Скульптурний портрет цариці Нефертіті
Будь-яка подія у
сфері культури може стати явищем культури
за умови, що вона має бути відображена
у тексті. Текст є носієм інформації.
Лише за цієї умови культура спроможна
виконувати функцію збереження і передачі
інформації від покоління до покоління.
В історії людської культури сформувалося
два канали передачі інформації: один –
генетичний
–
притаманний всій живій природі, по
іншому каналу інформація передається
від покоління до покоління засобами
різноманітних знакових систем. Одиниці
інформації англійський дослідник
Р.
Доукінс
назвав "мемами",
тобто, якщо у біологічному житті людства
накопичується генофонд, то у культурному
– мемофонд,
який відображений у текстах. Зазначимо,
що під поняттям "текст" розуміється
усе створене людиною, тобто неприроднє,
абсолютизоване у книзі, картині,
скульптурі і архітектурних пам’ятниках,
одежі, в інформації на рекламному щиті,
екрані комп’ютера. Тому, можна припустити,
що культура,
у самому
короткому визначенні,
– це
"все
те, що не природа".
За висловом Ю.М. Лотмана і Б.А. Успенського, культура „є пристрій, що виробляє інформацію”. Разом з ним вона є також і пристрій, що запам’ятовує цю інформацію. Можна сказати, що культура в людському суспільстві – це те ж, що математичне забезпечення в комп’ютері. Останнє, як відомо, включає в себе машинну мову та програми опрацювання інформації. Аналогічні компоненти характеризують і культуру. Вона дає суспільству мови – знакові системи. Її необхідним елементом є соціальна пам’ять, у якій зберігаються духовні досягнення людства. У ній містяться програми людської поведінки, що відображають досвід багатьох поколінь людей. Виходячи з цього, можна сказати, що культура виступає своєрідним інформаційним забезпеченням суспільства.
Таким чином, з інформаційно-семіотичної точки зору, світ культури постає у трьох основних аспектах: світ артефактів, світ смислів, світ знаків. Феномени культури – будь-які артефакти (штучно створені людьми предмети і явища.), які несуть в собі смисли, тобто постають як знаки, що мають значення. Сукупність знаків утворює тексти, у яких міститься соціальна інформація (схема.1.1)
Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати коротке (інформаційно-семіотичне) визначення культури:
Культура – це соціальна інформація, яка зберігається і накопичується у суспільстві за допомогою створюваних людьми знакових засобів.
Рис. 1.1 Інформаційно-семіотична структура культури.
Тема 1.4. Основні функції культури
Звичайно, що у реальному житті суспільства вищеназвані аспекти культури взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’заних сторін культури дозволяє з’ясувати, у чому полягають її основні функції (схема.1.2).
Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку, прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.
Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу.
Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно – семіотичному значенні.
Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам’ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп’ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам’ять, програми дій.
Рис. 1.2 Основні функції культури
Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення, неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і т.д., які входять в скарбницю культурних цінностей.
В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.
Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хайдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.
Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.
Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.
Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі.
Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.
Таким чином, функції культури можна сформулювати і по-іншому: призначення культури у тому, щоб задовольняти потреби людини. Ці потреби можна розділити на дві категорії:
ті, що можуть бути задоволені виключно за рахунок використання ресурсів оточуючого середовища;
ті, що можуть бути задоволені за рахунок ресурсів людського організму (духовні потреби – комфорт, довіра, дружнє спілкування, упевненість в успіху).
Культура дає людині ілюзію її значущості і всемогутності. Ці внутрішні (в межах організму) духовні потреби людини, безумовно, такі ж реальні, як і потреба у їжі, житлі, захисті, і, насправді, вони можуть сприйматися більш гостро. І ці потреби повинні задовольнятися, якщо людина хоче досягти успіху у життєвій боротьбі.
________________________________________________________________________________
“ Призначення і функції культури у тому, щоб зберегти і подовжити життя роду людського. У всіх видів живих істот поведінка спрямована на збереження виду. Нижчі у відношенні до людини види будують свою поведінку соматичними засобами, тобто за допомогою тіл, м’язів, органів тощо.
