Ендоскопія

Ендоскопічні дослідження переслідують мету безпосереднього огляду внутрішніх органів оком, базуються на застосуванні волоконної оптики. Вони є надзвичайно цінними для діагностики пухлин багатьох локалізацій та дозволяють виявити найнезначніші зміни на поверхні слизової оболонки органу і, крім того, виконувати біопсію. На думку багатьох авторів (Гурцейн, 1929, Н.С.Смирнов, 1960) ендоскопічні дослідження за точністю результатів не поступаються, і тому їм надають виключно велике значення в останній час.

Вони є лише цінною ланкою у комплексному клінічному дослідженні хворого. Тому більшість ендоскопічних досліджень поєднують з тими чи іншими видами рентгенологічних досліджень. Наприклад, накладання пневмоперітонеума використовується для перітонеоскопії та одночасно для рентгеноскопії шлунку, особливо його кардіального відділу.

Радіоізотопна діагностика

Сьогодні все більше в медичній практиці використовується радіоізотопна діагностика, яка охоплює своїми дослідженнями практично всі органи людського організму і відрізняється високою ефективністю. Метод базується на унікальних елективних особливостях радіоактивних ізотопів і можливості регістрації їх випромінювання. Радіоактивні ізотопи приймаючи участь в метаболізмі організму, дозволяють вивчати особливості його перебігу, не спотворюючи фізіології досліджуваного процесу.

Ізотопи можуть вводитися перорально чи внутрішньовенне:

радіоактивний фосфор (Р32) - з метою діагностики пухлин кісток, хлорид міді (Сu⁶⁴) вводиться пеорально з метою діагностики захворювань нирок, радіоактивний йод (І¹²³) вводиться перорально чи внутрішньовенне для діагностики захворювань щитовидної залози, а І¹²⁵ -для діагностики захворювань нирок і тд.

Для визначення функції, його величини та форми за допомогою радіоізотопних препаратів застосовують досить складну апаратуру:

лічильники Гейгера, різні дозиметри, скеннери, радіоманіпуляційні установки та ін.

За допомогою радіоізотопної діагностики надається можливість вивчити функцію і топографію органу, його форму, величину та контури, визначити ступінь розповсюдження пухлини і її взаємовідношення з оточуючими тканинами, виявляти наявність метастазів. Крім того за допомогою ізотопів можна в динаміці спостерігати за патологічним процесом, та оцінювати ефективність проведеного лікування.

Пробна лапаротомія та торакотомія є заключними етапами діагностики хворих. Вони повинні застосовуватись завжди, якщо всі методи дослідження не дали можливості виключити наявності раку. Крім того, діагностична операція у випадку необхідності перетворюється в лікувальну шляхом видалення пухлини, накладення стоми чи обхідного анастомозу т.д., що позбавляє хворого страждань. В окремих випадках намагаються пробну операцію замінити ендоскопічною хірургією, якщо питання обмежене біопсією та введенням ірригаторів для хіміотерапії.

Онкологічна деонтологія.

Деонтологія (наука про належне) розглядається в медицині як вчення про професійну поведінку медичного робітника.

Кожний медичний робітник несе велику відповідальність перед хворою людиною і суспільством. Він повинен бути на рівні сучасних медичних знань, уміти встановлювати психологічно контакт з хворими і їхніми родичами. Хто працював на прийомі хворих в поліклініці, той знає, що вже одне повідомлення про направлення в онкологічну установу пригнічуючи діє на психіку хворого, а обстеження хворого в кабінеті онколога, різноманітні діагностичні процедури, біопсія і інші види досліджень дуже його хвилюють. Встановлено, що психологічна реакція на госпіталізацію в онкологічну установу виявляється почуттям страху і депресії майже у 50% хворих. При всій своїй витримці онкологічний хворий стурбований; зворушення його зв’язане з думками про майбутнє, про родину, про роботу. Тому весь колектив медичних робітників зобов’язаний створювати хворому умови, що б зводили до мінімуму нанесену йому психічну травму. Лікар-онколог, середній і молодший медичний персонал повинні направити всі свої зусилля на те, щоб вселити хворому оптимізм, певність в можливості його видужання. Підхід до хворого в поліклініці повинен бути строго індивідуальним, бо хворий, що спрямований в онкологічну установу, дуже обережний і з заворушенням очікує “вироку” лікаря, тобто підтвердження або відхилення діагнозу. При спілкуванні з хворим його слід спочатку уважно вислухати, а після цього вже задавати необхідні питання. Грубим порушенням правил деонтології є неувага до скарг хворого, поспішність, недовіра, що висловлюється до хворого і невиконання лікарем даної хворому обіцянки.

