює імунітет і часто супроводжується ускладненнями;

В. значно підсилює імунітет, як і ревакцинація;

С. підсилює імунітет і не супроводжується ускладненнями.

19. Представниками інактивованих (вбитих) вакцини є:

А. цільноклітинна вакцина проти кашлюку, інактивовані вакцини проти сказу, вірусного гепатиту А;

В. проти кору;

С. проти вітряної віспи та краснухи.

20. Перший – латентний період, інтервал часу між введенням антигену (вакцини) в організм і появою антитіл в крові:

А. складає 1 – 2 тижні;

В. складає 5-7 годин, в залежності від виду вакцини;

С. складає 1-4 години, після введення живих вакцин, і 6-13 годин - для вбитих імунопрепаратів.

VIII. Література

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник/ Г.М. Дранік, О.С. Прилуцький, Ю.І. Бажора та ін. ; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров’я, 2006.- 888 с.

2.Терапия. Руководство для врачей-интернов и студентов / Под ред. Л.Т. Малой, В.Н. Хворостинки 2-е издание, в 2-х т.- Х.: «Фолио», 2005. – 1 т. – 1113с.

3. Казмірчук В. Є., Ковальчук Л. В. Клінічна імунологія і алергологія.- Вынниця: Нова книга, 2006, 504 с.

4. Андрєйчин М.А., Чоп’як В.В., Господарський І.Я. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.- 372 с.

5. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие/ Под ред. А.В. караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.- 651 с.

6. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса.- М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

7. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. – М.: БИНОМ.Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

8. Змушко Е. И. Клиническая иммунология: руководство для врачей. – СПб: «Питер», 2001. – 576 с.

9. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості і обліку медичних імунобіологічних препаратів від 16.09.2011 №595». [Електронний ресурс]. - http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20110916_595.html