Гіперактивність

Якщо описані вище види порушень поводження є в біль-щей ступеня результатом погрішностей у вихованні й у меншої — слід-твием загальної вікової незрілості центральної нервової системи,

те в основі гіпердинамічного синдрому можуть лежати микроор_Га нические поразки головного мозку, що виникли в результаті осло* нений вагітності й пологів, що виснажують соматичні заболевацц раннього віку (важкий діатез, диспепсія), фізичні й пси. хические травми. Ніякі інші дитячі труднощі не викликають так багато дорікань і скарг батьків і вихователів дитячих садків, як ця, досить розповсюджена в дошкільному віці (Гарбу. заклик В. И., 1990).

Основні ознаки гіпердинамічного синдрому — отвлекаемо_Сщ_ъ уваги й рухове розгальмування. Гіпердинамічний ре-бенок імпульсивний, і ніхто не ризикне пророчити, що він зробить у наступну мить. Не знає цього й він сам. Діє він, не замислюючись про наслідки, хоча поганого не замишляє й сам щиро засмучується через подію, винуватцем якого стає. Він легко переносить покарання, не пам'ятає образи, не тримає зла, поминутно свариться з однолітками й відразу мириться. Це сама шумна дитина в дитячому колективі.

Сама більша проблема гіпердинамічної дитини - його отвле-каемость. Зацікавившись чимсь, він забуває про попередньому й жодне справа не доводить до кінця. Він цікавий, але не допитливий, тому що допитливість припускає деяка сталість інтересу.

Пік проявів гіпердинамічного синдрому - 6-7 років. У добрих нагодах до 14-15 років його гострота згладжується, а перші його прояви можна помітити вже в дитинстві.

Отвлекаемость уваги й рухове розгальмування дитини необхідно наполегливо й послідовно переборювати з найпершого років його життя. Необхідно чітко розмежовувати цілеспрямовану активність і безцільну рухливість. Не можна стримувати фізичну рухливість такої дитини, це протипоказано стану його нервової системи. Але його рухову активність треба направляти й організовувати: якщо він біжить кудись, те нехай це буде виконанням якогось доручення. Гарну допомогу можуть зробити рухливі ігри із правилами, спортивні заняття. Саме головне - підкорити його дії мети й привчити досягати її.

У старшому дошкільному віці гіпердинамічної дитини починають привчати до посидючості. Коли він набігається й утомиться, йому можна запропонувати зайнятися ліпленням, малюванням, конструюванням, причому потрібно обов'язково постаратися зробити так, щоб інтерес до такого заняття спонукував дитину довести почату справу до кониЭ' Спочатку потрібна наполегливість дорослих, які пор⁰¹¹

овально фізично втримують дитину за столом, допомагаючи йому скінчити будівлю або малюнок. Поступово посидючість стане пя його звичної й, надійшовши в школу, він зможе всидіти за партою

весь урок-

Якщо коррекиионная робота з гіперактивною дитиною ироводит-наполегливо й послідовно з першого років його життя, то очікується, що до 6-7 років прояву синдрому будуть переборені, про _{противний} випадок, надійшовши в школу, гіперактивна дитина зштовхнеться із ще більш серйозними труднощами. Про те, як працювати з гіперактивними молодшими школярами, буде розказано надалі. На жаль, такої дитини найчастіше вважають просто неслухнян і невихованим і намагаються впливати на нього строгими покараннями у вигляді нескінченних заборон і обмежень. У результаті ситуація тільки збільшується, тому що нервова система гіпердинамічної дитини просто не справляється з подібним навантаженням і зрив треба за зривом. Особливо нищівно прояву синдрому починають позначатися приблизно з 13 років і більше, визначаючи долю вже дорослої людини.