Про способи звуковидобування у народному співі

Специфіка народної манери співу характеризується різноманіттям звукоутворення в залежності від регіональної традиції. Так, існують поняття: «відкритий спів», округле чи напівокругле звучання голосу тощо.

«Відкритий» спів має різні якісні визначення:

• так званий «білий» звук – плоский, різкий, безтембровий;

• горловий – виникає, коли затиснені м’язи гортані при форсованому диханні;

• «відкритий» спів, що виникає з більшою чи меншою мірою розширення задньої стінки глотки, з опорою на верхню частину грудного регістру;

• грудні звуки, спрямовані в глотку, звучать важко і глухо, голос втрачає політність, гнучкість, можливість розширення діапазону у верхньому регістрі.

Напівокруглий спів з помітною горловою вібрацією (коливанням голосу) і частковим використанням грудного, головного і глоточного резонаторів, притаманний багатьом виконавцям народних і авторських пісень на естраді. Використання такого способу звукоутворення надає можливість розширення діапазону голосу, але в деяких виконавців він має ознаки штучного (манерного) звучання, що характеризується «качкою» голосу і вульгаризованим відтінком, не властивим для традиційного народного співу. Різновиди подібної манери звукоутворення досить поширені у сучасному вокально-естрадному виконавстві.

Надмірне розширення задньої стінки глотки у процесі фонації призводить до штучного звучання голосу, детонації, глухого тембру. Цим способом звукоутворення помилково користуються багато співаків-початківців, вважаючи, що це і є народна манера співу. Насправді – це результат хибної уяви окремих фахівців та учнів про механізм якісного звукоутворення, яке, дійсно, характеризується, в першу чергу, природністю звучання голосу.

Природне звучання голосу є основним критерієм (еталоном) співацького звукоутворення, в основі якого є природне вібрато. За визначенням Ємельянова В., еталон природного вібрато складає 5-8 коливань у секунду. Якщо в голосі нерівномірна частота коливань – звучання буде спотворене. Вібрато – пульсація повітряних органів (трахеї, бронхів, гортані тощо). З вібрато, власне, починається спів. Рівномірна пульсація звуку є природною ознакою звучання голосу. До якісних показників співацького звукоутворення відносяться:

• природна вимова словесного тексту (співати – як говорити);

• природне вібрато голосу (рівність коливань звуку);

• дотримання регістрової рівності із збереженням відповідних пропорцій використання грудного і головного регістрів по діапазону, що надає голосові яскравості, політності і гнучкості.

Отже, в народному співі одним із визначальних факторів є мовний колорит (діалект), інакше кажучи – народна мова.

Таким чином, визначаючи тип голосу учасника співочого гурту, керівник (викладач вокалу) має враховувати наступні чинники:

• якісні характеристики природного тембру голоса (барва, дзвінкість, прозорість тощо), особливостей обертонів (грудних, головних);

• діапазон голосу;

• зону примарного (зручного для співу) звучання,

• фіксації регістрових переходів у межах співацького діапазону;

Однак, найголовнішим варто вважати природне звучання голосу, яке необхідно шукати не лише у співі, а й в розмовній мові (говорі).

Насамкінець, учневі необхідно засвоїти наступне:

• перед співом досягнути відчуття психологічної і фізичної розкутості;

• у примарній зоні звучання голосу проговорити текст по сегментах, досягаючи пластики вимови, відповідної артикуляції;

• осмисленого розспіву слова на одній зручній ноті у вільному ритмі;

• розспівувати текст на одній ноті в ритмі наспіву;

• розспівувати текст з точним відтворенням наспіву;

• наспів виконувати з відповідним чуттєво-емоційним забарвленням.