2. Суспільний спосіб виробництва. Типи економічних систем.

У процесі виробництва змінюються не лише предмети і знаряддя пра­ці, а й сама людина як носій здатності до праці й головна продуктивна сила. Враховувати треба й те, що сучасне виробництво здійснюється не окремими виробниками, а сукупним працівником, тобто працівниками різних спеціальностей, видів діяльності, які виконують лише якусь окре­му роботу по відношенню до кінцевого продукту. Скажімо, ніхто нині не шиє костюми спочатку до кінця, або хтось один виробляє холодильники, автомобілі тощо.

Багатоманітні види праці розподілені між людьми, утворюють різні професії, спеціальності. Такий поділ праці називають технологічним. Він виникає на певному етапі розвитку продуктивних сил, коли з'явилися різноманітні знаряддя праці. Його попередниками були природний поділ праці та суспільний поділ праці.

Природний поділ праці являє собою поділ людей за статтю, віком, здіб­ностями, а також відмінностями в умовах проживання — природно-клі­матичних та географічних. Наприклад, у первісному суспільстві чоловіки займалися полюванням, а жінки доглядали дітей, готували їжу; люди, які жили біля моря, ловили рибу.

Суспільний поділ праці поділяє людей на різні спеціальні групи. На ранніх етапах розвитку суспільного виробництва можна виокремити три етапи розвитку суспільного поділу праці, наслідком яких було:

1. відокремлення землеробства від скотарства;

2. виокремлення ремесла і поява перших ознак формування промисло­вості;

3. структурування торгівлі як самостійної сфери господарювання.

Суспільний поділ праці сприяв виникненню міст, формуванню сфе­ри розумової праці.

У господарській практиці постійно виникають нові види трудової діяльності, професії. На межі тисячоліть щороку в світовому господарстві відмирає 500 старих професій і виникає 600 нових.

Тепер у промисловості існують три види спеціалізації:

предметна — спеціалізація підприємства на виготовленні однорідної готової продукції;

подетальна - виробництво окремих частин і деталей кінцевого про­дукту;

технологічна (стадійна) - виокремлення певних стадій єдиного технологічного циклу.

Під час аналізу промислового виробництва застосовується система показників спеціалізації:

• частка основної продукції в загальному обсязі продукції, що вироб­ляється;

• кількість конструктивних і технологічно однорідних груп, видів і типів виробів;

• частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів у за­гальному обсязі продукції, що виготовляється.

У сільському господарстві залежно від їхнього значення галузі поділя­ють на основні, додаткові та підсобні.

Основні галузі визначають спеціалізацію господарства, регіонів, об­ластей, їхня частка в товарній і валовій продукції, матеріальних і трудо­вих витратах найбільша.

Додаткові галузі створюються для раціональнішого використання робочої сили, засобів праці та відходів виробництва основних галу­зей.

Підсобні галузі призначені для обслуговування основних і додаткових галузей, а також для переробки продукції, що швидко псується і погано транспортується.

У сільському господарстві склались такі основні форми спеціалізації:

зональна (територіальна) - виробництво в регіоні тих видів продук­ції, для яких є найсприятливіші природні та економічні умови;

господарська - спеціалізація агропромислових і сільськогосподар­ських підприємств на виробництві певного виду продукції;

внутрішньогосподарська - виокремлення підрозділів підприємств з виробництва чітко визначених видів продукції (робіт);

технологічна (стадійна) - перетворення окремих стадій (часткових процесів) єдиного виробничого процесу будь-якого кінцевого про­дукту на самостійні виробництва;

внутрішньогалузева - господарства або їхні підрозділи займаються виробництвом різних продуктів, що є продукцією однієї галузі.

Спеціалізація сприяє розвитку масового виробництва. На спе­ціалізованих підприємствах є можливість організувати поточне ви­робництво, застосувати продуктивніше устаткування і краще його ви­користовувати, механізувати і автоматизувати виробничі процеси. Це забезпечує значне зростання продуктивності праці та зниження витрат підприємств.

Спеціалізація виробництва має як переваги, так і недоліки. Спеціалізація виробництва позитивно впливає на такі процеси:

• зростання продуктивності праці завдяки всебічному розвитку голов­ної продуктивної сили — людини;

• підвищення кваліфікації працівників;

• ефективніше використання регіональних особливостей.

Негативні наслідки спеціалізації виробництва зводяться до:

• монотонної та рутинної праці;

• виникнення непередбачуваних диспропорцій між ланками спеціалі­зованого виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Найважливіша функція господарського механізму — забезпечення ефективного розвитку суспільного виробниц­тва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Людству відомі різні еко­номічні системи, які сформувалися в процесі тривалого істо­ричного розвитку, їх можна класифікувати за відповідни­ми критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є кла­сифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва;

- за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:

Традиційна економічна система панувала в минуло­му, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збере­женням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та куль­тові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У су­часних умовах країни з традиційною економікою потерпа­ють від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням при­ватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особи­сту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціно­утворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання дер­жави в економічні процеси мінімальне і виважене. Усі еко­номічні рішення приймаються ринковими суб'єктами само­стійно на свій страх і ризик. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народ­ного господарства, жорсткому, централізованому директив­ному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсут­ності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний роз­поділ результатів виробництва, відсутність матеріальних сти­мулів до ефективної праці, хронічний дефіцит тощо.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризу­ється такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наяв­ністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

3) оптимальним поєднанням ринкового механізму з дер­жавними методами регулюванням економіки, які органіч­но переплітаються і доповнюють один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, ме­дичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечен­ня населення тощо.