2. Психологічна характеристика навіювання

Навіювання – процес психічного впливу на людину чи групу при ослабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

Як було зауважено раніше, зараження має неперсоніфікований характер. Це стихійна тонізація психічного стану групи чи маси за умов безпосереднього спілкування.

Навіювання – це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу одного індивіда на іншого чи на групу.

Інформація між людьми завжди проходить через фільтр довіри і недовіри. Єдність цих двох чинників розглядається як необхідний компонент розвитку людини, соціальної групи та суспільства загалом.

Навіюваність (сугестія) у чистому вигляді тотожна абсолютній довірі до того змісту, який передає комунікатор.

Контрсугестія пов’язана з протилежним механізмом – недовірою до повідомлення (до слова, дії тощо). Якщо сугестія у звичайних умовах є засобом інтеграції групи, консервації, збереження існуючих звичаїв, форм поведінки, то контрсугестія – знаряддя здійснення змін у суспільстві, його руху вперед.

Контрсугестія зумовлює психічну незалежність людини, розвиток її самостійності та індивідуальності, що в першу чергу виступає як непокора існуючому стану речей.

Зміст впливу у навіюванні спрямований не до логіки особистості, її здатності мислити та аналізувати, а до її готовності одержати розпорядження, наказ, інструкцію.

Змісту навіюваного, засвоєного за допомогою навіювання, у подальшому притаманний нав’язливий характер: він з великим трудом піддається осмисленню і корекції, представляючи собою сукупність "настанов навіяних".

До рис, що сприяють підвищеній навіюваності, відносяться: невпевненість в собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, сором’язливість, боязкість, довірливість, тривожність, інтравертованість, вразливість, слабкість логічного мислення, повільний темп психічної діяльності.

ЗМК можуть створюватися ситуативні фактори підвищення навіюваності особового складу. До них можна віднести:

1. Стан спокою і релаксації, сильне емоційне збудження, стомлення, стрес, максимальне фізичне навантаження.

2. Низький рівень поінформованості, компетентності об’єктів впливу в питаннях, що висвітлюються, чи в діяльності, мала ступінь їх значущості для особистості.

3. Дефіцит часу для прийняття рішення.

4. Навіюваність під впливом "групового тиску" (комформність).

Ефективність навіювання визначається:

1. Властивостями джерела впливу – соціальний статус, імідж, привабливість; вольова, інтелектуальна, характерологічна зверхність.

2. Особливостями об’єкта ІПсВ – ступінь навіюваності, ступінь інформаційно-психологічної уразливості.

3. Відношеннями, що складаються між суб’єктом і об’єктом ІПсВ, – довіра, авторитетність, залежність.

4. Способом конструювання повідомлення – рівень аргументованості, характер сполучення логічних і емоційних компонентів, підкріплення іншим впливом.

3. Наслідування як метод впливу у великих групах.

Наслідування – це процес, спрямований на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначений при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю.

Виділяють такі різновиди наслідування:

• логічне і механічне;

• внутрішнє і зовнішнє (за послідовністю і механізмом руху);

• наслідування – мода і наслідування – звичай (за мірою стійкості);

• наслідування всередині класу і наслідування одного класу іншому (за соціальною природою).

Психологи вбачають у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки.

Під впливом наслідування формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності – ідеї, смаки, нахили, манери поведінки.

За Фрейдом, наслідування підпадає під поняття навіювання і розглядається як його наслідок.