3 Вимоги електробезпеки. Техніка безпеки при різних видах робіт

3.1 Захисне заземлення, занулення, відключення

Визначення поняття заземлення, принципова схема, з чого складаються.

Визначення поняття занулення, принципова схема, з чого складаються.

Визначення поняття відключення, з чого складаються.

Визначення поняття заземлення, принципова схема, з чого складаються.

Захисне заземлення. Відповідно до ГОСТ 12.1.009-76, захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмовідних частин електроуста­новок, які можуть опинитись під напругою. Принципова схема функціонування захисного заземлення наведена на рисунку 3.

Рисунок 3- Принципова схема заземлення:

а - електроустатвка;

б - розподіл потенціалів на поверхні землі

в зоні розтікання струму

При пошкодженні в установці ізоляції фазного проводу 1 (показано стрілкою на рисунку3) корпус установки може опинитися під напругою. Якщо людина доторкнеться у цьому випадку до корпуса установки, то це буде майже рівноцінно доторканню до неізольованого проводу. В результаті цього виникне мережа струму аналогічна наведеній на рисунку 3.

При наявності заземлення паралельно людині буде мати місце додатковий струмопровід, і струм замикання на землю буде роз­поділятися між цим струмопроводом і людиною обернено пропор­ційно їх опорам, що забезпечує захист людини від ураження елек­тричним струмом. Крім того, при наявності захисного заземлення має місце розтікання струму в землі, в результаті чого на поверхні землі виникає поле підвищених потенціалів відносно нульового потенціалу землі, розподіл яких показано на рисунку 1. В результаті цього напруга, під яку потрапляє людина (U_дот), буде визначатись різницею потенціалів корпусу установки і поверхні землі в місці розташування людини – рисунок 3. Зі зменшенням відстані між заземлювачем і людиною напруга дотику буде зменшуватись, що сприяє поліпшенню безпеки.

Захисному заземленню підлягають:

• електроустановки напругою 380 В і більше змінного струму і 440В і більше постійного струму незалежно від категорії при­міщень (умов) щодо небезпеки електротравм;

• електроустановки напругою більше 42В змінного струму і більше 110В постійного струму в приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою електротравм, а також електроустановки поза приміщеннями;

• всі електроустановки, що експлуатуються у вибухонебезпеч­них зонах (з метою попередження вибухів).

Відповідно до зазначеного заземлюються:

• неструмовідні частини електричних машин, апаратів, трансформаторів;

• каркаси розподільчих щитів, шаф, щитів управління, а також їх знімні частини і частини;

• металоконструкції виробничого обладнання, на якому є спо­живачі електроенергії;

• опори повітряних ліній електропередач тощо.

Не заземлюються неструмовідні частини електроустановок, розміщених на заземлених металоконструкціях, за умови надійного контакту між ними, за винятком електроустановок, що експлуатуються у вибухонебезпечних зонах.

Ефективність захисного заземлення залежить від опору заземлюючого пристрою проходженню струму замикання на землю.

Відповідно до чинних нормативів, величина опору заземлюючого пристрою в установках напругою до 1000В не повинна перевищувати:

• 10Ом при сумарній потужності генераторів (трансформаторів) 100кВА і менше;

• 4Ом при сумарній потужності генераторів (трансформаторів) більше 100 кВА.

Опір заземлюючого пристрою електроустановок, що живлять­ся від мережі напругою більше 1000 В, повинен бути:

• не більше 0,5 Ом в мережах з ефективно заземленою нейтраллю;

• в мережах, ізольованих від землі, не більше визначеного з ви­разу 125 /І_{3 3}. і приймається розрахунковим, але не більше 10 Ом.

Конструктивно захисне заземлення включає заземлюючий пристрій і провідник, що з'єднує заземлюючий пристрій з обладнанням, яке заземлюється — заземлюючий провідник.

