1.2. Особливості функціонування соціальних установ.

Соціальна інфраструктура — частина загальної інфраструктури, сукупність галузей, які спеціалізуються на обслуговуванні населення. Ці галузі територіальне інтегровані за функціональним призначенням: задоволення у різних послугах потреб людей, які проживають у межах певної території. Підприємства, організації та установи інфраструктури створюють необхідні умови для життєдіяльності населення через надання різноманітних послуг. Соціальна інфраструктура розглядається як міжгалузеве ут-норення, що забезпечує потреби'населення у різноманітних послугах. До невиробничої сфери відносять групу галузей господарства, які не беруть участі іі матеріальному виробництві (охорона здоров'я, освіта, культура тощо). Сфера послуг стосується обслуговування усіх об'єктів невиробничої сфери і надбудови суспільства, включаючи силові и адміністративно-управлінські структури, тоді як соціальна інфраструктура — лише задоволення потреб у послугах жителів населених пунктів відповідних систем розселення.

Розвиток соціальної інфраструктури визначається такими об'єктивними закономірностями її функціонування: 1) поліпшенням добробуту населення (має реалізуватися після закінчення кризового періоду в економіці України): 2) неухильним зростанням потреб населення у високоякісних товарах широкого вжитку і різноманітних послугах: 3) комплексним розвитком і підвищенням ефективності функціонування галузей. На цих закономірностях базуються принципи управління розвитком соціальної інфраструктури.

Один з найважливіших принципів — збільшення кількості послуг і поліпшення їх якості відповідно до потреб населення. У цьому положенні практично відбивається головна мета вдосконалення соціальної інфраструктури — досягнення найбільш повного задоволення потреб населення міст і сіл у різноманітних послугах. Разом з тим мета розвитку інфраструктури — створення умов відтворення населення, робочої сили і водночас зростання демографічного потенціалу регіонів, областей.

Розвиток соціальної інфраструктури тісно пов'язаний з розв'язанням соціальних та економічних завдань. До них належать, зокрема: максимальне скорочення витрат часу споживачів на одержання побутових послуг: створення вільного ринку послуг і конкуренції між об'єктами, що надають послуги; зменшення вартості послуг; досягнення вищого рівня збалансованості структурних підрозділів, а також оптимальних пропорцій між галузями й видами інфраструктури. Нині розв'язання проблеми розбудови соціальної інфраструктури значною мірою визначається розвитком ринкових відносин у державі. Розвиток соціальної інфраструктури потребує повнішого урахування не тільки потреб населення в послугах, а й попиту на них та пропозицій. усебічного обгрунтування управлінських рішень щодо формування ринкових відносин у сфері реалізації послуг. Розвиток інфраструктури має здійснюватися у повній відповідності з принципами соціальної справедливості. тобто з урахуванням результатів суспільної праці. Тому обсяг використання послуг треба узгоджувати з фінансовими можливостями населення, практичною спроможністю людей оплатити вартість послуг, а також з передбачуваним розвитком економіки відповідних регіонів.

Отже. високорозвинута соціальна інфраструктура є необхідною умовою, рушійним чинником піднесення життєвого рівня населення, соціально-економічного розвитку, розбудови держави. Забезпечення її неухильного розвитку — справа загальнодержавного значення.

Розділ 2. Системи соціального захисту та технології соціальної роботи в Скандинавських країнах.