5.Оцінка витрат і побудова їх функції. Методи визначення функції витрат

Поведінка витрат – це характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства. Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат. Фактори витрат наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу.

Функція бізнесу	Фактори витрат
Дослідження і розробки	Кількість проектів. Технічна складність проектів.
Проектування продукції, послуг і процесів	Кількість виробів. Кількість складових частин виробу.
Виробництво	Обсяг виробництва. Кількість переналадок обладнання. Основна зарплата.
Маркетинг	Кількість рекламних об’яв. Кількість продавців. Виручка.
Управління.	Кількість замовлень. Кількість персоналу.

Розуміти взаємозв’язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень.

Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їхню функцію.

Оцінка витрат – це процес обрахунку поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на основі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат – це математичний опис взаємозв’язку витрат та їхнього чинника.

У спрощеному вигляді функцію витрат може бути описано так:

(1)

де: Y – загальні витрати;

a – загальні постійні витрати;

b – змінні витрати на одиницю діяльності;

x – значення фактора (чинника витрат).

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори. Функція витрат полегшує передбачення витрат. Передбачення витрат – це прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності. Наприклад, бухгалтер-аналітик підприємства визначив, що його постійні витрати становлять 50 000 грн., а середні змінні витрати на одиницю продукції – 100 грн.

Звідси функція витрат підприємства матиме вигляд:

Отже, якщо підприємство планує реалізувати 600 одиниць товару, то загальні витрати становитимуть:

Наявність змішаних витрат ускладнює побутову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи:

• технологічний аналіз;

• аналіз рахунків;

• метод вищої-нижчої точки;

• метод візуального пристосування;

• регресивний аналіз;

• спрощений статистичний аналіз.

Технологічний аналіз – це системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв’язку між затратами ресурсів та результатом діяльності. Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідності операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу рахунків передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних бухгалтерського обліку. Наприклад, підприємство має наступні дані на рахунках бухгалтерського обліку стосовно виготовлення 200 шт. оприскувачів ( табл. 3 )

Таблиця 3

Аналіз бухгалтерських рахунків, грн.

Рахунок	Загальні витрати	Постійні витрати	Змінні витрати	Змінні витрати на один. прод.
Матеріали та комплектуючі вироби	4000	-	4000	20
Зарплата виробничих працівників з відрахуваннями на соц. потреби	3000	250	2750	13,75
Витрати на утримання обладнання	2230	1800	430	2,15
Цехові витрати	900	900	-	-
Адміністративні витрати	789	789	-	-
Витрати на збут	400	250	150	0,75
Разом	11319	3989	7330	36,65

За результатами наведеного аналізу функцію витрат може бути записано так:

Отже, якщо в наступному періоді підприємство планує збільшити обсяг виробництва до 230шт. оприскувачів при незмінних обсягах постійних витрат, то бюджетні витрати становитимуть:

3989+(36,65 х 230)=12419грн.

Метод аналізу рахунків досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції і аналізі минулих подій. Через те його вадою є певна суб’єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулим та майбутніми умовами діяльності. Певною мірою уникнути зазначених вад можна за допомогою серії спостережень та через використання математичних методів.

Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності. Для ілюстрації практичного застосування методу вищої-нижчої точки діяльності використаємо дані про обсяг продукції, виготовленої в одному з обробних цехів протягом року, та витрати на утримання й експлуатацію обладнання, на якому ця продукція була вироблена. (таблиця 4).

Таблиця 4

Вихідні дані для визначення функції витрат

Місяць	Обсяг продукції , тис.шт.	Витрати на утримання обладнання, тис.грн.
1	9	14
2	11	17
3	19	21
4	14	16
5	20	24
6	12	14
7	12	14
8	18	20
9	10	11
10	13	15
11	15	18
12	17	22
Разом	170	206

Ці дані свідчать, що найвищий обсяг діяльності досягнуто у травні – 20 тис.од. продукції, а мінімальний – у січні –9 тис.од. продукції. Перенесемо результати спостережень у таблиці 5 і розрахуємо різницю між витратами у вищій та нижчій точках діяльності.

Таблиця 4.

Результат спостережень	Фактор витрат, обсяг прод.	Витрати на утримання обладнання, тис.грн.
Найвище значення фактору витрат	20	24
Найменше значення фактору витрат	9	14
Різниця	11	10

Отже, при зростанні обсягу діяльності на 11 тис. од. продукції загальні витрати зросли на 10 тис.грн. Звідси змінні витрати на 1 тис. од. продукції складають:

10 : 11=0,91 тис. грн.

Виходячи з цього, постійні витрати дорівнюють:

24- (20*0,91) = 5,80 т. грн.,

або: 14 – (9 х 0,91) = 5,80 т. грн.

Отже, функція витрат в даному разі має такий вигляд:

Метод вищої-нижчої точки є простим у використанні, але він має слабкі аспекти, зокрема :

1.Не завжди орієнтація на минулі витрати є надійним джерелом інформації у майбутньому;

2.Використання лише двох екстремальних обсягів діяльності може не мати дійсного характеру витрат, особливо якщо ці значення суттєво відрізняються від середніх обсягів діяльності. А якщо різниця між максимальними та мінімальними обсягами досить велика, виникає можливість того, що постійні витрати в цьому діапазоні можуть мати ступеневий характер.

Для усунення вказаних недоліків доцільно поєднати даний метод з графічним методом – метод візуального пристосування.

Графічне відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов’язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. Річ у тому, що при використанні цього методу ми проводимо лінію функції витрат через вищу й нижчу точку графіку, ігноруючи всі інші точки. Але, якщо ці всі інші точки не мають тісного взаємозв’язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

Метод візуального пристосування – це графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат. Припустимо, що в нашому випадку аналітик, намагаючись врахувати всі точки графіку, провів лінію функції витрат таким чином (рис. 11).

Од.прод.

Рис. 11 Лінія функції витрат, визначена шляхом візуального пристосування.

З наведено графіка видно, що постійні витрати становлять 5800 грн. Це означає, що коли зовсім не буде випуску продукції, постійні витрати все одно досягнуть 5800грн.

Метод візуального пристосування дозволяє уникнути вади методу вищої-нижчої точки.

Застосування різних методів для визначення функції витрат дає різні результати. У розглянутому прикладі ми виходимо з припущення, що витрати змінюються під впливом зміни обсягу випущеної продукції. Але на практиці можуть бути й інші фактори витрат (машино-години, кількість переналагодження обладнання тощо).