Висвітлення Геноциду вірменів на сторінках світової преси

Мабуть, немає жодної газета із іменем, яка б не писала про цю страшну трагедію 20 сторіччя, яка і до сьогодні, не дивлячись на купу документів, реакцію світової літератури і культури, є не до кінця осмисленою.

Цікаву групу складають видання, де тема Геноциду з’явилася на першій сторінці. У 1896 та 1909 роках про події, що розпочали Геноцид писав „La petit journal” [16, с. 6], чотири рази ця тема з’являлася у „ National geographic” (у 1915, 1918, двічі у 1919) [19, с. 7]. Шостого серпня та вісімнадцятого серпня 1915на перших шпальтах „The New-York times” з’явилися статті „Вірменські жахи помножуються” та „Вірменів відправляють в пустелю на смерть”, в них описано відомі історії події та факти, які стали відомими, багато в чому саме завдяки роботі журналістів: масова висилка вірменів у пустелю, дороги,вкриті трупами, племена курдів, які за вказівкою Абдул-Гаміда нападають на мирне вірменське населення, жінки та молоді дівчата, майже діти, забрані турками у полон. 24 вересня у „New-York times” з’явилася стаття „ Знищено 500 тисяч вірменів” із підзаголовком „ Вашингтон вимагає припинити знищення християнського населення Османської імперії турками та курдами” [20, с. 7].

27 вересня вересня 1915 року стаття на тему, яка нас цікавить, з’явилася в „Independent”. Вона називалася „Знищення вірменів” У цій статті вщент розноситься інформація турків, вигадана для інших країн, про те, що депортація вірменів проводиться задля їхньої безпеки. „Independent” називає події своїми іменами – „систематичне винищення нації”[20, с. 7]. „Події у Вірменії просто шокують”. – пише газета[20, с. 8].

Того ж дня у „New-York times” виходить матеріал „Цифра загиблих вірменів підтверджується”. У ній доповнюєтьсяється все те, про що газета писала 24 вересня.

18 жовтня того ж року на першій сторінці „Independent” вийшла стаття „Знищення нації” із підзаголовком „Життя і надії вірменів під загрозою” . „Ми не можемо навіть уявити те, що коїться”[3, с. 236] – Чесно пише видання. Матеріал закінчується такими словами: „ І все ж-таки ми сподіваємося, що коли-небудь це місце перетвориться на таке, де люди будуть жити в мирі і радості” [4, с. 9].

Питання Геноциду вірменів за 100 років обійшло усі відомі видання Британії, Америки, Франції, Німеччини та Росії.

У цьому році у зв’язку з тим, що Франція остаточно визнала Геноцид, інформація про цей історичний факт вилилася в інтернет та на сторінки преси бурхливим потоком. На неї врешті-решт звернула увагу світова спільнота. У світлі цих подій буде особливо цікавою стаття „ Заперечення Геноциду вірменів в основі ідентичності турецького народу”, надрукована у „Le monde” ( автор Міхран Дабаг) у лютому минулого року:

„Французький парламент нещодавно ухвалив законопроект про введення кримінальної відповідальності за заперечення геноцидів, офіційно визнаних Францією, що особливо стосується Геноциду вірменів в Османській імперії", - пише автор. Він послідовно пояснює право Франції захищати "історичне знання", наголошує на тому, що такий образ мислення не чужий і Німеччині, якщо розглядати правові підстави для встановлення кримінальної відповідальності за заперечення Холокоста. Далі Міхран Дабаг підкреслює: "Будь-який закон, подібний прийнятому у Франції, відкриває правовий простір для захисту історичних знань про злочин Геноциду, щоб дозволити ретельне дослідження цього злочину і уникнути продовження такої політики. Заперечення Геноциду означає також небажання утримуватися від сили як політичного засобу в сьогоденні і майбутньому. Турецьке заперечення – це не просто заперечення темних сторінок історії. Це політична стратегія, що формує вже майже сто років основу політики: воно є невід'ємною частиною процесу формування турецької національної ідентичності” [20, с. 10].