3. Соціальна політика і соціальна справедливість

Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості. Соціальна справед­ливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціаль­них ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. Першим етапом розвитку цього поняття слід вважати період античності, за якого справедливість розуміли як виконання своїх обов’язків, для яких природа та боги створили людину, а саме обов’язків, необхідних державі. Тоді ж вперше виникають поняття розподільчої та зрівнюючої справедливостей. На другому етапі, в епоху Середньовіччя, згідно з ідеями творців папської політичної доктрини (Григорій Великий, Григорій УІІ, Ф. Аквінський, Боніфіацій УІІ) утвердилось положення про справедливість як постійне прагнення віддавати кожному своє, тобто її ієрархічність. Водночас у світській доктрині домінувало положення про пропорційну справедливість, залежну від суспільного становища людини. У Новий час (третій етап) справедливість перебувала у залежності від конкретних ситуацій, від суб’єкта влади, водночас справедливістю вважалось виконання укладених угод. На четвертому етапів доктринах лібералізму, справедливість почали дедалі більше пов’язувати з володінням власністю та рівністю перед законом, а саме поняття справедливості розширили до каральної , винагороджу вальної, комплектуючої та розподільчої . В ХХ ст. акценти у понятті справедливості змістились на розподіл благ, на запереченні соціальної рівності та дискримінації.

При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин.

Консервативна традиція виходить з невизнання іншого принципу розподілу, крім ринкового. Вільне суспільство не допускає встановлення моделей розподілу, оскільки це зумовлює втручання в права людини й обмеження її волі. Марксизм вбачав у соціаль­ній справедливості знищення приватної власності та реалізацію принципу розподілу по праці.

Справедливість, відповідно до визначення відомого представника сучасної економічної теорії Макміллана — це чесність, неупередженість. Якщо ж розглядати справедливість у контексті відомої нам теорії економіки добробуту, то справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам: по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб’єктів суспіль­ства не претендує на товарний набір іншої особи на користь влас­ному товарному набору.

По-друге, воно повинне бути ефективним за Парето. (Пр́инцип Парéто (також відомий як правило Парето, правило 80—20 і принцип малої кількості причин) стверджує, що для багатьох явищ 80 відсотків наслідків спричинені 20 відсотками причин. Ця ідея знайшла застосування у багатьох галузях. Наприклад, 20% злочинців скоюють 80% злочинів, 20% відсотків водіїв створюють 80% аварій, 20% покупців дають 80% прибутків.Може використовуватися як базова установка в аналізі чинників ефективності якої-небудь діяльності і оптимізації її результатів: правильно вибравши мінімум найважливіших дій, можна швидко отримати значну частину від планованого повного результату, при цьому подальші поліпшення неефективні і можуть бути невиправдані). Одночасно і рівноправний, і ефективний за Парето розподіл можна трактувати як справедливий. Взагалі соціальна справедливість в економічній теорії — це проблема прийнятного ступеня нерівності в розподілі доходів. І тут треба відразу сказати, що єдиної відповіді на це питання в економістів-теоретиків, по суті, немає.

У науковій літературі мають місце чотири погляди на соціальну справедливість. Ми розглянемо найбільш відомі концепції справедливості чи справедливого розподілу доходів: егалітаристську, утилітаристську, роулсіанську й ринкову (табл. 1.1).

Таблиця 1.1