Для заземлюючих провідників використовують неізольовані мідні провідники поперечним перерізом не менше 4 мм² або сталеві струмопроводи діаметром 5...10 мм. Заземлюючі провідники між собою і з заземлювачами з'єднуються зварюванням, а з обладнанням, що заземлюється— зварюванням або за допомогою гвинтового з'єднання з застосуванням антикорозійних заходів. У виробничих приміщеннях заземлюючі провідники прокладаються відкрито, а обладнання приєднується до внутрішньої магістралі заземлення індівідуально шляхом паралельних приєднань.

Заземлюючі пристрої можуть бути природніми і штучними.

Закладені в грунт вертикальні електроди, з'єднані металевою смугою в загальну мережу, використовуються, переважно, для цехових заземлюючих пристроїв при значній кількості електроустановок, що заземлюються, заземлюючих пристроїв ВРП тощо. У цьому випадку, заземлюючий пристрій виконується у вигляді контурного або виносного заземлення (рисунок 4).

Рисунок 4 - Контурне (а) і виносне (б) заземлення:

1 — заземлюючі пристрої;

2 — заземлюючі провідники;

3 — обладнання, що заземлюється;

4 — внутрішня магістраль (контур) заземлення.

У випадку контурного заземлення (рисунок 4,а) в приміщенні відкрито, по будівельних конструкціях, споруджується внутрішній контур заземлення 4, з яким за допомогою з'єднувальних провідників 2 з'єднуються неструмовідні елементи обладнання 3, що заземлюється. Зовні приміщення в грунті на глибині 0,7...1,0 м споруджується контурний заземлюючий пристрій 1 (вертикальні елек­троди, з'єднані горизонтальним електродом).

Внутрішня магістраль заземлення і заземлюючий пристрій з'єднуються між собою за допомогою зварювання не менше ніж у двох місцях.

При виносному заземленні заземлюючий пристрій 1 споруджується поза приміщеннями, а внутрішні магістралі заземлення окремих приміщень приєднуються до заземлюючого пристрою заземлюючими провідниками.

Смугова сталь використовується, переважно, для спорудження групових заземлювачів для заземлення будівельних мобільних приміщень та інших групових пересувних електроустановок, а листова — як індивідуальні заземлюючі пристрої.

При виборі типу заземлюючого пристрою (природній, штучний) і його конструктивних параметрів (розміри електродів, їх кількість, взаємне розміщення і т. ін) необхідно дотримуватись вимог

R_зп ≤ R_д

де R_зп і R_д- відповідно, фактичний і допустимий опір заземлюю­чого пристрою, Ом;

При можливості використання природніх заземлювачів за умови

R_п ≤ R_д

де R_п - опір природнього заземлюючого пристрою, Ом, штучні за­землюючі пристрої не споруджуються.

Визначення поняття занулення, принципова схема, з чого складаються.

Відповідно до ГОСТ 12.1.009-76, занулення в загальному розумінні — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою в результаті пошкодження ізоляції.

Занулення в електроустановках — це навмисне з'єднання елементів електроустановки, які не знаходяться під напругою, з глухо- заземленою нейтраллю генератора чи трансформатора в мережах трифазного струму, з глухозаземленим вводом джерела однофазного струму, з глухозаземленою середньою точкою джерела в мережах постійного струму

Принципова схема занулення приведена на рисунку 3.

Рисунок 5 - Принципова схема занулення:

а - електроустановка;

б — пробій фази 1 на корпус;

в - з'єднувальний провідник;

г - пристрої захисту від струмів короткого замикання

У приведеній схемі при пробої на корпус і відсутності занулення дотик людини до корпусу електроустановки настільки небез­печний, як дотик до неізольованого фазного проводу – дивись на рисунку 3. Якщо ж корпус електроустановки провідником в буде з'єднаний з нульовим провідником, то пробій на корпус перетвориться в коротке замикання фази. При цьому спрацює захист від короткого замикання і електроустановка відключиться від мережі живлення. Повторне увімкнення електроустановки буде неможливим до усунення пробою на корпус.

