6.4. Динаміка показників рівня людського розвитку регіонів України

Як і будь-яка інша модель, індекс людського розвитку є спрощеним віддзеркаленням реальності. Проте саме його розрахунки дозволяють побудувати єдину шкалу, на якій по порядку рівня людського розвитку розміщуються всі регіони України. Конкретні значення інтегрального індексу (або його складових індексів, що характеризують окремі аспекти людського розвитку) не мають економічної інтерпретації – важливим є лише місце, яке належить кожному конкретному регіону на єдиній для України шкалі, а також динаміка зміни цих показників. Ці дані за весь час розрахунку РІЛР наведені в таблиці 6.1⁵.

Таблиця 6.1.

Характеристика регіонального людського розвитку в 1999-2003 рр.
Регіони	Індекс людського розвитку								Ранг регіону
	1999	2000		2001	2002		2003		1999			2000	2001		2002	2003
АР Крим	0,523	0,577		0,565	0,558		0,546		16			3	2		4	5
Вінницька	0,563	0,551		0,544	0,531		0,517		6			6	6		6	11
Волинська	0,522	0,485		0,496	0,490		0,488		17			21	17		15	19
Дніпропетровська	0,476	0,496		0,481	0,483		0,499		25			20	21		19	16
Донецька	0,440	0,450		0,425	0,421		0,413		26			26	26		26	27
Житомирська	0,515	0,496		0,481	0,470		0,474		18			19	22		21	21
Закарпатська	0,555	0,547		0,524	0,516		0,558		9			9	11		11	3
Запорізька	0,527	0,508		0,512	0,488		0,480		13			16	14		17	20
Івано-Франківська	0,523	0,509		0,482	0,490		0,499		15			15	19		14	15
Київська	0,568	0,539		0,538	0,503		0,518		4			10	7		12	9
Кіровоградська	0,490	0,501		0,487	0,485		0,490		23			18	18		18	17
Луганська	0,422	0,412		0,413	0,390		0,414		27			27	27		27	26
Львівська	0,550	0,555		0,530	0,530		0,534		10			5	9		7	6
Миколаївська	0,479	0,468		0,482	0,452		0,461		24			25	20		25	24
Одеська	0,498	0,507		0,476	0,468		0,466		21			17	24		22	22
Полтавська	0,599	0,576		0,559	0,563		0,530		2			4	4		3	7
Рівненська	0,549	0,482		0,520	0,499		0,514		11			22	13		13	13
Сумська	0,492	0,474		0,462	0,463		0,465		22			24	25		23	23
Тернопільська	0,564	0,533		0,527	0,521		0,523		5			12	10		10	8
Харківська	0,525	0,549		0,554	0,553		0,553		14			7	5		5	4
Херсонська	0,500	0,482		0,477	0,461		0,455		20			23	23		24	25
Хмельницька	0,560	0,537		0,523	0,527		0,518		7			11	12		8	10
Черкаська	0,569	0,548		0,535	0,522		0,504		3			8	8		9	14
Чернівецька	0,530	0,521		0,511	0,476		0,516		12			14	15		20	12
Чернігівська	0,514	0,523		0,509	0,489		0,489		19			13	16		16	18
м. Київ	0,689	0,717		0,699	0,688		0,691		1			1	1		1	1
м. Севастополь	0,556	0,588		0,560	0,599		0,605		8			2	3		2	2

Як бачимо з таблиці, перше місце з великим відривом – за даними 1999-2003 років – упевнено займає Київ. Першість належить столиці за переважною більшістю аспектів людського розвитку (за винятком екологічної ситуації, стану та охорони здоров’я, соціального середовища та розвитку ринку праці). Наступні місця належать м. Севастополю, Закарпатській, Харківській областям та АР Крим, але їх домінування є не таким виразним. На протилежному фланзі шкали – Донбас. На жаль, і Донецька, і Луганська області помітно відстають за індексами людського розвитку від більшості регіонів України.

Дані, які характеризують окремі складові РІЛР⁶ наведено в додатку 1. Ви маєте можливість самі детально проаналізувати характеристики Вашого регіону порівняно з іншими. Тут ми прокоментуємо лише деякі полярні характеристики.

