Види видатків Державного бюджету

Різноманітність конкретних видів бюджетних видатків обумов­лена низкою чинників: природою і функціями держави, рівнем со­ціально-економічного розвитку країни, різноманітністю зв'язків бюджету з народним господарством, адміністративно-територіаль­ним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів і т. ін. Поєднання цих чинників породжує ту або іншу систему видатків бюджету будь-якої держави на певному етапі соціально-економіч­ного розвитку.

Згідно з Бюджетним Кодексом України видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідними бюджетами, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надлишку сплачених до бюджету сум.

В законодавстві України закріплені такі напрями видатків, що здійснюються з Державного бюджету на:

1. Державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України.

2. Судову владу.

3. Міжнародну діяльність.

4. Фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення.

5. Національну оборону.

6. Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.

7. Освіту:

а) загальну середню освіту:

• спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

• загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом «г» п. 2 ст. 90 Бюджетного кодексу);

д) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують вико­нання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже­ним Кабінетом Міністрів України.

8. Охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів ВВВ, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів ВВВ);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи щодо боротьби з епідеміями);

д) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

9. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей; пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України щорічна разова грошова допомога ветеранам ВВВ; довічна допомога для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покрит­тя витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

е) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

10. Культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д) державну архівну справу.

11. Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

12. Фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національ­них команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і між­народного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Ка­бінетом Міністрів України; формування національних команд; про­ведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного зна­чення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

13. Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

14. Програми реставрації пам'яток архітектури державного значення.

15. Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики.

16. Державні інвестиційні проекти.

17. Державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

18. Створення та поповнення державних запасів і резервів.

19. Обслуговування державного боргу.

20. Проведення виборів та референдумів.

21. Інші програми, які мають виключно державне значення.

Для з'ясування ролі і значення бюджетних видатків в економіч­ному житті суспільства їх класифікують за певними ознаками. У теорії і практиці фінансів існує декілька ознак класифікації ви­трат бюджету.

1. У най загальнішому вигляді витрати держави можуть бути розділені на дві великі групи:

• витрати, обумовлені внутрішніми проблемами;

• витрати, пов'язані із зовнішніми функціями держави.

Основну частину витрат складає перша група. Лише у разі війни або зовнішньоекономічної експансії частка другої групи може зрости.

2. Відносно економічних результатів державні видатки поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - це ті витрати, які або збільшують переважне над­бання держави, або зміцнюють економічні засади приватного гос­подарства.

Непродуктивні витрати — це витрати, які не дають жод­ного з вказаних вище результатів, але не є некорисними. Існують етичні блага, які рано чи пізно перетворюються в блага господар­ські, і деякі війни зміцнюють енергію народу краще, ніж будь-який промисловий прогрес.

3. За характером потреб видатки поділяються на звичайні і над­звичайні. Звичайні видатки - відповідають постійним потребам дер­жави і поновлюються з кожним фінансовим роком, а надзвичайні видатки обумовлені випадковими і мінливими потребами.

4. За цільовим призначенням видатки держави поділяються на три групи: поточні витрати (бюджет поточного споживання), капітальні (бюджет розвитку), видатки, пов’язані з освітою і обслуговуванням страхових і резервних фондів. Кожна група витрат затверджується окремо.

Поточні витрати пов'язані з забезпеченням функціонування бюд­жетних організацій і включають: поточні витрати на утримання орга­нів державної влади й управління, правоохоронних органів, на оборону, науку, надання соціальних і комунальних послуг, послуг народ­ному господарству; виплату процентів по державному боргу внут­рішньому і зовнішньому; бюджетні позики на поточні потреби та ін.

Капітальні витрати пов'язані з витратами на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і муніципальної власності в плані їх розширення, реконструкції, технічного переозброєння, а отже, з фінансовими вкладеннями в основний капітал і приріст матеріальних оборотних коштів.