Лікар зобов’язаний, згідно існуючому законодавству, строго зберігати лікарську таємницю, якщо вона не представляє загрози суспільству. Одним з важливих принципів онкологічної деонтології є охорона психіки хворих, тому хворому злоякісним новоутворенням краще всього сказати про наявність у нього якогось хронічного захворювання, що повинно бути проведене оперативне або променеве “протизапальне” лікування.

Не можна повідомляти хворому про передбачуваний або встановлений діагноз небезпечного для життя онкологічного захворювання, завдяки цьому віднімаючи у нього останню надію на вилікування. Людина, що страждає важким захворюванням, звичайно сама прагне захистити себе від цієї жорстокості. Навіть всупереч очевидним фактам він продовжує вірити в порятунок. Він шукає при цьому не правду, а надію В такому стані виникають серйозні зміни особистості хворого, починають діяти особливі механізми психологічного захисту. Необхідність приховування діагнозу не є обманом. Це елемент терапії, позиції хворого в боротьбі з недугою, і, крім того, це акт, що зміцнює гуманність. Інформація про діагноз і прогноз захворювання повинна бути дана хворому в зрозумілій для нього і не викликаючої особливої тривоги формі. Якщо вилікування хворого можливе тільки шляхом операції, то треба наполягати на ній, роз’яснюючи хворому можливість несприятливого результату в випадку відмови від оперативного втручання.

Тільки в тому випадку, коли хворий категорично відмовляється від лікування, необхідно повідомити його про характер захворювання в доступній і м’якій формі, а також про можливі фатальні наслідки хвороби. Крім того кожна людина має право знати свій діагноз. Тому на вимогу, для консультацій в інших провідних спеціалізованих установах і навіть за кордоном, хворим дають повністю інформацію про дані обстеження та виписку про лікування і патогістологічне заключення препаратів. В окремих випадках видають для консультації в інших лабораторіях препатати видаленої пухлини.

Великого такту, культури і уміння онкохірурга вимагає пояснення приводу до таких радикальних операцій як, наприклад, мастектомія, екстирпація прямої кишки та ін., щоб переховати від хворого істинний діагноз раку і провести до кінця весь комплекс необхідного лікування. Деякі лікарі-хірурги беруть розписку про згоду хворого на операцію. З юридичної точки зору така розписка не викликає заперечень, однак, з деонтологічної точки зору розписка про згоду хворого на операцію неприйнятна, бо стає очевидним, що згоду, яку дав хворий немов би приймає відповідальність за те, що може з ним трапитися під час або після операції. Це, по-перше. А по-друге, це дасть привід думати хворому про небезпеку його захворювання і “безнадійність” його стану. В переважній більшості випадків хворі погоджуються на всяке лікування, однак бувають випадки відмови. Тоді рекомендується консультація суміжних фахівців, стаціонарне обстеження з метою переконати хворого, що в клініці роблять операції з сприятливим результатом Основні відомості про операцію і метод знеболення, про їх відчуття, які будуть, заздалегідь повідомляються хворому в доступній і розумній формі. Підтримка близьких людей (родичів і друзів) особливо важлива для пацієнта, якому буде виконана операція.

Якщо хірургічне втручання закінчилося тільки ревізією через неможливість видалення пухлини, то всі учасники операції повинні домовитися про те, що і в якій формі в подальшому сказати хворому, створити “деонтологічну легенду”. Про інкурабельний стан онкологічного хворого можна виявити тільки дуже близьким йому людям. Такий хворий, де б він не знаходився (вдома або в стаціонарі) повинен бути забезпечений знеболюючими і симптоматичними засобами.

Всі довідки, що видаються хворим на руки, необхідно належним чином відредактувати, медичні документи краще пересилати в лікувальну установу, куди направлений хворий.