Перші позиції за інтегральним індексом рівня освіти займають Київ і Севастополь. В цих містах спостерігаються найвищі в країні рівні охоплення дітей дошкільними закладами (відповідно 74,0% та 79,0%), повною середньою освітою, найвищими є тривалість навчання (відповідно 11,4 та 11,3 роки), частка осіб із вищою освітою серед населення старше 25 років (відповідно 39% та 36,8%). Третю та четверту позиції на шкалі індексу рівня освіти населення посідають Черкаська та Полтавська області. Їх сусідні позиції обумовлені однаковими обставинами: високим рівнем охоплення початковою, базовою, середньою, вищою освітою. Останні позиції займають Волинська (0,372), Сумська (0,392), Закарпатська (0,340), Донецька (0,268), Луганська (0,261) області. Відставання цих регіонів обумовлене різними причинами: якщо Волинська та Закарпатська області відстають за рівнем охоплення дошкільною освітою, чисельністю студентів, часткою осіб із вищою освітою серед населення старшого 25 років, то в Луганській та Донецькій області нижчим є рівень охоплення базовою та повною середньою освітою.

За характеристиками умов проживання з великим відривом лідирує Київ. Проте, на відміну від інших аспектів людського розвитку, за цими аспектами столиця посідає або перше місце, або входить до групи аутсайдерів. Так, беззаперечною є першість Києва за такими показниками як питома вага житла, обладнаного водогоном (98,6%), каналізацією (98,6%), центральним опаленням (99,2%), кількість лікарняних ліжок у розрахунку на 10 тисяч жителів (115,7), ємність амбулаторно-поліклінічних закладів (308,3 тисяч відвідувань на 10 тисяч жителів) тощо. В той же час Київ посідає лише 22 місце за забезпеченістю житлом (у середньому на одного жителя припадає 20 м² загальної площі, тоді як, наприклад, у Київській області – 26,5). Друга позиція Севастополя за індексом умов проживання також обумовлена специфікою міського способу життя – і переваги, і недоліки практично збігаються з тими, що характерні для Києва. Найгіршими умови проживання населення є в західних областях –Рівненській (25 місце), Чернівецькій (26) та Івано-Франківській (27). Основними чинниками їхнього відставання є висока питома вага сільських поселень, незадовільно забезпечених сучасними вигодами – водогоном, каналізацією тощо.

За станом матеріального добробуту також беззаперечна першість належить Києву, що пояснюється і значно вищими, ніж в інших регіонах заробітними платами (761 грн. у 2003 році проти 550 грн. в Донецькій області, яка за цим показником посідає друге місце), і досить високими пенсіями, найвищими в країні рівнями споживання (що віддзеркалюються показниками витрат у розрахунку на умовно дорослого – 511,1 грн.), забезпеченістю приватними автомобілями (44 на 100 сімей), і досить високою купівельною спроможністю доходів (середній рівень добробуту еквівалентний 2,0 мінімальним продуктовим кошикам, тоді як в Одеській області (останнє місце) – 1,25)), і найнижчим у країні рівнем бідності (5,2%). Закономірним для столиці є і найнижчий по країні рівень доходів від особистого підсобного господарства. Друге місце Донецької області за рівнем матеріального добробуту населення пояснюється відносно високими показниками добробуту – зарплат, пенсій, купівельної спроможності доходу, забезпеченості автомобілями. Серед аутсайдерів за цим показником передусім Хмельницька, Херсонська, Житомирська, Тернопільська області. Низький рівень матеріального добробуту населення цих областей пов’язаний з низькими зарплатами (відповідно 323 грн., 356 грн., 334 грн., 304 грн.), відносно високим рівнем “натуралізації” сімейних бюджетів (тобто невелика частка грошових доходів у сукупних), високим рівнем бідності (відповідно 35,8%, 33,9%, 34,8%, 26,9%).

За інтегральним індексом стану й охорони здоров’я Київ не є лідером – він посідає тільки 17 місце. Найвищі місця на шкалі належать Кіровоградській, Івано-Франківській та Житомирській областям. На останньому місці знаходиться Київська область. Такий стан насамперед обумовлений відносно низькими показниками щеплення дітей.

