Політична культура та політична ідеологія

1. Заповніть прогалини

2. Заповніть порожні рамки

Відзначається більшою зацікавленістю у діях і рішеннях влади, власними уявленнями про владу і про те, якою вона повинна бути. Однак громадяни залишаються покірними навіть коли влада діє негативно. Громадяни не вірять в те, що вони можуть щось змінити і являються лише пасивними спостерігачами.

Залежна політична культура

3-4. З’єднайте колонки з їх відповідниками

Соціалізм

Політична ідеологія, що визнає головними у політиці традицію і спадкоємність, є зорієнтованою на істрично-перевірені та усталені форми політичного життя, скептично ставиться до ідей рівності, революцій, інновацій тощо.

Характеризується байдужим ставленням до політичної системи, відсутня реакція громадян на її рішення і дії, зацікавленість не стільки центральною владою, стільки владою місцевою.

Культура участі

Консерватизм

Політична ідеологія, яка вважає основою політики «соціальну справедливість» і рівність людей.

Характеризується активною участю громадян. Вони вважають, що впливати на владу можливо і потрібно через участь у виборах, партіях, громадських рухах, групах тиску тощо (за Алмондом і Вербою).

Приходська культура

Анархізм

Політична ідеологія, яка вважає основою політики індивідуальну свободу, в межах закону і, найчастіше, держави.

Лібералізм

Політична ідеологія, що визнає можливість і необхідність побудови суспільства без державної влади і примусу.

1. ЩО ТАКЕ ГЕОПОЛІТИКА

2. ГОЛОВНІ ШКОЛИ В ДОСЛІДЖЕННІ ГЕОПОЛІТИКИ

3. СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Геополітика (гр. γη - земля, πολιτική - політика) – світова політика, теорія і практика здійснення контролю над територією земної кулі, формування центрів впливу та міжнародних політичних відносин, на основі взаємопов’язаних географічних, економічних, військових, екологічних, демографічних, культурно-релігійних, етнічних та інших чинників.

.

засновники геополітичних

досліджень

j Німецька школа вважає головною роль географічних чинників в політичному житті. Держава є організмом (Ф. Ратцель), котрий народжується і розвивається, прагнучи до територіального розширення і самодостатності (Р. Челлен). Ідея «надрегіонів» (насамперед сухопутного і морського (К. Хаусхофер).

k Англо-американська школа подібно ні-

мець-кій, виділяє дві макрогеографічні зони планети – океанічну півкулю (Захід і Британські острови) і континентальну півкулю (Євразія і Африка), центром якої є Харт­ленд – зона, недоступна для морсь­кого проникнення (Російсь­ка рівнина, Західний Сибір, Се­ред­­ня Азія). Хартленд є дже­релом «кон­тинентальної сили» і ста­новить головну загрозу для морських держав (Х. Маккіндер). Глобальною геополітичною стра-­

тегією, зокрема для США, має стати «принцип Анаконди» – придушення противника шляхом морської бло­кади його стратегічних об’єктів (А. Ме­хен). Згодом ця кон­цепція перетворилась у кон­цепцію домінування на всьому геополі­тичному просторі, шляхом встановлення однополярності і протидії багатополярному світу (С. Коен, С. Хантінгтон).

l Французька школа вважала головним чинником геополітики не географію, а людину («посібілізм» П. Відаля де ла Блаша). Геополітика має були цивілізуючою, а не завойов­­ницькою. Концепція триполярного світу: Європа, США і Японія (А. Деманжон).

m «Слов’янська» школа висувала ідеї «панславіз­му», слов’янської єдності, федерації, євразійства тощо (Н. Данилевський, М. Бакунін, Кирило-Мефодіїв­ці й ін.).

Світовий порядок – геополітична будова світу та міжнародних зв’язків, що відображає баланс сил в той чи інший період.

4. ГОЛОВНІ КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

j Реалізм / неореалізм – вважає, що міжнародні відносини стихійні. Провідним актором є національні держави, які відстоюють національні інтереси. Основою міжнародних відносин та існування держави є військова могутність, а головною подією міжнародної політики – війна. Причини таких відносин – агресивна природа людини (Г. Моргентау). У неореалізмі на місце агресії і війни приходить економічна, наукова, культурна могутність (К. Уолтц).

k Лібералізм / неолібералізм – у міжнародних відносинах треба спиратися не стільки на військову силу, скільки на імідж своєї країни в галузях науки, техніки, економіки, торгівлі. Політика «м’якої могутності» (Дж. Най, С. Краснер, М. Дойль, Ф. Фукуяма).

l Марксизм / неомарксизм – владна і майнова нерівність народжують в системі міжнародних відносин, такі як країни «ядра», «напівпериферійні» і «третього світу». Перші ставляться до нижчих країн зверхньо, що призводить до зіткнень. Тому потрібні рівність і справедливий розподіл ресурсів, яких не може запропонувати реалізм та лібералізм (І. Валерстайн, А. Франк).