З метою попередження і відшкодування матеріального збитку від несприятливих наслідків і непередбачених подій частина валового національного продукту акумулюється в різних страхових і резерв­них фондах.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередба­чених видатків, що не носять постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використан­ня коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Мі­ністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

5. За суспільним призначенням видатки держави можуть бути по­ділені на такі групи:

• видатки на соціальні цілі;

• зовнішньоекономічні видатки;

• економічні видатки (видатки по втручанню в економіку);

• видатки на оборону країни (військові видатки);

• видатки на управління.

Стисло розглянемо кожну групу.

Видатки на соціальні потреби - це найоб'ємніший вид видатків. До них відносяться видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, соціальне страхування. Основна частина витрат со­ціального характеру - близько 75% їх загального обсягу - фінан­сується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів. В останні роки істотно зросла роль місцевих фінансів у покритті витрат по розширенню і вдосконаленню соціально-побутової інфраструкту­ри, утримання установ освіти і охорони здоров'я. Видатки мають тенденцію до постійного зростання в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням ролі профспілок. За рахунок со­ціальних витрат держави фінансуються заходи, які забезпечують відтворення робочої сили, кваліфікацію працівників, виплачують­ся допомоги по безробіттю тощо.

Зовнішньоекономічні видатки пов'язані з тим, що держава тим або іншим способом допомагає виробнику пробитися на ринок. Це прямі субсидії компаніям з бюджету (субсидують деякі види това­рів, зокрема ті, що мають важливе значення для військово-промис­лового комплексу (ВПК)), звільнення експортерів від податків, на­дання кредиту експортеру або імпортеру на пільгових умовах, стра­хування експорту і г. ін. До цієї групи можна віднести і видатки держави на реалізацію різних міжнародних договорів, культурних, наукових та інших зв'язків.

Економічні видатки мають важливе народногосподарське значен­ня: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробни­цтва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства. Важливе місце належить інвестиціям. Вони витра­чаються на фінансування галузей інфраструктури (транспорт, зв'я­зок, дороги, меліорація), які вимагають величезних капіталовкла­день, оскільки вони низькорентабельні; фінансування нових про­гресивних галузей, таких, як атомна, космічна і т. ін.; фінансуван­ня збиткових галузей — вугільновидобувна, сільськогосподарська, нау­ково-дослідних робіт, особливо фундаментальних досліджень, які вимагають великого зосередження фінансів.

Видатки на оборону країни (військові видатки) належать до най­важливіших державних витрат. До їх складу завжди включаються такі основні групи витрат: на утримання особистого складу; на озброєння; на матеріально-технічне оснащення; на будівництво військових об'єктів, на військові дослідження і розробки; на пен­сійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей; на підго­товку кадрів; на створення запасів і ресурсів на випадок війни та ін. Це прямі військові видатки. Існують непрямі військові видатки; видатки на ліквідацію наслідків війни і мілітаризації — пенсії і до­помоги учасникам війни, на відновлення зруйнованого господар­ства, на переведення економіки на мирні рейки. Приховані війсь­кові видатки включають в себе дослідницькі видатки, видатки на підготовку до мобілізаційних заходів, на підготовку населення на випадок ведення війни.

Видатки на управління — це видатки на утримання законодавчих органів, уряду, місцевих органів влади і управління, міліції, органів судочинства і прокуратури.

6. Серед видатків Державного бюджету України особливе місце займають витрати по поточному обслуговуванню державного внутрішнього і зовнішнього боргу, який виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту. Його поява пов'язана з перевищенням бюджетних витрат над прибутками держави, тобто держава стає позичальником фінансових коштів або у населення, банків і підприємств, і в цьому випадку виникає внутрішній державний борг, або в іншої держави чи міжнародних фінансових організацій, тоді виникає зовнішній державний борг. Формами залучення позикових коштів для фінансування витрат бюджету можуть бути випуск і розміщення державних зобов'язань і різні позики (НБУ, комерційних банків, позабюджетних фондів і т. ін.).

