2. Складовими електронної комерції

є:

1. мережі:

• корпоративні;

• Internet;

• комерційні;

2. процеси:

• дослідження ринку;

• розрахунки;

• виконання замовлень;

• продаж;

• підтримка;

3. суб’єкти (учасники):

• уряд;

• постачальники;

• продавці;

• користувачі;

• виробники[76, с. 29].

Існує два типи електронної комерції: торгівля інформацією і торгівля товарами. Товари можуть бути представлені в електронній формі (інформація, програмне забезпечення тощо). Їх називають “м’якими”. Всі інші – речові товари, товари-предмети – називають “жорсткими”. Таке трактування відповідає прийнятому в комп’ютерному товаристві тлумаченню термінів “soft” – “м’якими” і “hard” – “жорсткими”. Різниця між ними значна і виявляється на всіх рівнях – починаючи з визначення користувальницької аудиторії і закінчуючи безпосередньо оплатою за надану послугу[

Сфери поширення електронної комерції такі:

• маркетинг, продаж і сприяння продажу;

• передпродаж, попередні домовленості, поставки;

• фінансування й страхування;

• комерційні операції: замовлення, отримання, оплата;

• обслуговування та підтримка продукту;

• спільна розробка продукту;

• розподільче спільне виробництво;

• використання загальних і приватних послуг;

• адміністрування бізнесу (концесії, дозвіл, податки, митниця тощо);

• транспорт, техніка перевезень і постачання;

• загальні закупівлі;

• автоматична торгівля електронними товарами;

• бухгалтерський облік;

• розв’язання спірних моментів[

Для розвитку електронної комерції як ринку необхідно здійснення трьох основних умов:

• завоювання фірмами, що використовують мережу Internetяк канал розподілу продукції, довіри з боку споживачів;

• забезпечення достовірності учасників та їх операцій;

• створення безпеки передачі і подальшого зберігання даних у мережі Internet.

Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без урахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у Internet.

оряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 р. ним була прийнята Директива “По деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” [118]. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. Порівняно з Типовим законом ЮНСІТРАЛ дана Директива – це серйозний документ, що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, у ньому міститься комплекс норм, які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.

Другим не менш важливим документом, який формує європейське право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС “Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів”. Даний документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта – забезпечити ведення бізнесу через Internet [83].

Окрім згаданих документів, Європейським Союзом прийнято цілий ряд інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції. Серед них: Директива ЄС “Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані” тощо.