11. Процес переадаптації

Переадаптация - это процесс перестройки личности при изменениях коренным образом условий и содержания её жизни и деятельности (например, с мирного на военное время, с семейной на одинокую жизнь и др.). При невозможности переадаптации личности происходит её дезадаптация. Адаптация и переадаптация выражают лишь степень перестройки отдельных структур личности и их коррекции или степень перестройки личности в целом. Процесс адаптации связан с коррекцией, достройкой, доформированием, частичной перестройкой либо отдельных функциональных систем психики, либо личности в целом.

Переадаптация касается ценностей, целей, норм, смысловых образований личности и её потребностно-мотивационной сферы, которые перестраиваются на противоположные по содержанию, способам и средствам реализации. Процесс переадаптации связан либо с коренной перестройкой функциональных систем в целом у личности при экстраординарных обстоятельствах, либо с переходом из состояния устойчивой психической адаптации в привычных условиях в состояние относительно устойчивой психической адаптации в новых условиях, отличающихся от предыдущих условий жизни и деятельности (например, при переходе из гражданских условий в военные и др.).

12.Рівні соціальної профілактики

Профілактики потребує все населення. Але є пріоритетні напрями її застосування, категорії населення, які її потребують найбільшою мірою. До таких соціальних груп можна віднести дітей, підлітків, інвалідів, людей похилого віку, тих осіб, які ведуть асоціальний спосіб життя, та ін.

Виділяють три рівні соціальної профілактики: 1. Загальносоціальний рівень передбачає діяльність держави, суспільства, їхніх інститутів, спрямовану на вирішення протиріч у галузі економіки, соціального життя, в морально-духовній сфері і т.ін. Вона здійснюється різноманітними органами державної влади і управління, громадськими формуваннями, для яких функція попередження правопорушень не є головною чи професійною. 2. Спеціальний рівень полягає в цілеспрямованому впливові на негативні фактори, що пов'язані з окремими видами відхилень чи проблем. Усунення чи нейтралізація причин цих відхилень здійснюється в процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є професійною. 3. Індивідуальний рівень являє собою профілактичну діяльність стосовно конкретних осіб, поведінка яких має риси відхилення чи проблематичності. Реалізація профілактичних заходів здійснюється через систему методів: профілактична інформаційно-консультативна бесіда; системне спостереження; профілактичні тренінги; стимулювання розвитку нових навичок, моделей поведінки; метод завчасної нейтралізації конфліктної ситуації; метод профілактичного втручання та ін. Найбільш поширеним є метод профілактичної бесіди.

13.Поняття, види та напрямки терапії

Соціальна терапія – форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні і соматичні функції його організму. Основною метою соціальної терапії є оптимізація відносин у системах “людина - людина”, “людина - група”, “людина - світ”. Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії включає два елементи: - інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом слова; - емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.

Усі методи соціальної терапії використовуються у двох формах:

1) індивідуальній – використовується стосовно клієнтів, вирішення проблем яких вимагає жорсткої конфіденційності, або які не бажають приймати участь у груповій соціальній терапії;

2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи і, відповідно, відкорегувати поведінку, а також, у разі необхідності, розробити ефективну програму індивідуальної терапії. З метою ефективного вирішення соціальних проблем можна запропонувати групі наступні вправи: релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри, гештальттерапія і т.д.). Групи при цьому можна умовно поділити на: - навчальні; - спільної діяльності; - групи для батьків; - чоловічі та жіночі групи.

Склад групи може змінюватись в залежності від поставленої мети та визначених завдань.

Технологія роботи в групі покликана розв’язувати такі завдання:

1) забезпечення нормального розвитку членів групи;

2) самоствердження особистості;

3) виховання почуття громадянськості;

4) попередження дисфункцій у групі;

5) корекція мети, коли це необхідно задля одного чи кількох членів групи.

Найпоширенішими методами соціальної терапії є, які також можна назвати і видами терапії є такі:

- трудова терапія, яка ґрунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки, і допомоги різним категоріям населення;

- терапія самовиховання (найбільший ефект дає при використанні аутогенного тренування). Метод включає наступні прийоми: а) самовивчення; б) переоцінювання своєї особистості; в) самоаналіз; г) створення бажаного образу “я”; д) формування індивідуальних прагнень; е) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; є) сенсорна репродукція поведінки “я-образу” в найрізноманітніших ситуаціях діяльності і спілкування; ж) накладання стереотипів “я-образу” на реальну поведінку в житті і діяльності;

- методи поведінкової терапії, які стосуються тренінгу соціальних навиків. Формування навиків соціального функціонування здійснюється за допомогою таких методів: а) організація вільного часу; б) терапія зайнятістю, в) бесіди про професію; г) виконання клієнтом функцій підкорення та управління;

- дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою:

- соціотерапія – вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій;

- музикотерапія – ґрунтується на формуванні у слухачів переживань, пов”язаних з минулим, сучасним та майбутнім;

- ритмотерапія, яка пов’язується з, ритмами природи, біоритмами життя і т.д.;

- арттерапія – лікування засобами мистецтва, що передбачає використання таких методів: а) використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз і інтерпретацію клієнтами; б) формування у клієнта прагнення самостійно творити; в) творчість самого спеціаліста, спрямована на взаємодію із клієнтом;

- кольоротерапія – передбачає підбір необхідного кольору як з метою стимуляції, так і корекції свого стану;

- психогімнастика – одна з форм психотерапії, за якої взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці та пантоміміці;

- натурпсихотерапія ( ланшафттерапія) – лікування природою;

- логотерапія – розмовна психотерапія, яка посилює міру самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості;

- бібліотерапія – аналіз прочитаної літератури, що дозволяє об’єктивно оцінити стан клієнта;

- імаготерапія – передбачає використання з метою терапії рольової гри (гри образами), де використовуються наступні прийоми: переказування літературного твору в наперед встановленій ситуації, переказування і драматизація народної казки, виконання ролі у спектаклі.

В технологіях соціальної терапії прийнято використовувати методи комплексно.