Для забезпечення ефективності захисту при застосуванні занулення необхідно, щоб струм короткого замикання І_кз відповідав струму спрацювання захисту від короткого замикання І_вст Останнє досягається обґрунтованим визначенням можливого струму короткого замикання, відповідним вибором каліброваних вставок плавких запобіжників, регулюванням автоматичних електромагнітних засобів захисту від короткого замикання, забезпеченням цілісності нульового проводу. Щоб створити умови для спрацювання занулення при обриві нульового провода останній періодично заземлюється - дивись П.З. на рисунку 5.

Вимоги щодо застосування занулення залежно від величини напруги і категорії приміщень за небезпекою електротравм аналогічні вимогам до застосування захисного заземлення. За величиною напруги мережі живлення застосування занулення обмежується напругою до 1 кВ.

Згідно з чинними нормативами, можливі два варіанти реалізації занулення:

• заземлена через певні відстані (100...200 м) нейтраль мережі виконує функції нульового робочого і нульового захисного про­відника одночасно;

• для занулення обладнання прокладається окремий провідник, який виконує функції тільки нульового захисного.

Другий варіант є обов'язковим для житлових, адміністратив- но-побутових приміщень, приміщень масового перебування людей та їм подібних, що будуються.

У цьому випадку в приміщеннях з однофазною мережею внутрішня мережа виконується трипровідною — фаза, нуль робочий і нуль захисний, а розетки для підключення переносних споживачів електроенергії — трьохконтактні. При відповідному виконанні штепсельних вилок і шнура живлення (трипровідний) контакт мережі нульового захисного провідника замикається з упередженням відносно контактів фази і нульового робочого провідника. Таким чином, споживач електроенергії занулюється до подачі на нього напруги.

У приміщеннях з трифазними споживачами внутрішня мережа ви­конується іт'ятипровідною — 3 фази, нуль робочий і нуль захисний.

Незалежно від розглянутих варіантів при застосуванні в приміщенні окремого нульового захисного провідника останній відгалужується від нейтралі мережі на щитку вводу в приміщення до роз'єднуючих контактів, а для забезпечення його цілісності і надійності захисту в мережі цього провідника не повинно бути будь- яких роз'єднувачів, запобіжників тощо.

Визначення поняття відключення, з чого складаються.

Призначення захисного відключення — відключення електроустановки при пошкодженні ізоляції і переході напруги на неструмовідні її елементи. Застосовується в доповнення до захисного заземлення (занулення) для забезпечення надійного захисту, перш за все, в умовах особливої небезпеки електротравм.

Ефективність захисного заземлення залежить від опору заземлюючого пристрою розтіканню струму замикання на землю. При наявності сухого чи скального грунту опір заземлюючого пристрою розтіканню струму за певних умов може перевищувати допустимі значення з відповідною втратою захисних функцій. Тому в подібних випадках доцільно застосовувати захисне відключення.

Згідно з чинними нормативами, захисне відключення є обов'язковим в гірничодобувній промисловості і на торфорозробках.

Ефективність занулення залежить від опору мережі короткого замикання при переході напруги на неструмовідні частини. При значній протяжності мережі живлення її опір струму короткого замикання збільшується, а абсолютне значення струму короткого замикання може бути недостатнім для спрацювання захисту від КЗ.

У подібних випадках ефективний захист може бути забезпечений застосуванням пристроїв захисного відключення, спрацювання яких може бути спричинене струмами витоку на землю з корпусу електроустановки, зниженням опору ізоляції фази відносно землі, перерозподілом навантаження на фази тощо. Промисловістю серійно випускаються пристрої захисного відключення.

Практична робота № 1

Тема: “Розрахунок заземлення”

Мета: Вивчити будову та матеріал заземлення; розрахувати опір заземлення.

Методичні вказівки до практичної роботи

Заземлення – спеціальне електричне з’єднання будь-якої частини приладу до заземлюючого пристрою.

