1.3. Основні вимоги до виробничого освітлення

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

– створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не нижчою за встановлені норми;

– не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

– забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

– не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

– повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

– не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

– повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

1.4. Види виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природне, штучне, суміщене.

Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим і відбитим), яке проходить крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях.

Суміщене освітлення – це освітлення, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Залежно від напрямку проникнення світла у приміщення природне освітлення може бути:

– бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

– верхнє, здійснюване через спеціальні світлові ліхтарі у стелі та перекриттях;

– комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне освітлення верхнім і комбінованим світлом забезпечує більшу рівномірність освітленості, ніж бокове. При застосуванні тільки бокового освітлення створюється висока освітленість поблизу вікон і низька у глибині приміщення, при цьому можливе утворення тіней від устаткування.

Штучне освітлення, що створюється електричними джерелами світла, за конструктивним виконанням поділяється на:

– загальне, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення);

– місцеве, яке створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях, і яке автономно не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань;

– комбіноване, яке складається із загального і місцевого, і яке доцільно використовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на:

– робоче, яке призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень;

– аварійне, яке передбачене для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов’язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, порушення технологічного процесу, причому мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк;

– евакуаційне, яке призначене для забезпечення евакуації людей з виробничого приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення, причому мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках – не менше 0,2 лк;

– охоронне, яке влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом, причому найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі;

– чергове, яке передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

ТИПОВІ НОРМИ

належності вогнегасників

1. Загальні положення

   1. Типові норми належності вогнегасників (далі - норми) поширюються на виробничі, складські, лабораторні, адміністративні та побутові будинки, приміщення об'єктів різного призначення, громадські будинки та споруди і призначені для вибору типу вогнегасників та визначення їх необхідної кількості для оснащення зазначених об'єктів.

   2. Ці норми не поширюються на:

будинки, споруди та приміщення, у яких зберігаються, виробляються або перебувають в обігу вибухові речовини і засоби підриву, сильнодійні отруйні речовини, радіаційні та бактеріологічні засоби;

підземні споруди підприємств гірничовидобувної промисловості;

електрорухомий склад і підземні споруди метрополітенів;

дорожні транспортні засоби та транспортні засоби залізничного, повітряного, річкового і морського транспорту.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, з огляду на специфічні умови й особливості пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти свої галузеві норми належності вогнегасників, що затверджуються у встановленому порядку після узгодження з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України. Вимоги галузевих норм належності вогнегасників мають бути не нижчі від установлених цими нормами, а також не повинні суперечити викладеним у них положенням.

4. Нормативні посилання

У цих нормах є посилання на такі нормативні документи:

ДСТУ 3675-98 Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань;

ДСТУ 3734-98 (ГОСТ 30612-99) Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги;

ГОСТ 12.2.037-78 ССБТ. Техника пожарная. Требования безопасности;

ГОСТ 12.4.009-83 ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание;

ГОСТ 27331-87 Пожарная техника. Классификация пожаров;

НАПБ Б.07.005-86 (ОНТП 24-86) Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности (затверджені МВС СРСР 27.02.86 і введені в дію 01.01.87. Зміна N 1 затверджена МВС СРСР 11.05.87).

5. Терміни та визначення понять

У цьому нормативно-правовому акті нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

1. Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною.

2. Переносний вогнегасник - вогнегасник, за масою і конструктивним виконанням придатний для перенесення та застосування однією людиною.

Маса спорядженого переносного вогнегасника не перевищує 20 кг.