7. Державні видатки за ознакою участі в суспільному відтворенні поділяються на кошти держави, які направляються на фінансування матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Таке розмежування в спрямуванні коштів характеризує сукупну роль держави в регулюванні економічного і соціального розвитку суспільства.

6. За галузевою ознакою видатки групуються:

• в матеріальному виробництві по галузях народного господарства: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт іт. ін.;

• в невиробничій сфері виділяються видатки на соціально-культурні заходи: освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення і соціальне страхування, науку, мистецтво, культуру; військові видатки і видатки на утримання органів державної влади та управління.

9. За впливом на процес розширеного відтворювання виділяються поточні і капітальні бюджетні витрати.

Поточні витрати пов'язані з наданням бюджетних коштів юри­дичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб. Ці витрати включають витрати на державне споживання (утримання економічної і соціальної інфраструктури, державних галузей на­родного господарства, закупівлю товарів і послуг цивільного і вій­ськового характеру, поточні витрати державних установ), поточні субсидії нижчестоящим органам влади, державним і приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату процентів по держа­вному боргу та ін. Як правило, ці витрати в основному відповіда­ють витратам, відображеним у звичайному бюджеті або бюджеті поточних витрат і прибутків.

Капітальні витрати являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладенням в основний капітал і приріст запасів. Вони включа­ють в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі на­родного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюдже­тні кредити державним і приватним підприємствам і місцевим ор­ганам влади. Дана група витрат відбивається в бюджеті капіталь­них витрат і прибутків держави.

10. Важлива ознака класифікації витрат бюджету — предметна. При цьому всі витрати поділяються на декілька великих груп.

Як правило, виділяють такі групи витрат:

• фінансування народного господарства;

• фінансування соціально-культурних заходів;

• фінансування науки;

• фінансування оборони;

• утримання правоохоронних органів і органів державної влади та управління;

• витрати по зовнішньоекономічній діяльності;

• створення резервних фондів;

• витрати по обслуговуванню державного боргу;

• інші витрати і виплати.

Тут добре помітний вплив держави на стан різних галузей су­спільного життя. Додатково до вказаних груп витрат можуть виділятися витрати на виконання пріоритетних загальнодержавних програм. Так, в Україні самостійно у видатках бюджету відбиваються витрати на цільові регіональні програми з розвитку народного гос­подарства, витрати з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін.

Кожна з названих груп видатків (за винятком видатків по цільових програмах) ділиться, в свою чергу, за відомчою і цільовою ознаками. Відомча ознака дозволяє виділити в кожній групі витрат відпо­відне міністерство, іншу державну установу або юридичну особу, яка отримує бюджетні асигнування. Ця ознака класифікації витрат бюджету відображає найбільш мобільні зміни в структурі витрат, що пов'язані зі зміною системи управління.

За цільовою ознакою бюджетні витрати поділяються на конкретні види витрат. Класифікація витрат за цільовим призначенням ство­рює передумови для раціонального використання бюджетних кош­тів, є необхідною базою для здійснення ефективного і дійового контролю за використанням бюджетних асигнувань. У даний час застосовується класифікація витрат у таких цільових напрямах:

- заробітна плата;

- нарахування на заробітну плату;

- канцелярські та господарські витрати;

- відрядження і службові роз'їзди;

- стипендії;

- витрати на харчування;

- придбання обладнання та інвентарю;

- державні капітальні вкладення;

- капітальний ремонт;

- геологорозвідувальні роботи;

- проектування;

- державна дотація;

- операційні витрати;

- платежі по позиках;

- відшкодування різниці в цінах;

- інші втрати.

11. Важливою проблемою здійснення цільових бюджетних ви­трат є їх захищеність від знецінення в умовах високих темпів інфля­ції на сучасному етапі розвитку економіки країни. Принцип захищеності передбачає фінансування ряду статей витрат бюджету в повному обсязі з урахуванням їх інфляційного збільшення. До за­хищених статей бюджету поточних витрат належать заробітна пла­та (разом з нарахуваннями на неї), пенсії, стипендії, державні до­помоги та інші виплати населенню і деякі інші види витрат.