Заземлення може бути робочім (коли металеве з’єднання з землею забезпечує роботу приладу) та захисним (з’єднання з землею металевих частин, які не повинні бути під напругою для захисту людини від напруги шагу дотику).

Заземлювачем може бути металевий провідник, або група провідників, безпосередньо контактуючих з землею.

Опір заземлюючого пристрою – це сума опору заземлювача відносно землі та опору заземлюючого провідника.

Опір заземлювача відносно землі дорівнює відношенню напруги заземлювача відносно землі до струму, який тече через заземлювач в землю,

Прилади та елементи, які обов’язково треба заземлювати:

1. корпуси ел. машин;

2. приводи ел. апаратів;

3. вторинні обмотки вимірювальних трансформаторів;

4. каркаси розподілюючих щитів, шкафів;

5. металеві конструкції;

6. розрядники молнієводи.

Правила побудови електроприладів зобов’язують використовувати опір заземлюючого пристрою електроприладів з напругою до 1000 В не більше 4 Ом,

з потужністю до 100 КВт заземлюючий пристрій повинен мати опір не більше 10 Ом.

Розтин заземлюючих провідників повинен бути таким, щоб при проходженні

Різного струму однополюсне замикання на землю за час до спрацювання головного захисту не було більше 400с.

Розтин стальних провідників:

, мм²

де Із - струм замикнення на землю

tф - фіктивний час

Практика доводить, що перетин не більше

100 мм² /25 × 4мм² - для сталі;

35 × 4мм² - для алюмінія;

25. 4мм² - для міді.

Якщо заземлюючий пристрій використовується для приладів з напругою до 1000 В, то r3 ≤ 125 ∕ І, Ом.

Якщо заземлюючий пристрій використовується для приладів з напругою більше 1000 В, то r3 ≤ 250 ∕ І, Ом.

де r3 - опір хахемлення

І – струм замкнення на землю.

Хід роботи:

Для виготовленя заземлювачів використовують:

а) металеві труби з товщиною стінки ≥ 3,5мм, діаметр = 35...60мм,

і довженою 2...3м (якщо їх більше 2х).

б) металеві стержні діаметром 15...20мм.

Труби та стержні з’єднуюься стальною полосою товщиною 4мм і розтином ≥ 48мм²,

якщо U до = 1000 В, та не менш ніж 100мм², якщо U до > 1000 В.

Опір однієї труби розраховується:

де d – зовнішній діаметр труби, см;

t – відстань від поверхні землі до середини труби, см;

L – довжина труби, см;

ρ – питомий опыр грунту, Ом × см.

Питомий опір грунту знаходимо з таблиці 1.

Таблиця 1 – Величина питомого опору різних грунтів

№	Вид грунта	Питомий опір Ом × см
1	пісок	7 ×
2	суглінок	1 ×
3	гліна	0,4 ×
4	чернозем	2 ×

Кількість заземляючих труб визначається:

де nе = 0,7 – кофіцієнт використання заземлювачів.

Контрольні запитання:

1. Заземлення та види заземлення?

2. Опір заземлюючого пристрою?

3. Які матеріали використовують для заземлення?

4. Будова заземлення?

5. Залежність опору заземлення від питомого опору грунта?

Самостійна робота

Види захисного заземлення, яким чином виконуються

Структурні елементи можливої мережі замикання на землю та послідовність включення цих елементів в мережу залежать від конструктивних особливостей мережі, замикання на землю обов'язковим є структурний елемент "земля".

Земля є специфічним провідником електричного струму - неоднорідним і нелінійним - зі змінною площею поперечного перерізу. Тому, при проходженні струму в землі, на п поверхні виникає специфічне поле потенціалів, характер якого визначається конструкцією заземлювача, параметрами електричної мережі, властивостями ґрунту тощо.

