2. Виробництво: матеріальний і суспільний зміст та основні фактори.

Створення необхідних для задоволення економічних потреб товарів і послуг здійснюється шляхом організації виробництва, в процесі якого людина перетворює існуючі природні умови з урахуванням своїх потреб.

Виробництво – це процес створення матеріальних благ і послуг, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей і суспільства в цілому. Виробництво – суспільний процес, оскільки люди в ньому вступають в спільну економічну діяльність. Тому в економічній літературі, як правило, використовується термін “суспільне виробництво”.

Суспільне виробництво має дві взаємопов'язані сторони: одна – відображає матеріальний зміст процесу виробництва, тобто взаємодію людини з природою, а інша сторона розкриває його суспільну форму, тобто характер взаємовідносин людей у процесі створення матеріальних благ.

I. Основою матеріального змісту виробництва є процес праці.

Процес праці – це свідома доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил зовнішньої природи і пристосування їх для задоволення своїх потреб (тобто людина пристосовує природу до себе).

Здійснення будь-якого процесу праці передбачає наявність і взаємодію трьох основних елементів: робочої сили, предметів праці і засобів праці.

1. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових та інших здібностей людини, які вона має у своєму розпорядженні і може використовувати в процесі створення матеріальних благ.

Робоча сила являє собою потенційну здатність людини до праці. Практично кожна людина має здібності до праці, але при цьому людина може приймати участь в трудовому процесі, а може і не працювати (за власним бажанням або з об’єктивних обставин). У випадку участі робочої сили в суспільному трудовому процесі вона використовується, тобто споживається. В цьому плані, праця – це є процес споживання робочої сили.

2. Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини, і що в більшості випадків складає матеріальну основу майбутнього продукту. До предметів праці відносять все те, що людина знаходить в самій природі (ліс, вугілля та ін.), їх називають первинними предметами праці. А також деякі предмети, які зазнали попередньої обробки людською працею. Їх називають сировиною (метал, бавовна та ін.). Природа і земля є загальними предметами праці.

3. Засоби праці – це все те, чим людина прямо або опосередковано впливає на предмети праці. Засоби праці являють собою комплекс речей, які людина розміщує між собою і предметами праці і які служать їй в якості провідника її впливу на цей предмет. До засобів праці відносять:

1) знаряддя праці або механічні засоби праці. Це різного роду прилади та інструменти, механізми та машини, двигуни та ін.;

2) інформаційні і керуючі пристрої, які виконують функції розумової праці, що піддаються формалізації;

3) засоби праці, які служать для розміщення в собі предметів праці (судини, ємкості, цистерни, трубопроводи та ін.);

4) загальні умови виробництва. До них відносять всі ті речі, які безпосередньо не входять до процесу праці, але без яких даний процес або зовсім не зможе здійснюватися або ж буде здійснюватися в ненормальних умовах (будівлі, споруди, дороги). Загальним засобом праці є сама земля, на якій розміщується і функціонує все виробництво. У сільському господарстві земля безпосередньо входить в процес праці як головний засіб і предмет праці.

Сукупність предметів і засобів праці являють собою засоби виробництва.

Розглянутий таким чином, процес праці характеризує процес взаємодії людини з природою і є складовою частиною матеріального змісту суспільного процесу виробництва.

При розкритті в цілому матеріального змісту процесу виробництва його найважливішими умовами вважаються наявність економічних ресурсів та ефективність їх використання.

Економічні ресурси – все, що необхідне для використання в процесі створення матеріальних благ. До них відносять всі природні, людські і створені людиною ресурси.

