2. Предмет і метод права соціального забезпечення.

Основним критерієм розмежування галузей права служить предмет правового регулювання. Предметом будь-якої самостійної галузі права, зазвичай, прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть піддаватись правовому регулю­ванню нормами лише цієї галузі права. Щоб визначити які суспільні відносини є предметом галузі пра­ва соціального забезпечення, насамперед необхідно з'ясувати: що таке соціальне забезпечення, його ціль та джерела фінансування, обсяг видів соціального забезпечення та коло осіб, що підлягають такому забезпеченню. Під соціальним забезпеченням розуміється безоплатне (бе-зеквівалентне) або на пільгових умовах матеріальне забезпечення і обслуговування громадян, що цього потребують, у випадках,  передбачених законодавством за рахунок соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів. Із входженням Ук­раїни в ринкові відносини змінюється характер і зміст соціального забезпечення, але його мега лишається незмінною - це забезпечен­ня гідного прожиття непрацездатних громадян шляхом надання багатоманітних видів соціального забезпечення. До питання щодо обсягу видів соціального забезпечення та ко­ла осіб, що підлягають такому забезпеченню, вчені підходять по різному. Одні включають до соціального забезпечення всі соціаль­но - економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та безеквівалентне забезпечення тих потреб громадян, котрі задовольняються з державних і громадських джерел поза прямим зв'язком із результатом їхньої трудової діяльності. Інші вчені вважають, що до обсягу поняття соціального забезпечення повинні бути включені лише ті соціально-економічні заходи, що пов'язані з забезпеченням непрацездатних, хворих та сімей, що ма­ють дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального за­безпечення повинні відноситись лише ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані з соціальним страхуванням працівників. Але слід мати на увазі, що чинним законодавством України пе­редбачені певні види соціального забезпечення, які надаються ор­ганами соціального захисту населення громадянам незалежно від їхнього стану працездатності, сімейного стану, а також незалежно від того, чи були вони застраховані. Наприклад, разові допомоги в зв'язку з народженням дитини, на поховання, державна соціаль­на допомога малозабезпеченим сім'ям тощо. Відносини, що вини­кають з приводу надання таких видів соціального забезпечення, хоча вони займають порівняно незначну частину в системі соціаль­ного забезпечення, на нашу думку, також є предметом права соціального забезпечення. На думку І.М. Сироти до кола суспільних відносин, що є пред­метом права соціального забезпечення, повинні входити такі ком­поненти: загальні поняття соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, обсяг видів соціального забезпе­чення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язками держави та роботодавців з утримання та соціального обслуговування певного контингенту непрацездатних громадян та інші. (Див, Сирота И.М. Право социального обеспече­ния в Украине: Учебник, Изд. третье, переработанное и дополнен­ное, - X.: «Одиссей», 2002. - С. 13). Слід відзначити, що поняття «непрацездатні громадяни» за правом соціального забезпечення в певній мірі носить умовний ха­рактер, має своє специфічне значення і за своїм змістом відрізняється від поняття «непрацездатні громадяни» за трудовим правом. Так за трудовим правом працездатною вважається особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого вона має право ук­ладати трудовий договір і за станом здоров'я може виконувати кон­кретну роботу (трудову функцію), визначену трудовим договором. Такою особою може бути навіть інвалід 1-ої групи. За правом соціального забезпечення особа вважається непрацез­датною лише за певних умов, визначених законодавством для цієї ка­тегорії громадян. Обставинами, за яких особа вважається непрацез­датною, наприклад, може бути наявність хвороби, що підтверджена відповідним медичним закладом в установленому порядку чи встанов­лення спеціальним державним органом - медико-соціально експерт­ною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності. Тобто в цьому випадку непрацездатність залежить від стану здоров'я особи. В окремих випадках особа визнається непрацездатною незалеж­но від стану здоров'я, а залежно від віку. Так вважаються непра­цездатними громадяни похилого віку (чоловіки після досягнення 60, а жінки - 55 років), незважаючи, що вони за станом здоров'я ще можуть виконувати ту чи іншу роботу. А у випадку надання та­кого виду соціального забезпечення як пенсія в разі втрати году­вальника непрацездатними вважаються діти, брати, сестри й ону­ки померлого, які не досягли 18 років. Особа може вважатися непрацездатною І за інших обставин, не­залежно від віку чи стану здоров'я. Наприклад, в зв'язку з догля­дом за хворою малолітньою дитиною чи іншими членами сім'ї, як­що ті за висновком лікаря потребують стороннього догляду. Непрацездатність може бути повною, частковою чи тимчасо­вою. У випадку призначення пенсії за вислугу років особа, що про­працювала установлений законом термін у певній галузі, на певній роботі, посаді чи за певною професією, визначених законодавством, вважається такою, що втратила професійну працездатність. Отже предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають між громадянином чи сім'єю і держав­ними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (безеквівалентного) або на пільгових умовах ма­теріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів грома дян в старості, у випадку хвороби, повної, часткової або про­фесійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а та­кож надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, передбачених законодавством, що по­требують надання соціальної допомоги. Основу предмета права соціального забезпечення складають пенсійні правовідносини, тобто які виникають з приводу призна­чення, нарахування та виплати державних пенсій. До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих гро­мадян на випадок тимчасової втрати працездатності, так як тру­дові пенсії і допомоги по тимчасовій втраті працездатності пов'язу­ються з трудовим (страховим) стажем. Предметом правового регулювання права соціального забезпе­чення є також відносини зі здійснення різноманітних соціальних виплат та з соціального обслуговування громадян похилого віку, непрацездатних, ветеранів війни і праці, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ. Серед суспільних відносин в області соціального забезпечення значні за обсягом та за змістом відносини, що виникають в зв'яз­ку з соціальним обслуговуванням непрацездатних. Сфера соціаль­ного обслуговування охоплює широке коло суспільних відносин. В соціальне обслуговування включається як платні, але на пільго­вих умовах, так і безплатні види послуг, що надаються громадянам за рахунок соціальних фондів. Вони надаються органами соціаль­ного забезпечення безпосередньо та через загальну сферу обслуго­вування населення (комунальне, медичне, побутове обслуговуван­ня, послуги по працевлаштуванню інвалідів, утриманню, навчанню та вихованню дітей-інвалідів тощо). Крім названих відносин, до предмету права соціального забезпе­чення належать відносини з приводу встановлення юридичних фактів і процесуальні відносини, які не входять до предмету процесуального права, з вирішення спорів з питань соціального забезпечення. З правом соціального забезпечення споріднені відносини, що виникають між органами соціального забезпечення та суб'єктами господарської діяльності (страхувальниками) з приводу формуван­ня Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування тощо, відно­сини з приводу використання коштів цих фондів та відносини, що виникають між різними органами, що здійснюють соціальне забез­печення, і між ними та іншими установами і організаціями з при­воду організації соціального захисту населення. Але ці відносини не є предметом права соціального забезпечення, оскільки регулю­ються нормами інших галузей права (адміністративного, фінансо­вого тощо).

