8.4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії.

Різновидом кількісної теорії грошей є сучасний монетаризм.

Монетаризм – це економічна теорія, у відповідності з якою грошова маса, що знаходиться в обігу, грає визначальну роль у стабілізації та розвитку ринкової економіки.

Він виник у 50-ї роки, а як цілісна система сформувався в 60-ті роки. Монетаристский підхід до керування економікою широко використовувався у США, Великобританії, Німеччині та інших країнах в період подолання стагфляції у 70-80 рр., а також на початку 90-х років при переході до ринковій економіці в Росії та Україні. Якщо кейнсіанство ставило на мету пошуки боротьби з безробіттям, то ця теорія виникла як спроба подолання наслідків з інфляцією.

Основоположником монетаризму є М. Фридмен. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовій діловій цикл у своєму розвитку проходить чотири фази.

Фаза стискання – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 місяців, називається спадом.

Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення – фаза циклу протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік – точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей в діловому циклі, які проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, ідуть за циклічною схемою, випереджуючи загальні тенденції ділового циклу (кількість грошей, яка знаходиться в обігу, досягає свого піку і починає падати до вищої точки ділового циклу, таким же чином кількість грошей досягає нижчої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна.

Фрідмен і Щварц показали, що існує взаємозв’язок між зміною темпів зростання грошової маси точками екстремумів у діловому циклі.

Пропозиція грошей починає зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піку циклів. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу. А це, відповідно впливає на реальний обсяг виробництва; в свою чергу, за деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін.

Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше ніж на абсолютний рівень цін. Крім цього, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка під час ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Представник чикагської школи монетаризму Селен зазначає, що монетаризм поєднує в собі два основні принципи:

• зміни в кредитно-грошовій сфері спричиняють вплив на загальну господарську кон’юнктуру:

• центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу.

Звідси пропозиція: кількість грошей в обігу, повинна збільшуватися рівномірно – на 3-5 % за рік; пропонується підтримка постійного збільшення грошової маси в обігу на 1-2% вище темпів підвищення продуктивності праці.

Слабкі сторони монетаризму:

• ігнорується сфера виробничого відтворення;

• вважають сферу виробництва “чорною скринькою”, внутрішні процесі якого регулюються автоматично ринковими механізмами.

Отже, теорія Фрідмена є різновидністю теорії попиту і пропозиції на гроші. Він вважав, що пропозиція грошей визначається їх кількістю, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші проходять повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. У результаті цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

Між монетаризмом і кейсіанством існують спільні позиції щодо грошей, які мають важливе місце в економічній структурі суспільства, але можна виділити ряд відмінностей між цими теоріями. Кейнс визначає внутрішню нестабільність господарської системи, а монетаристи базуються на внутрішній структурі збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого боку – на відносній автономності грошової системи, яка може виступати зовнішнім дестабілізатором процесу розвитку.