3. Функції конституції.

Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади – народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

Зміст конституції – це сукупність конституційно-правових норм, прнципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

По формі конституція – завжди документ держави, тобто це правовий акт, основний закон держави, що приймається парламентом, спеціальною конституційною ассамблеєю, безпосередньо голосуванням народу, що має, відповідно, державно-обов’язкову, вищу силу; тобто конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави та містить вихідні начала національної системи права. А по суті та змісту конституція – звичайно, документ і суспільства, і держави. Інакше кажучи, конституція – політичний документ. Головні питання її змісту – про владу, форму власності, стан особистості, устрої держави.

З урахуванням вищесказанного можна охарактеризувати основні функції конституцій загалом. При цьому слід враховувати, що функції конституції – різні прояви її призначення. Вони відображають роль основного закону в політиці, житті суспільства та громадян, реалізації завдань держави. Будь-якій конституції – незалежно від соціальної системи – властиві слідуючі функції:

- установча,

- організаторська,

- зовнішньополітична,

- ідеологічна,

- юридична.

2. Функції Конституцій

2.1 Установча функція

Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Слово "установча" необхідно розуміти в тім змісті , що конституція або закріплює те, що вже існує як результат діянь людей, або створює передумови для зовсім нових суспільних відносин, що дозріли в суспільстві , але не здатних виникати, поки не буде для них необхідної правової бази, що із прийняттям конституції і засновується. Таким чином, установчі початки конституцій можуть виявлятися і стосовно суспільного (політичної) системі в цілому, і стосовно конкретних державно-правових інститутів і установ .

Сказане переконливо підтверджує досвід власної історії. Кожна конституція знаменувала новий етап у соціально-політичному розвитку і виконувала установчу функцію, природно, з позицій тих, хто в той час здійснював владу.

2.2 Організаторська функція

Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Інакше кажучи, після прийняття конституції не повинне бути такого положення , що про неї відразу забули, а люди жили б і діяли в колишньому стилі, начебто б її і не було. Конституцію треба виконувати, і відповідні орієнтування, а також механізми повинні утримуватися в самій конституції.

Важливе організуюче значення має сам факт прийняття нової конституції. Здавалося б, багато чого з того, що вона відображає, вже існує в житті, закріплювалося попередніми нормативними актами, у тому числі і внесенням виправлень у раніше діяв основний закон. І все-таки поява нової конституції є чинником мобілізуючого значення для суспільства , державних органів.

Крім того, слід враховувати й те, що конституція є документом прямої дії - це найчастіше підкреслюється в самому її тексті. І її організуючий початок полягає в тому, що багато суспільних відносин можуть виникати безпосередньо на базі конституції.

2.3 Зовнішньополітична функція

Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. Але в принципі наявність таких глав зовсім не обов'язково - їх не було, приміром , Конституції СРСР 1936 р. Немає подібної глави й у Конституції України 1996 р., у більшості закордонних конституцій. Суть в іншому , і це головне: наша Конституція не просто виходить з миролюбної зовнішньої політики держави, прагнення до співробітництва і добросусідства, але й проголошує загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України складовою частиною її правової системи.

Крім того, зовнішньополітична функція Конституції нашої країни складається також в тім, що за межами держави вона служить і як важливе інформаційне джерело. Конституція дає уявлення людям інших країн, а також державам і міжнародним організаціям про наш суспільно-політичний лад, структуру держави, конституційних основах регіональної і національної політики, статусі особистості в Україні і т.д. Ознайомившись з тим, які параметри соціально-економічної і політичної системи закладені в нашій Конституції, закордонний світ отримує уявлення про можливі перспективи розвитку країни. Не будемо закривати очі на те, що конституційні декларації і реальні кроки - не завжди те саме. І проте , зрозуміти без Конституції сутність держави неможливо.

2.4 Ідеологічна функція

І хоча ідеологічна функція конституції може полягати в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих, така функція також властива для нашої Конституції. Такими були всі попередні радянські конституції. Так, не просто правовим актом, але і типовим документом наукового комунізму була Конституція СРСР 1977 р. Вона виходила з побудови всього життя в країні на постулатах теорії і практики соціалістичного і комуністичного будівництва, а в преамбулі Конституції утримувалася характеристика існуючої в країні суспільної системи як розвитого соціалізму. От такий варіант ідеологічного призначення конституції і виключає тепер наш Основний Закон 1996 р.

Однак в іншому плані конституція просто не може не бути ідеологічним - у змісті світоглядним - документом. Адже практично кожне її слово, усі закріплені в конституції інститути виражають бачення бажаної соціально-політичної системи країни. Хіба не очевидні одна ідеологія в категоричному запереченні приватної власності (це робили радянські конституції), і зовсім протилежна в конституційному закріпленні приватної власності і взагалі різноманіття форм власності в країні (Конституція України 1996 р.)!

Або, приміром, закріплення в Конституції СРСР 1977 р. однопартійної системи з керівною роллю КПРС і, навпаки, політичного плюралізму в Конституції України 1996 р. і рівності всіх суспільних об'єднань перед законом. Адже тут теж видні не тільки політико-організаційні, але й ідейні основи суспільно-державного життя.

Перелік прикладів можна було б продовжити, але висновок очевидний: кожна конституція закріплює свою систему суспільних цінностей (якою мірою вони відбивають загальнолюдські ідеали - це інше питання) і націлене на те, щоб на її основі формувалися відповідні погляди кожного члена суспільства .

2.5 Юридична функція

Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона:

- стає основою нових правовий системи і правопорядку в країні (або нового етапу в їхньому розвитку, якщо вони існують і в принципі зберігаються);

- сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення;

- дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

Сказане повною мірою відноситься до діючої Конституції України. Вона є "заголовним" документом створюваної в Україні правової системи, для деталізації Конституції потрібні близько 600 нормативних актів, частково прийнятих, але у своїй більшості все-таки поки підготовлюваних.