2. Об'єкт і предмет соціології

Об'єктом соціологічного знання є суспільство, але суспільство вивчають і право, і філософія, і історія, і етика і т. д. Отож, коли ми говоримо про об'єкт пізнання соціології, то маємо на увазі зв'язки і відносини, які прийнято називати соціальними.

Слід відрізняти об'єкт і предмет соціології. Коли ми говоримо про об'єкт пізнання, то мова йде про те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а коли — про предмет, то це означає, що завдяки даній науці (у нашому випадку це соціологія) ми вивчаємо якусь специфічну сторону об'єкта. Тому предмет науки не може бути тотожним об'єкту (чи об'єктам), які вона вивчає. Останній— це емпірично дана реальність, яка виражає той чи інший бік об'єктивного світу. Предмет науки — це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення найбільш важливих, з практичної точки зору, закономірностей і відносин цієї реальності'.

Як вже зазначалося, суспільство як об'єкт вивчається рядом наук, проте економіка вивчає те, що стосується економічної сфери життя, право — юридичної, історія — ще іншої і т. д. Соціологія ж вивчає, як суспільство сприймає, наприклад, ті чи інші економічні реформи, соціальні наслідки їх впровадження, те ж саме можна сказати про правові норми.

Сьогодні багато говорять і пишуть про екологічну кризу. Щоб якось послабити екологічні проблеми, не допустити остаточної загибелі всього живого на Землі, люди об'єднуються в різного роду природоохоронні організації, виступають з протестами проти забруднення водних басейнів, землі, атмосфери відходами виробництва, висловлюють свої думки стосовно причин порушення зв'язків у системі "суспільство — природа", дають рекомендації щодо ліквідації негативних наслідків антропогенного впливу на довкілля.

Форми і методи діяльності цих організацій, причини протесту людей, їх ставлення до природи і т. д.— все це об'єкт досліджень соціології і, зокрема, соціальної екології.

Об'єкт і предмет соціології

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення.

Об'єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі.

Інакше кажучи, — це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура — все це об'єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об'єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін.

Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Загалом, об'єктом соціології є:

суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів;

соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки — послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет — фізики чи хімії.

Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря — як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини.

Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер зазначає, що соціологія — це один із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з'ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології — "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин".

Він виділив два напрямки — мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

3. Закони і категорії соціології

   Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв´язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв´язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв´язки називають законами.    Соціальний закон — об´єктивний і повторюваний причинний зв´язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.    Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.    Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об´єктивних зв´язках (причинних, функціональних та ін.). Об´єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв´язки, тенденції, сформовані без їх участі.    За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов´язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).    За ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів — класів, груп, націй тощо.    За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв´язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв´язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.    Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв´язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.    Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім´ї).    Взявши за основу форми зв´язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:    1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов´язково повинно існувати і явище «Б».    2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об´єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.    3. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. За такої залежності зміни елементів системи не зумовлюють суттєвих змін її структури.    4. Закони, які фіксують причинний зв´язок між соціальними явищами, лише з функціональної (необов´язкової) точки зору.    5. Закони, які встановлюють імовірність зв´язку між соціальними явищами.    Закони соціального розвитку виявляються як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування — як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.    Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з´ясувати форми вияву соціальних законів у різних сферах, а й суттєво впливати на життєдіяльність суспільства.    Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.    Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості об´єктивної реальності, виокремленої практикою людей, яка стала об´єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об´єкта.    Розрізняють дві основні групи категорій соціології:    1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.    2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни — причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об´єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.    Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:    1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).    2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).    3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім´я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).    Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія «соціальне».    Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.    Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.    Специфіку соціального характеризують такі основні риси:    — загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;    — вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;    — з´ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;    — соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.    Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.    Категорія «соціальне» тісно взаємодіє з категорією «соціальні відносини».    Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб´єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.    Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але це правомірно лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв´язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.    Соціальні відносини органічно пов´язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, соціальними інтересами, соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.    Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.    Вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв´язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.    Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, метасоціології, поняття методологічного значення.