Більш детально зупинимось на явищі протікання струму в землі для напівсферичного заземлювача, який знаходиться на поверхні землі (рисунок6):

Рисунок 6 - Розподіл потенціалів на поверхні землі в зоні розтікання струму

Для такого заземлювача, при умові однорідності і електричній ізотропності грунту, можна вважати, що струм у всіх напрямках буде розтікатись рівномірно - як показано стрілками на рисунку, а його величина в будь-якому поперечному перетині провідника "земля" буде дорівнювати І_{3 3}.

При цьому площа поперечного перерізу провідника "земля" Ѕ, за зроблених допущень (однорідність грунту) буде визначатися пло­щею поверхні півкулі радіусом r_і. Зі збільшенням (зменшенням) r_і, площа поперечного перерізу провідника "земля" буде збільшуватись (зменшуватись) пропорційно квадрату r_і (Ѕ_і=2πr_і²), а опір проход­женню струму буде, відповідно, зменшуватись або збільшуватись.

Падіння напруги на будь-якій ділянці електричної мережі, в тому числі і при проходженні струму в землі, ΔU залежить від величини струму і від електричного опору R.

Тому на поверхні землі в зоні розтікання струму між рівновіддаленими в радіальному напрямку точками (при однакових І) ΔU буде тим більше, чим ближче ці точки будуть до місця замикання на землю.

Із цієї причини, відповідно до приведеного, на поверхні землі в зоні розтікання струму виникає локальне поле підвищених потенціалів радіусом близько 20 м, розподіл потенціалів (φ_гі) в якому відносно нульового потенціалу землі (φ₀) подібний приведеному на рисунку 1.

При переміщенні людини в зоні розтікання струму в землі (рисунок 1) її ноги будуть торкатися ділянок землі з різними потенціалами, а на людину буде діяти напруга, яка визначається різницею цих потенціалів і відома під назвою напруга кроку (U_к) - різниця потенціалів між двома точками на поверхні землі в зоні розтікання струму, які знаходяться на відстані кроку (0,8 м) одна від одної. З наближенням до місця замикання на землю величина напруги кроку буде зростати, і вона може досягти небезпечних для людини значень вже при напрузі електроустановок 0.4 кВ, а в сиру погоду та за зволо­женого ґрунту і при меншій напрузі. Тому Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів при наявності замикання на землю забороняють наближатися до місця замикання ближче 8 м поза приміщенням і 4 м в приміщенні без застосування засобів захисту діелектричні боти, калоші, суха дошка, сухе гумове взуття тощо.

У цілому, заходи захисту людини від дії напруги кроку зводяться до розірвання мережі струму через людину по петлі "нога-нога", або різкого збільшення опору в цій петлі за рахунок використання різних підручних засобів. За необхідності невідкладного входу в зону небезпечних напруг кроку для надання допомоги потерпілим і відсутності під рукою засобів захисту, доцільно переміщуватися в цій зоні обережно, пересуваючи ступні по землі так, щоб вони постійно торкались одна другої.

Фізичні основи електробезпеки

Як зазначалось вище, величина струму, що проходить через тіло людини при її попаданні під напругу, в найбільшій мірі визначаї тяжкість ураження. Для розробки технічних і організаційно-технічних заходів і засобів профілактики електротравм важливо знати, від яких конструктивних особливостей електроустановок, їх робочих параметрів і стану залежить можлива величина струму через людину при потраплянні під напругу. Крім того, важливо, щоб весь електротехнічний персонал, усі працівники, робота яких пов'язана з експлуатацією електроустановок, чітко розуміли, чим об­умовлена, що є причиною тієї чи іншої вимоги з електробезпеки. Таке знання, розуміння вимог чинних нормативів з електробезпеки сприятиме дотриманню їх працівниками, і якраз розуміння цих вимог відрізняє працівників п'ятої групи з електробезпеки від четвертої, і є обов'язковою складовою їх професійної підготовки з питань безпеки.