Інтегральна оцінка екологічної ситуації виявила незначні відмінності у екологічному стані більшості регіонів. Помітно відрізняються параметри екологічної ситуації у 3-х групах регіонів: перша – найбільш благополучна і найбільш чисельна включає 16 регіонів. Значення інтегрального показника у цій групі коливається від 0,904 у Львівській області до 0,993 у Тернопільській. Друга група – відносно благополучна, включає Вінницьку, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Луганську, Івано-Франківську області та м. Севастополь із значенням інтегрального показника від 0,785 до 0,893. Гірша ситуація в цій групі обумовлена насамперед такими чинниками як високі показники промислових токсичних відходів у сховищах, підвищена кількість викидів сірки у Івано-Франківській, Луганській областях; значна кількість важких металів у Львівській області та м. Севастополі. Найгірша ситуація спостерігається в 3-х регіонах: Дніпропетровській (0,677), Донецькій (0,532) областях та м. Києві (0,405), для яких значення інтегрального показника сильно відстає від решти регіонів. На загальному екологічному фоні особливо страждає м. Київ, значно випереджаючи інші регіони за такими параметрами як викиди азоту (15252 кг. на 1км² проти 29 кг у Херсонській області), кількість важких металів у стічних водах (104 кг. на 1 кв. м. проти майже нуля у Закарпатській та Одеській областях), викиди шкідливих речовин від пересувних джерел забруднення (197250 кг на 1 кв. км. проти 1455 у Чернігівській області). Донецька та Дніпропетровська області найбільш страждають від забруднення дещо іншого характеру: промислових токсичних відходів у сховищах та викидів сірки.

За індексом соціального середовища найліпшою є ситуація в західних регіонах країни: Закарпатська область, Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська. Закарпаття відрізняється одним з найнижчих у країні коефіцієнтів злочинності (539 випадків на 10 тисяч осіб), сьомим місцем за кількістю самогубств (17,3 на 100 тисяч осіб), найнижчим показником поширеності розладів психіки (1,4 випадки на 100 тисяч осіб). Перше місце Закарпатської області також визначає усталеність шлюбів (на 1 розлучення припадає 3,8 шлюби). Найгірший стан соціального середовища спостерігається у Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Луганська область потерпає внаслідок поширеності туберкульозу (102,8 випадки на 100 тисяч осіб – 25 місце), великого розміру заборгованості по зарплаті (1984,5 грн.) та поширеності алкоголізму (143,7 випадки на 100 тисяч осіб –25 місце). Соціальне середовище Дніпропетровщини характеризується одним з найвищих коефіцієнтів злочинності (1577 випадок на 10 тисяч осіб), поширеністю алкоголізму (133,6 випадки на 100 тисяч осіб), високою питомою вагою народжених поза шлюбом (25,3% – 22 місце), великою кількістю ДТП (21,5 випадки на 100 км. доріг), питомою вагою безробітних понад рік (57,4% – 26 місце).

За індексом демографічного розвитку перше місце належить Києву, якому притаманні найліпші показники міграційного руху (коефіцієнт сальдо міграції – 22,2%, коефіцієнт інтенсивності міграції – 8,4‰;) і середньої тривалості життя (при народженні – 71,2 роки, при досягненні 15-річного віку – 57,2 роки, при досягненні 45-річного віку – 30,1 роки, при досягненні 65-річного віку – 15,2 роки). Друге й третє місця належать м. Севастополю та Тернопільській області, що пов’язане з відносно низьким коефіцієнтом смертності немовлят та високими показниками середньої очікуваної тривалості життя. Останні місця займають Херсонська та Луганська області. Причинами є низька середня очікувана тривалість життя по всіх 4-х показниках, а також незадовільні обласні результати міграційного руху.

Максимальне значення інтегрального індексу розвитку ринку праці належить Закарпатській області (0,787), мінімальне – Волинській області (0,285). Лідируюче положення Закарпатської області обумовлене найвищими значеннями рівнів економічної активності міського населення (70,7% за методологією МОП), зайнятості міського населення (66,3%), найнижчою тривалістю пошуку роботи (8 місяців). Ці показники свідчать про досить сприятливу ситуацію на ринку праці області, про динамічність його розвитку та про мобільність робочої сили. Причому досить високі показники Закарпатської області за показниками ринку праці спостерігаються на протязі всіх п’яти років розрахунку регіонального індексу людського розвитку. Друге місце м. Києва пов’язане передусім із найвищим після Закарпатської області рівнем зайнятості населення 15-70 років (65,2%), найнижчим рівнем безробіття за методологією МОП (4,8%), та відносно низькою тривалістю пошуку роботи. Разом з тим, населення Києва, маючи досить широкі можливості самостійного працевлаштування, не часто звертається за допомогою до служби зайнятості (в 2003 році співвідношення зареєстрованого безробіття та визначеного за методологією МОП складало 7,5 при 2,5 в середньому по Україні). Останнє місце Волинської області, яка за індексом розвитку ринку праці три попередні роки посідала 26 місце, є результатом низької економічної активності населення (62,1%) та рівня її реалізації (50,5%), найвищого серед регіонів рівня безробіття (18,7%). Поліпшилась ситуація на ринку праці у Чернівецькій області, яка з 27 місця на протязі трьох років піднялась на 15 позицію. Це відбулося за рахунок суттєвого збільшення рівня економічної активності населення (з 59,4% у 2002 році до 66,4% у 2003 році), рівня зайнятості (відповідно 48,1% і 60,6%), і, відповідно, скорочення рівня безробіття міського населення (19% і 8,8%).