До характерних рис методів права соціального забезпечення належать такі:

1. Порядок встановлення прав і обов'язків учасників соці­ально-забезпечувальних правовідносин. За допомогою таких прийомів, як припис (позитивне зобов'язання), дозвіл і заборо­на правовими нормами визначається коло осіб, які можуть всту­пити у правовідносини, їхні права й обов'язки, умови, за яких можна реалізувати права і виконати обов'язки, відповідальність за порушення встановлених вимог. Усе це становить предмет права соціального забезпечення. Суспільні відносини у праві соціального забезпечення, в основному, регулюються згори до низу на владно-імперативних засадах. Юридичний припис або, як його зараз називають, позитивне зобов'язання, виражаєть­ся в покладанні на осіб юридичних обов'язків активного змісту, тобто діяти (чинити), як велить норма права. Незначною мірою у праві соціального забезпечення застосовується децентралізо­ване регулювання, що здійснюється за допомогою координації учасниками відносин своїх дій. Юридичний дозвіл — це право осіб діяти на власний розсуд у межах правових норм, що регу­люють відповідні суспільні відносини. Дозвіл у праві соціаль­ного забезпечення адресується тільки фізичній особі і стосується права на той чи інший вид соціального забезпечення, вибору найбільш вигідного для людини варіанта забезпечення тощо.

Права й обов'язки суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин встановлюються нормативним чи договірним шляхом. Головним способом формування змісту цих право­відносин є нормативні акти. Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються осно­ви соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Багато питань соціального забезпечення регламентуються підзаконними актами як на центральному, так і на регіональному рівнях.

Останніми роками зросла роль соціально-партнерських угод. Цими локальними нормами закріплюється більш високий рівень забезпечення працівників окремих галузей народного господарства чи підприємств. Колективними угодами передба­чаються додаткові заходи соціального захисту працівників на випадок непрацездатності, виходу на пенсію, народження ди­тини, а також з приводу надання безплатно чи на пільгових умовах санаторно-курортної путівки, оплати ліків тощо.