Для зручності аналізу всі економічні ресурси поділяють на дві великі категорії:

Матеріальні		Людські
Природні ресурси (земля)	Інвестиційні ресурси (капітал)	Робоча сила (праця)	Підприємницька здібність (підприємництво)
Все, що може бути використано у виробництві в натуральному вигляді без обробки (земля, ліси, корисні копалини).	Всі засоби виробництва, створені людьми. До них відносять всі засоби праці і предмети праці, які пройшли первинну обробітку. Під інвестиційними ресурсами розуміють реальний капітал, за допомогою якого безпосередньо створюється товар (верстаки, споруди, обладнання). В економічній теорії гроші не відносяться до реального капіталу, але їх вважають загальною умовою будь-якої господарської діяльності.	Праця в даному контексті – це споживання робочої сили, тобто використання фізичних і розумових здібностей людини для виробництва товарів і послуг. До даного ресурсу відносяться всі види трудової діяльності, що виконуються людьми різних професій (лікар, будівник, машиніст, вчитель), окрім підприємницької діяльності.	Це особливий вид людських здібностей, пов'язаний з ініціативою, творчістю, новаторством і ризиком у залученні і поєднанні всіх ресурсів в єдиний виробничий процес. У цьому плані підприємницька здібність є одним із самих важливих факторів розвитку економіки.

Всі перераховані економічні ресурси це лише потенційні джерела випуску продукції. Безпосередньо у процесі виробництва вони поєднуються, використовуються і стають джерелами прямими, тобто факторами виробництва.

Фактор виробництва – це економічний ресурс, поєднаний у виробництві з іншими ресурсами на основі певної технології та організації виробництва.

Таким чином, економічні ресурси і фактори виробництва у матеріальному вираженні це є одне і теж.

Основні фактори суспільного виробництва:

1) земля;

2) капітал;

3) праця;

4) підприємницька здібність.

Всі розглянуті економічні ресурси або фактори виробництва мають дві властивості: вони обмежені і рідкісні.

1) Обмеженість передбачає наявність економічних ресурсів у певній кількості і певної якості.

2) Рідкісність – це ситуація, коли ресурсів недостатньо, щоб задовольнити бажання всіх кому вони потрібні. Інакше кажучи, це співвідношення між бажанням мати ресурси та їх наявністю. Внаслідок цього, можливий обсяг виробництва товарів та послуг також обмежений.

Всі фактори виробництва у своїй сукупності та взаємодії складають продуктивні сили суспільства.

Рівень розвитку продуктивних сил є найважливішим критерієм і найбільш змістовним показником суспільного прогресу.

II. Суспільну форму виробництва складають економічні відносини. В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але і між собою. Відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ називаються економічними (виробничими) відносинами.

Розрізнюють три типи економічних відносин.

1. Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними техніки і технологій, які під впливом науково-технічного прогресу постійно змінюються.

2. Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми, які виникають з приводу способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: розподіл праці, спеціалізація, кооперування, менеджмент, маркетинг та ін. Інакше кажучи, вони виражають організаційний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виступаючи як відносини між людьми, вони безпосередньо характеризують стан виробництва незалежно від його соціально-економічної форми, відображають особливості певного етапу розвитку засобів виробництва і людини, а так само їх суспільних комбінацій. Наприклад, побудова будинку. Можуть бути різні технології, але послідовність в цілому одна і та ж.

3. Соціально-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу привласнення ними засобів і результатів виробництва. В основі цих відносин знаходяться відносини власності, які характеризують, в чиїх інтересах здійснюється виробництво і як розподіляється його результат. Відносини власності пронизують всі економічні відносини між людьми.

В цілому роль економічних відносин полягає в тому, що вони являють собою суспільну форму розвитку виробництва, його межі, стимули або антистимули розвитку. Вони можуть відігравати роль двигуна, стимулюючого економічне зростання, а можуть виконувати роль гальма економічного розвитку суспільства.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, які знаходяться на певному рівні розвитку і відповідних ним економічних відносин складають суспільний спосіб виробництва.

Сукупність економічних відносин історично відповідного способу виробництва являє собою економічний базис суспільства. Це той базис, на якому формуються всі інші суспільні відносини, а саме ідеологічні, політичні, юридичні, сімейні, які отримали назву надбудова.

Базис і надбудова між собою взаємопов'язані і тісно взаємодіють. Спосіб виробництва, узятий в єдності з надбудовою, з усіма характерними для нього формами життєдіяльності людей складає суспільно-економічну формацію (первіснообщинна, феодальна, капіталістична).

У зарубіжній літературі при визначенні етапів розвитку суспільства, основна увага звертається на технологічну сторону.

Технологічний спосіб виробництва являє собою сукупність засобів праці в єдності з матеріалами, технологіями, енергією і організацією виробництва.