Тема 8. Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності
1. Мета і основні способи комерціалізації
2. Використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві
3. Передача (продаж) прав на об’єкти права інтелектуальної власності
4. Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства
5. Оцінка вартості прав на об’єкти права інтелектуальної власності
5.1. Послідовність оцінки
5.2. Експертиза об’єкта оцінки та визначення мети оцінки
5.3. Вибір підходу до оцінки і методу оцінки
6. Постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік
Механізм комерціалізації прав інтелектуальної власності
1. Мета і основні способи комерціалізації
Метою комерціалізації ОПІВ є отримання прибутку за рахунок використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.
Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди.
Основними способами комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності є:
використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;
внесення прав на об’єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;
передача (продаж) прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Схематично способи комерціалізації прав на ОПІВ представлені на рис. 1.
Для практичного здійснення комерціалізації необхідно також знати як розрахувати вартість прав на об’єкт права інтелектуальної власності та як поставити ці об'єкти на бухгалтерський облік підприємства
2. Використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві
Вважається, що комерціалізація через використання ОПІВ у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОПІВ, залишається у правовласника ОПІВ.
Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то й прибуток, що надходитиме від її реалізації, може в багато разів перевищувати вартість прав на ОПІВ у разі передачі прав на використання ОПІВ або продажу прав власності на ОПІВ.
Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов’язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОПІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але в разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.
3. Передача (продаж) прав на об’єкти права інтелектуальної власності
Якщо правовласник не передбачає використовувати ОПІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОПІВ іншій фізичній або юридичній особі.
Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися та розпоряджатися цим об’єктом.
Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінна угоди, за яким у результаті передачі права власності на об’єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа – патента або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім’я нового правовласника і до нього переходять всі майнові права на цей об’єкт.
Але частіше передається лише право користування ОПІВ.
Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування ОПІВ) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об’єкт.
Продаючи ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії – це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.
Придбання або продаж ліцензії є діловою ,угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. З моменту продажу ліцензії власник охоронного документа на об'єкт промислової власності, який продав ліцензію, стає ліцензіаром, а особа, яка придбала ліцензію -ліцензіатом. Ліцензіат отримує право на використання ОПІВ лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.
В залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.
Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.
Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в даній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об’єкта в даній сфері.
За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.
Роялті – вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи у вигляді відсотка від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.
Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.
Комбіновані платежі – найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті після того як буде налагоджене виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.