12. Нарешті, останньою ознакою класифікації витрат є територі­альна. Відповідно до рівня державного управління в Україні витра­ти бюджету поділяються на витрати Державного бюджету України, витрати Республіканського бюджету АР Крим і витрати місцевих бюджетів.

Державні видатки ширше, ніж видатки Державного бюджету, оскільки включають видатки цільових фондів та видатки держав­них підприємств. Форми і методи фінансування державних видат­ків визначаються економічною природою і функціями держави.

Таким чином, видатки Державного бюджету це система грошо­вих відносин, що виникають у процесі перерозподілу централізо­ваного фонду грошових коштів держави у заздалегідь передбаче­них напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

Перехід у даний час до фінансового регулювання дозволить іс­тотно скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збі­льшити децентралізовані видатки. При фінансовому регулюванні створюється принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів, відбувається корінна перебудова усього бюджетного ме­ханізму, тобто держава в сучасних умовах виступає координатором економічних процесів.

Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі видатки, що й видатки Державного бюджету України, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов’язані з інтересами широких верств населення й мають суттєвий вплив на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачених обставин.

Слід відзначити, що видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так ст. 64 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві відокремлені частини. До першої з них віднесені видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування. До другої частини видатків місцевих бюджетів віднесені видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень місцевим органам виконавчої влади.

Починаючи з 2000 року у видатковій частині місцевих бюджетів передбачено два фонди – загальний та спеціальний фонди.

Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визначених джерел надходжень і використовуватись на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд – це класичний випадок закріплення джерел доходів за статтею видатків і призначаються для фінансування певних видів видатків.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах (в разі їх створення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначаючи самостійно напрямки їх використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов’язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад – відповідно районними та обласними бюджетами.

Склад видатків місцевих бюджетів встановлений ст. 70 Бюджетного Кодексу України. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм, які фінансуються із місцевих бюджетів, залежить від рівня місцевого бюджету.

Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об’єднань, та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, здійснюються на утримання органів місцевого самоврядування, на освіту. З цих же бюджетів здійснюються видатки на первинну медико-санітарну допомогу, на утримання сільських, селищних та міських палаців культур, клубів та бібліотек.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів включають до себе більш широкий їх перелік в порівнянні з попереднім рівнем бюджетів.

За рахунок бюджетів цього рівня фінансуються видатки на державне управління, на дошкульну освіту, на загальну середню освіту. За рахунок останніх здійснюється фінансування потреб шкіл, дитячих садків (для міст республіканського значення АР Крим), спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів, вечірніх (змінних) шкіл.

За рахунок цих бюджетів фінансуються потреби закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки та інші заклади соціального характеру.

Значне місце в видатках бюджетів цього рівня займають видатки на фінансування охорони здоров’я та програми медико-санітарної освіти.

Перелік видатків, які здійснюються з бюджетів цього рівня враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів містить в собі також видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 % кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї.

З цих же бюджетів фінансуються також витрати на:

а) державні культурно-освітні та територіально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

б) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського значення АР Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Згідно зі статтею 70 Бюджетного кодексу перелік видатків, які здійснюються з бюджету АР Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів містить в собі наступні видатки:

1. На освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, визначених у підпункті „в” п. 2 ст. 89 Бюджетного кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності АР Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі навчальні заклади освіти І, ІІ, ІІІ та іУ рівнів акредитації, що перебувають у власності АР Крим та спеціальній власності територіальних громад);

г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);

д) інші державні освітні програми.

2. На охорону здоров’я:

а) первинну методико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського (АР Крим) та обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів ВВВ, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

3. На соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; надання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті „а” п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу);

б) республіканські АР Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

в) інші державні соціальні програми.