За індексом фінансового стану першість належить м. Києву, другу позицію посідає м. Севастополь, третю – АР Крим. Серед аутсайдерів необхідно відзначити Тернопільщину (27 місце), Івано-Франківщину (26 місце), Чернівецьку область (25 місце). Севастополь має сприятливу ситуацію щодо фінансування людського розвитку майже за всіма показниками за виключенням видатків на соціальний захист. Найгірша ситуація з фінансування людського розвитку спостерігається у західних регіонах: майже за всіма показниками, за деякими винятками, ці області займають останні позиції.

За допомогою міжрегіональних порівнянь рівнів людського розвитку в цілому та за його окремими аспектами можна визначити найбільш проблемні регіони та регіони з відносно сприятливим соціальним станом. Київ значно випереджає інші регіони за інтегральним показником людського розвитку. Найбільш проблемним регіоном за станом людського розвитку є Луганська область. Ситуація в регіоні характеризується найгіршими показниками демографічного розвитку, рівня освіти, та соціального середовища, що пов’язано з високим рівнем захворюваності на так звані „соціальні” хвороби та високими показниками злочинності. Область потребує невідкладних дій, спрямованих на покращання соціально-економічного стану, причому ці дії мають носити комплексний характер, тобто охоплювати майже всі без винятку аспекти людського розвитку. В окрему групу можна виділити західні регіони України. Хоча в цілому вони не входять у групу з низьким рівнем людського розвитку, проте їм притаманна одна й та ж проблема – поганий стан фінансування людського розвитку. Тобто покращання фінансування соціальної сфери цих регіонів могло б дати вагомі результати щодо підвищення загального рівня людського розвитку.

Резюме

Національна методика вимірювання регіональних рівнів людського розвитку спирається на ідеї та принципи, сформовані ПРООН. Виходячи з наявної в Україні інформаційної бази, національна методика істотно доповнює міжнародні розробки за рахунок повнішого врахування багатоаспектності людського розвитку. Це виявляється використанням широкого спектру показників, виваженішим підходом до визначення ваги кожного параметру у загальному результаті, а також включенням до моделі індикаторів, що негативно впливають на можливості людського розвитку.

Українська національна методика побудови індексу людського розвитку являє собою таку трирівневу систему: Верхній рівень – це інтегральний регіональний індекс людського розвитку (РІЛР), другий рівень – загальні індикатори розвитку 9 основних аспектів людського розвитку: рівня освіти населення; умов проживання населення; матеріального добробуту населення; стану та охорони здоров`я; екологічної ситуації; соціального середовища; демографічного розвитку; розвитку ринку праці; фінансування людського розвитку. Третій рівень - характеристика кожного з аспектів людського розвитку реґіонів України, що забезпечується використанням 94-х первинних складових 9-ти загальних індикаторів.

Для відбору показників у цій методиці використовується метод факторного аналізу. Потім проводиться нормування відібраних показників, яке забезпечує порівнянність одержаних значень показників. розраховується вага кожного показника, яка показує частку відповідного фактора у загальній сумі. Потім за спеціальними формулами розраховуються загальні показники окремих аспектів людського розвитку регіону та інтегральний регіональний індекс людського розвитку (РІЛР).

Як і будь-яка інша модель, індекс людського розвитку є спрощеним віддзеркаленням реальності. Проте саме його розрахунки дозволяють побудувати єдину шкалу, на якій у ранжированому порядку розміщуються всі регіони України. Конкретні значення інтегрального індексу (або індексів, що характеризують окремі аспекти людського розвитку) не мають економічної інтерпретації – важливим є лише місце, яке належить кожному конкретному регіону на єдиній для України шкалі.

Розрахунки рівнів людського розвитку регіонів України за національною методикою мають важливе значення для визначення основних напрямів та моніторингу регіональної соціально-економічної політики. З наукової точки зору важливо, що ця методика гнучка, відкрита для вдосконалення.