У реальній електричній мережі (повітряній чи кабельній) опір ізоляції проводів відносно землі розподіляється по всій довжині мережі — опорні, підвісні, натяжні ізолятори, ізоляція кабелю. Чим більша протяжність мережі, тим більше ізоляторів, які працюють паралельно, і менший загальний опір ізоляції проводів відносно землі. Необхідний опір ізоляції регламентується чинними нормативами. На практиці ізоляція струмопроводів виконується з реальних діелектриків, питомий опір яких не дорівнює нескінченності. Внаслідок старіння ізоляції, її частого зволоження, забруднення, нагріву, дії агресивного середовища тощо, питомий опір ізоляції знижується. Тому кожна ділянка довжини проводу має опір ізоляції певного значення або провідність, яка відрізняється від нуля, а при роботі реальної мережі мають місце постійні втрати струму (виток струму) через ізоляцію і землю. Таким чином, незважаючи на наявність ізоляції, токопроводи електромережі електрино зв’язані між собою і землею провідниками (ізоляцію) з великим опором.

Крім того, два провідники, розділені будь-яким діелектриком, у тому числі і проводи електромережі, мають властивість накопичувати вільні електричні заряди однакової величини і різного з тану, якщо їх хоч на деякий час під’єднати до джерела електроенергії, тобто створити в розділяючому їх просторі електричне поле. При цьому величина накопичених зарядів пропорційна напрузі між провідниками залежить від геометричних розмірів електродів (проводів — пластин конденсатора) та діелектричної проникності діелектрика, що розділяє електроди. Відповідно до зазначеного вище, кожна ділянка довжини проводу електромережі, що знаходиться під напругою, крім опору ізоляції має певну ємність відносно землі.

Тому при дотиці людини до неізольованої струмовідної частини (проводу тощо) функціонуючої електромережі струм через людину обумовлюється величиною напруги дотику і ємністю зазначеної више системи, тобто

де І_А - складова струму, обумовлена напругою дотику, А;

І_с - ємнісна складова струму замикання на землю, А.

Ємнісна складова струму через людину при потраплянні під напругу І_с в розгалужених мережах може досягати небезпечних для людини значень. Тому навіть при відключенні мережі від джерела живлення для ремонтно-профілактичних робіт тощо, необхідно заземлити кожен провід переносним заземленням і тільки після цього та перевірки відсутності напруги допускати персонал до роботи.

Трифазна мережа, ізольована від землі

На рисунку 7, відповідно до зазначеного вище, наведена принципова схема трифазної мережі, ізольованої від землі. На схемі для наглядності опори ізоляції фаз відносно землі показані зосередженими. Мережа підключена до вторинної обмотки трансформа тора живлення - Тр.

При доторканні людини до фазного проводу 1, виникає мережа струму замикання на землю. Основні елементи цієї мережі: "фаз ний провід 1" - "людина паралельно з опором ізоляції цього про воду відносно землі r₁" - "земля" - "опори ізоляції проводів 2 і ,'5 відносно землі r₂ і r₃" - фазні проводи 2 і 3 . Як видно з рисунку 7, до цієї мережі прикладена лінійна напруга (U_л=U_ф√3 ), і замикається ця мережа через опори ізоляції фаз відносно землі - r₂ і r₃.

Рисунок 7 - Принципова схема трифазної мережі,

ізольованої від землі.

Оскільки опір людини (R_h) при аналізі небезпеки ураження електричним струмом приймається рівним 10³ Ом, а опір ізоляції відповідно до ПУЭ має бути щонайменше 10⁵ Ом (1кОм на вольт напруги), то величина струму через людину в мережі замикання на землю, що розглядається, визначається практично опорами ізо­ляції r₂ і r₃ фаз відносно землі. При пошкодженні r₂ і r₃ величина струму в мережі замикання на землю, в тому числі і струму через людину, може зрости на 2 порядки, що значно збільшує небезпеку ураження людини електричним струмом. Тому в мережах, ізольо­ваних від землі, з метою попередження подібних ситуацій і відповідно до вимог електробезпеки, обов'язковим є постійний контроль опору ізоляції "на сигнал", а в умовах підвищеної небезпеки електротравм - "на відключення".