4. На культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські АР Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видавничі програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського (АР Крим) і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми.

5. На фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського (АР Крим) та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського (АР Крим) та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський АР Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних змагань з інвалідного спорту республіканського (АР Крим) та обласного значення.

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1. місцеву пожежну охорону;

2. позашкільну освіту;

3. програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, сім’і;

4. місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5. заходи з організації рятування на водах;

6. обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

7. транспорт, дорожнє господарство;

8. інші програми.

Передання видатків на здійснення повноважень передбачено ст.. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. Бюджет розвитку за видатками включає:

1. погашення основної суми боргу;

2. капітальні вкладення;

3. внески органі влади у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачені кошти відповідного бюджету.

Специфічність окремих напрямів видатків місцевих бюджетів залежить від таких чинників:

• рівня місцевого бюджету;

• особливостей інфраструктури;

• фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

• участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

• необхідності вирішення актуальних місцевих проблем;

• інші (природоохоронні, зайнятість населення тощо).

Статистичні данні останніх років свідчать, що питома вага видатків місцевих бюджетів в зведеному бюджеті України постійно збільшується. Це обставина відображає зміни в політиці розподілення доходів на користь місцевих бюджетів, що, відповідно дало можливість місцевим органам самоврядування більш повно та якісно виконувати свої функції.

Функції держави	Видатки бюджету
Управлінська	державне управління; судова влада і прокуратура; правоохоронні органи і служба безпеки; фінансові і митні органи; міжнародні відносини
Оборонна	національна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони, навчальних організацій Товариства сприяння обороні України та ін.)
Соціальна	соціальний захист і соціальне забезпечення населення (витрати на індексацію доходів і заробітної плати працівників закладів та установ, що фінансуються з бюджету; виплати компенсацій населенню на дітей; пенсії та виплати компенсацій військовослужбовцям і членам їхніх сімей; кошти на охорону материнства і дитинства; допомога малозабезпеченим верствам населення); соціальна сфера (освіта; підготовка кадрів; культура; мистецтво; засоби масової інформації; охорона здоров’я; молодіжні програми; фізична культура і спорт)
Економічна	економічна діяльність держави (капітальні вкладення; фінансування реконструкції підприємств; нарощування виробництва споживчих товарів і продукції виробничого призначення тощо); фундаментальні наукові дослідження

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на

поточні

капітальні.

Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.

Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

Важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструк­торські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам.

В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на:

фінансування управління;

фінансування національної оборони;

фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень;

фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави;

фінансування міжнародної діяльності;

фінансування галузей економіки;

фінансування соціально-культурних закладів і заходів;

видатки на обслуговування державного боргу;

створення резервних фондів;

інші витрати і виплати.

Організаційне групування видатків бюджету пов’язано із розподілом витрат на цільові державні програми. Наприклад, в Україні державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики, державні інвестиційні проекти, державні програми з інвалідного спорту та реабілітації та ін. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і відображає роль держави у вирішенні найважливіших проблем суспільного життя.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників бюджетних коштів — відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

Залежно від рівня управління, тобто з урахуванням адміністративно-територіального поділу країни, видатки бюджету в унітарних державах поділяються на видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів, а в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

Витрачанню бюджетних ресурсів конкретними розпорядниками передує етап виділення відповідних коштів, або інакше — бюджетне фінансування, тобто надання грошових коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах і характеризується специфічними формами надання бюджетних асигнувань.

Надання бюджетних коштів здійснюється у таких формах:

кошторисне фінансування окремих бюджетних програм — закладів, установ і організацій бюджетної сфери;

трансферти населенню;

бюджетні кредити юридичним особам (у тому числі податкові кредити на сплату податків);

субвенції і субсидії фізичним і юридичним особам;

бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;

бюджетні позики державним позабюджетним фондам;

міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації);

кредити іноземним державам.

Форми бюджетного фінансування у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільо­вого підходу у використанні бюджетних коштів.