Фізична особа має право на укладання договору добровільно­го пенсійного страхування. При укладанні договору щодо надан­ня соціальних послуг сторони обмежені формою типового дого­вору, тобто не можуть на свій розсуд розширити перелік послуг, змінити вимоги щодо їхньої якості, знизити вартість, підвищи­ти відповідальність за несвоєчасне чи неякісне надання їх, вне­сти інші зміни в умови договору. Договірна форма все ще зали­шається нехарактерною для права соціального забезпечення.

2. Правовий статус суб'єктів правовідносин у соціальному забезпеченні. Взаємовідносини між суб'єктами, як правило, будуються на принципах рівності або автономії та субординації, або підлеглості один одному. У соціально-забезпечувальних правовідносинах ними, з одного боку, є фізична особа чи сім'я, а з іншого, — орган соціального забезпечення, тобто та устано­ва, що безпосередньо приймає рішення про надання окремого виду соціального забезпечення чи безпосередньо займається їхнім соціальним обслуговуванням.

До специфічних рис цих суб'єктів належать такі: 1) хоча со­ціально-забезпечувальні правовідносини є майновими, але учас­ники їх не є рівними, як у цивільному праві, і не перебувають між собою у підпорядкуванні, як в адміністративному праві. Суб'єкти цих відносин є економічно нерівними, але й адміністративно незалежними один від одного; 2) майнові права нале­жать фізичним особам, мають абсолютний характер і користу­ються свободою вибору поведінки, а майнові обов'язки поклада­ються на органи соціального забезпечення; 3) права людини у сфері соціального забезпечення встановлюються за допомогою правомочних норм і виражені у формі дозволів. Правовий статус органів соціального забезпечення визначається зобов'язуючими нормами. Для їхньої діяльності не характерні диспозитивність і можливість власного розсуду. В обмежених випадках вони мо­жуть визначати конкретний вид державної соціальної допомоги окремим вразливим верствам населення.

3. Підстави виникнення, зміни чи припинення соціально-за­безпечувальних правовідносин. Ними є юридичні факти, тобто дії і події. У праві соціального забезпечення юридичними факта­ми, як правило, виступають події, зокрема, такі, як старість (вік), інвалідність, тимчасова непрацездатність, народження дитини, вагітність і пологи, втрата годувальника, безробіття, наявність дітей, багатодітність, одиноке проживання, вимушене пересе­лення і т. ін. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин із соціального забезпечення чітко визначені законом.

Зазначені відносини виникають не на підставі одного юри­дичного факту, а за наявності юридичного складу. До остан­нього найчастіше належать: а) настання соціально-правової підстави забезпечення (досягнення певного віку, встановлення групи інвалідності, вимушена відпустка і т. ін.), що дає право на конкретний вид соціального забезпечення; б) звернення за­цікавленої особи до компетентного органу соціального забезпе­чення; в) прийняття органом соціального забезпечення рішен­ня щодо надання відповідного виду соціального забезпечення.

4. Заходи примусу в праві соціального забезпечення. За по­рушення вимог норм права соціального забезпечення передба­чені певні санкції. Порушення можуть бути як з боку фізичної особи (отримання незаконних виплат внаслідок подання фаль­шивих документів про стаж, професію, умови праці, заробіток (доходи) і т. ін.), так і з боку органу соціального забезпечення (неправильне визначення розміру виплати, неякісне надання послуги, необґрунтована відмова і т. ін.). Норми права соціаль­ного забезпечення встановлюють санкції лише для фізичних осіб. Санкції для працівників органів соціального забезпечен­ня передбачені нормами інших галузей права. У праві соціаль­ного забезпечення не передбачені репресивні санкції.

За порушення норм права соціального забезпечення до гро­мадян застосовуються санкції двох видів: правовідновлювальні та правообмежувальні. Правовідновлювальні санкції поляга­ють у тому, що особа, яка завдала матеріальної шкоди внаслі­док зловживання з її боку чи приховання обставин, від яких залежить розмір отримуваних виплат чи право на отримання їх, зобов'язана відшкодувати збитки в повному розмірі. Обме­жена матеріальна відповідальність у праві соціального забез­печення не застосовується. Суть правообмежувальних санкцій полягає у призупиненні реалізації права на деякі види соціаль­ного забезпечення на певний термін. Так, у п. 5 ст. 31 Закону України від 2 березня 2000 р. "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування на випадок безробіття" зазначені випадки, що сталися з вини безробітного, за яких тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, матеріальної допо­моги у період професійної підготовки, перепідготовки або підви­щення кваліфікації та матеріальної допомоги у зв'язку з безро­біттям скорочується на термін до 90 календарних днів.