Людина, будучи по суті твариною, також використовує свої тілесні органи для підтримання життя, але як особливий біологічний вид вона використовує поза тілесну традицію, яку ми називаємо культурою, яка забезпечує її підтримання і увічнене існування та у повній мірі відбиває це існування. У такому випадку ми можемо вважати культуру поза тілесним механізмом, що використовується відповідним тваринним видом для збереження і подовження свого життя.
Функція культури полягає у налагодженні зв’язку людини з природним середовищем: з одного боку – з місцем передування на землі і з оточуючим космосом; з іншого боку – з такими же, як вона, людьми. Людина зв’язана із своїм середовищем буття засобами знарядь, прийомів діяльності, оцінок і уявлень”.
(Л. Уайт “Вибране. Еволюція культури”)
________________________________________________________________________________
В
исновки:
Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури. Термін "культурологія" вперше запроваджений у 1939 р. американським антропологом Леслі Уайтом.
У розвитку культурологічного знання можна виділити три історичних періоди: етап зародження (від античності до XVIII ст.), етап становлення (XVIII – ХІХ ст.) і сучасний етап розвитку культурології як самостійної науки.
Об’єктом культурології є весь світ штучних порядків (створених людиною речей, народжених нею ідей, придуманих способів дій, форм суспільного життя, знань, понять, символів комунікацій мов тощо).
Предметом культурології є системне дослідження процесів генези і морфології культури, її структури, сутності і змісту, типології, динаміки і мови.
Основними завданнями культурології є: аналіз культури як системи культурних феноменів; виявлення ментального змісту культури; дослідження типології культури; розв’язання проблем соціокультурної динаміки; вивчення культурних кодів та комунікацій.
Розрізняють такі типи соціокультурної динаміки: лінійний (за яким передбачається, що всі культури поступово проходять одним шляхом) та циклічний (у відповідності з яким кожна культура має свій цикл розвитку – від народження до занепаду).
Початок культурної історії людства зумовлений суспільною потребою в праці та індивідуальною потребою у спілкуванні. В цьому й полягає філософський сенс культури. Таким чином, існує дві точки зору на походження культури: культура виникла тоді, коли людство розпочало обробляти землю; культура виникла з культу.
Існує безліч визначень культури. У найзагальнішому розумінні культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку суспільства. В широкому розумінні культура визначається як рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння будь-якою галуззю знань чи діяльності (культура виробництва, культура праці, правова культура, моральна, політична, естетична, культура побуту).
Культура як узагальнена якісна категорія, що відбиває розвиток людини та суспільства стала визначальним вектором розвитку людства. Культура – необхідна складова людини, її друга природа, не менш важлива, ніж її біологічні чи фізіологічні потреби. Не можна нічого сказати про людину, не усвідомивши саму сутність культури і ті механізми, які породжують людську природу.
З інформаційно-семіотичної точки зору світ культури постає в трьох аспектах: світ артефактів, світ смислів і світ знаків. Артефакти – це феномени культури, виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії. Як світ смислів, духовний зміст культури постає як єдність матеріального і духовного. Знак – це матеріальний предмет, що чуттєво сприймається, а його значення (зміст, інформація) є продуктом духовної діяльності.
Явища культури – це знаки і сукупності знаків (тексти), в яких зашифрована соціальна інформація, тобто започаткований у них людьми зміст. Текст є носієм інформації. У понятті "текст" розглядається усе створене людиною, тобто неприродне, абсолютизоване у книзі, картині, скульптурі і архітектурних пам’ятниках, одежі, в інформації на рекламному щиті, екрані комп’ютера тощо.
До основних функцій культури відносять: ціннісну, комунікативну, світоглядну, нормативну, інформаційну, людинотворчу (функцію соціалізації), пізнавальну, гуманістичну, адаптаційну, виховну.
Семінар № 1. Культорологія як наука
Цілі та завдання заняття: аналіз культурології як інтегративного курсу, визначення об’єкта і предмета культурології; пояснення сутності та витоків культури, розгляд типологічної класифікації культур, розкриття сутності інформаційно-семіотичного розуміння культури, пояснення основних функцій культури.
Основні поняття та категорії теми: анімізм, артефакт, архетип, антропологія, аксіологія, аспекти культури, культурогенез, ментальність, семіотика, культура, культурологія, мимезис, мем, синкретизм, табу, тотемізм, міф, релігія, мова культури, семіотична модель.
План