Одним із можливих варіантів в ізольованій від землі мережі при доторканні людини до проводу 1 є пробій ізоляції цього проводу і замикання його на землю (стрілка "33" пунктиром на рисунку 10). У цьому випадку в мережі замикання на землю паралельно людині з'явиться додатковий струмопровід "33", а струм замикання на землю розподілиться між людиною і пробоєм на землю обернено пропорційно їх опорам. Тому доторкання людини до проводу з пошкодженою ізоляцією (з пробоєм на землю) є більш безпечнішим, ніж доторкання до цього проводу при відсутності його замикання на землю. На цьому принципі можлива реалізація методів захисту людини - при її доторканні до струмопровідних частин, останні автоматично засобами захисту замикаються на землю.

Чотирипровідна трифазна мережа з глухозаземленою нейтраллю

Принципова схема трифазної чотирипровідної мережі з глухозаземленою нейтраллю наведена на рисунку 8

У такій мережі нейтраль трансформатора живлення заземлена через r₀ <<R_л - опору людини. При доторканні людини, яка стоїть на землі, до фазного проводу 1 утворюється мережа струму: "провід 1" - "людина" - "земля" - r₀- "фаза1". У цій мережі зазначені елементи з'єднані послідовно, а найбільший опір має елемент "людина" - 10³ Ом. Опір інших елементів проходженню струму знаходиться в межах 10 Ом. У порівнянні з мережею, ізольованою від землі, у да ному випадку, в мережі струму через людину відсутній опір ізоляції, який, згідно з вимогами безпеки, становить щонайменше 10⁵ Ом.

Рисунок 8 - Схема трифазної чотирипровідної мережі з глухозаземленою нейтраллю

Тому величина струму через людину при її доторканні до неізольованих струмовідних частин (фазного проводу), які знаходяться під напругою, в мережах з глухозаземленою нейтраллю має бути на два порядки більшою, ніж в мережах, ізольованих від землі при нормальному стані ізоляції і близькою до величини струму через людину в мережі, ізольованій від землі, при наявності в ній фаз з пошкодженою ізоляцією, до яких не доторкається людина.

Таким чином, мережі з глухозаземленою нейтраллю при доти­ку людини до неізольованих струмовідних частин є більш небез­печними щодо тяжкості електротравм, ніж мережі, ізольовані від землі. Незважаючи на це, якраз мережі з глухозаземленою нейтраллю застосовуються на виробництві та в побуті. І тільки в гірни­чодобувній промисловості і на торфорозробках, відповідно до вимог електробезпеки, обов'язковим є застосування мереж, ізольо­ваних від землі.

Такий підхід до вибору режиму нейтралі електричної мережі обумовлений, в основному, такими обставинами:

• в умовах виробничих підприємств, громадських установ, житлового сектору і т.ін. забезпечення необхідного опору ізоляції при застосуванні мереж, ізольованих від землі, пов'язано з певни­ми технічними і економічними проблемами;

• в мережах з глухозаземленою нейтраллю можливо забезпечити більш ефективний захист при пошкодженні ізоляції і переході напруги на неструмовідні частини електроустановок.

Таким чином, згідно з зазначеним вище, до основних чинників, які впливають на тяжкість ураження електричним струмом (на І_h) при попаданні людини під напругу, можна віднести:

• величину напруги мережі живлення, В;

• величину напруги дотику ( U_дот, В), під яку потрапляє людина;

• конструктивні особливості мережі живлення — кількість фаз і режим нейтралі;

• величину опору і стан ізоляції — перш за все в мережах живлення, ізольованих від землі;

• протяжність і розгалуженість мережі живлення, які впливають на r_із і ємність відносно землі.

Вплив перерахованих чинників і особливостей виробничого середовища експлуатації електроустановок на небезпеку електротравм враховується при розробці нормативних актів з питань електробезпеки, технічних і організаційних заходів попередження електротравм та електрозахисних засобів.